Українська (UA)English (UK)

ЙОСИФ ҐРОДСЬКИЙ: помічник Митрополита Андрея Шептицького похований у Краснопущі


Скромна могилка на монастирському цвинтарі у Краснопущі. Як й інші, що пообіч. Ніщо не видає, що ховає вона колишнього економа Святоюрського палацу у Львові, повіреного та головного касира адміністрації столових маєтків Греко-католицької митрополії (1907–1935), який 31 рік – від 1904-го до 1935-го – служив безпосередньо при Митрополиті Андрею Шептицькому – «був йому при помочі», бр. Йосифа Ґродського. А ще – талановитого часописця, який залишив нам декілька писемних творів – спогадів, оцінок, досліджень...
Йосиф Ґродський народився 1869-го. Про те, що Митрополит А.Шептицький із ченцем Й.Ґродським зналися ще зі станіславівського періоду Владики, пише історик Церкви Ісидор І.Патрило.

«Апостол босанських русинів»
...У 1907 р. започатковано будівництво церкви та монастиря у заснованому українськими переселенцями c. Камениця у Боснії. Д-р Осип Кравченюк подає таке: «В місті Камениця Митрополит закупив кількаморгову посілість, на якій о. Андрій Шерегі заложив винницю, а брат Йосиф Ґродський побудував церкву й малий монастир».
Тоді ж, у 1907 р., він заснував бібіліотеки у с. Камениця та у м. Прняворі і його навіть називали «апостолом босанських русинів»..
Побачене в Боснії життя українських емігрантів, настільки вразило Йосифа Ґродського, що він детально описав його у книзі «Положенє русинів в Боснії», що вийшла у Львові 1909 р.
Заслужений ректор УКУ ім. Св. Климента Папи у Римі о. Іван Музичка, до речі, уродженець с. Пуків, що по дорозі до Рогатина, зазначав: «Сам брат Ґродський – шляхетна людина, патріот, переживав щиро долю свого народу, навіть не усвідомлював собі, що його написаний нарис-спогад буде чи не єдиним документом про лихі дні поселення українців у Боснії. Не було більше нікого, щоб цей біль описати і утривалити його для історії».

Чернець, що «часто товаришив» Митрополитові
Як зазначав уже згадуваний Ісидор І.Патрило, Йосиф Ґродський «часто товаришив» Митрополитові Андрею Шептицькому в пастирських подорожах і робив записи у своєму щоденнику.
...14.08.1910 р. Митрополит А.Шептицький і брат Й.Ґродський вирушають до Америки. У посиланні до цього повідомлення читаємо: «Брат Ґродський був секретарем Митрополита й супроводжував його впродовж тої поїздки».
1926 р. стаття Й.Ґродського «Відвідини Америки Митрополитом Андрієм Шептицьким в 1910 році. (Спомини)» вийшла у часописі «Богословія». Згадуючи А.Шептицького, на цей твір у своїх «Споминах» пошлеться й Кардинал Й.Сліпий.
Утім, візитації 1910 р. – не єдині закордонні поїздки Митрополита, в яких його супроводжував бр. Йосиф Ґродський. Коли в листопаді 1920 р. Митрополит вирушив у майже трирічне турне, з Європи до Америки його супроводжував бр. Ґродський. Про це також згадував у «Споминах» Кир Й.Сліпий.
...Перезимувавши у США, лише у квітні 1922 р. Митрополит прибув до Бразилії. Цей візит докладно описував український тижневик у Бразилії «Праця». Той самий тижневик «Праця», який у 1917–1920 рр. редагував тодішній парох української громади бразильського міста Прудентополіс о. Рафаїл Криницький. Це видасться неймовірним, як згодом розпорядилася історія: бр. Й.Гродський похований у с. Краснопуща, а могила о. Р. Криницького – у сусідньому із Краснопущею Пліхові...
Утім, повернемося до початку Першої світової війни.

Сибір: дорога в дві сторони
...Коли 19.09.1914 р. генерал-губернатор Львівської провінції граф Георгій А.Бобринський прибув до Митрополичої резиденції, повідомив Шептицького про його арешт і заявив, що через дві години він мав бути готовий залишити Львів, Митрополит попросив дозволити йому взяти зі собою трьох людей – свого сповідника о. ректора д-ра Йосифа Боцяна, одного слугу і – брата Йосифа Ґродського.
...Утім, невдовзі росіяни їх розділили: Митрополита відправили залізницею до Нижнього Новгорода, о. Боцяна та бр. Ґродського – у Сибір. Його – п. Богучанське Єнісейського повіту Єнісейської губернії.
...Коли на початку травня 1917 р., відпущений після лютневої революції в Росії із заслання Митрополит А.Шептицький із наміром добратися до Львова прибув до Києва, а бр. Й.Ґродський ще не повернувся із Сибіру, і стало відомо, що потрапити у Галичину Владика зможе не інакше як через Європу, своїм секретарем на час «подорожі» він запросив співбрата по Чину оо. Василіан о. Іринея Готру – колишнього бережанського гімназиста, який напередодні Першої світової війни служив у монастирі у с. Краснопуща на Бережанщині і якого 1915 р. москалі в час свого відвороту арештували й вивезли до Києва.
Бр. Ґродський долучився до групи в Петрограді. Як і єпископ Йосип Боцян. Далі – Стокгольм, Гамбург, через Швейцарію – до Відня, і лише 10.09.1917 р. прибули до Львова. У Львові бр. Йосиф Ґродський знову вступив у свої обов'язки – економа Святоюрського палацу у Львові, повіреного та головного касира адміністрації столових маєтків Греко-католицької митрополії...
Щодо обов'язків особистого секретаря Митрополита, то, як зауважив племінник Андрея Шептицького Ян Казимир Шептицький, брат Ґродський не був секретарем Митрополита. Мовляв, монах-василіанин виконував функції господаря Архиєпископської палати.

Із горнила Варшавського повстання
Чому бр. Й.Ґродський полишив Святоюрські пагорби у Львові й коли опинився у Краснопущі, з'ясувати не вдалося. Відомо, що у 1936 р. перебував у монастирі оо. Василіан у Золочеві.
...Тим часом відомо, що серпень 1944 р. застав його у Варшаві. І не просто у Варшавському монастирі, а в епіцентрі Варшавського повстання, яке почалося 1.08.1944 р. проти нацистів. Як він туди потрапив? Вочевидь, із братами-василіанами, яких воєнні буревії з Кристинопільського та Перемиського монастирів закинули у монастир оо. Василіан у Варшаву, де ігуменом служив о. Павло Петро Пушкарський, раніше, з осені 1926-го по серпень 1931-го, за дивним збігом, – ігумен монастиря у Краснопущі.
Коли 28.08.1944 р. нацисти видали наказ про евакуацію населення з Варшави, Йосиф Ґродський 30 кілометрів ішов пішки до Прушкова, де знайшов притулок у монастирі сестер Самаританок. А через тиждень із двома іншими братами виїхав на Лемківщину.
Вочевидь, через Лемківщину дорога вела до Краснопущі. Чи за порадою о. П.Пушкарського – невідомо...

Епілог
...1946 р. монастир у с. Краснопущі закрили. Правда, не всіх ченців виселили одразу: вочевидь, деякий час доживав у холодній келії й 77-річний бр. Йосиф Ґродський...
Мабуть, мав теми для розмов з останнім ігуменом 54-річним Юліаном Маньком (через декілька років – 1948-го чи 1949-го – арештований Бережанським райвідділом МДБ, відбув 10 років у концтаборі на території Казахстану), міг згадати далеку Бразилію разом з ієромонахом Рафаїлом Криницьким (можливо, й зустрічалися там у 1922 р. під час візиту Митрополита) чи з найстаршим із ієромонахів – 85-річним Анатолієм Стремецьким – згадати роки, проведені на виселенні в Єнісейській губернії під час Першої світової війни: Й.Ґродський – у п. Богучанське, А.Стремецький – у п. Перовське...
Брат Йосиф Ґродський відійшов у засвіти у Краснопущі незадовго до Покрови – 6.10.1947 р. – на 79-му році життя, 50-му чернечого покликання...
...Скромна могилка на монастирському цвинтарі у Краснопущі не видає того, що у ній лежить колишній економ Святоюрського палацу у Львові, повірений і головний касир адміністрації столових маєтків Греко-католицької митрополії (1907–1935), який 31 рік – від 1904-го до 1935-го – служив безпосередньо при Митрополиті Андрею Шептицькому, залишив нащадкам декілька писемних творів, і чиє ім'я досі згадується у десятках наукових монографій та дисертацій...

Ігор Мельник,
заступник завідувача науково-дослідного
та музейно-просвітницького відділу ДІАЗ у м. Бережани.