«Мої думки тобі, народе вільний,
і пісня серця, музика душі тобі!»
Ці слова написала Ольга Кобилянська 25 листопада 1940 року з нагоди 55-річчя своєї літературної діяльності. Вони стали провідною ниткою в організації і проведенні літературно-мистецького вечора «Слово зворушеного серця», присвяченого жінкам, які посвятилися праці на духовному полі України у ХІХ–ХХІ ст. Серед класиків української літератури Марко Вовчок, 180-річчя від дня народження якої випадає на 10 грудня, Ольга Кобилянська, яка народилася 27 листопада 150 років тому, та Леся Українка – 100-річчя відходу у вічність якої минуло у серпні.
На відзначенні у Коломиї 40-ліття літературної діяльності, Ольга Кобилянська сказала:«Я щаслива, що мої «праці» найшли відгук у Ваших грудях; мої струни збудили почування у Ваших душах, проникли Вашу духовність. Я щаслива, що мої струни знайшли своїх резонаторів в Ваших серцях…».
З того часу спливло більше восьми десятків літ, а на її твори відгукуються людські серця і тепер. Спочатку озвалося серце і душа в Олени Різник, режисера-постановника, педагогів Наталії Демчук, Оксани Гузуватої (Бережанської ЗОШ №2) і Надії Лебідь (Бережанського будинку творчості школярів) – виконавиць ролей головних героїнь повісті «Меланхолійний вальс», а тепер і в нас, хто мав щастя 26 листопада у виставковому залі Державного істоорико-архітектурного заповідника у м. Бережани побачити цю постановку з присвятою ювілею письменниці.
Відомою народною піснею «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» солістка народного аматорського хору «Просвіта» Ліля Слободна задала тон до розмови про повість О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала». Свого часу критика так писала про цей твір: «Талант письменниці піднісся в ньому до найвищої кульмінаційної точки. Щодо жанру, композиції, характеру образів, мови, цей твір не має прецедентів в українській літературі. По силі експресії його можна порівняти хіба що з «Гайдамаками» та «Катериною» Т. Г. Шевченка. Відзначалося, що цей надзвичайно поетичний твір мав неабиякий вплив на появу згодом таких шедеврів літератури, як «Лісова пісня» Лесі Українки та «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського.
Кобилянська мріяла про сценічне втілення твору, і Леся Українка, а письменниць єднала велика дружба, погодилася інсценізувати його. Навіть склала план п’єси, але написати її вже не встигла. Про листування між письменницями вела мову виконавиця ролі Лесі у виставі Я. Мазурак «Я маю в серці те, що не вмирає» (1996 р.) нині вчителька гімназії ім. Б. Лепкого Галина Проців.
Цікаво, що в ХІХ ст. першими тему жінки-українки підняли письменниці, які народилися поза Україною: Ольга Кобилянська – в Румунії, Марко Вовчок – у Росії. Чи не тому жодного ювілею цих письменниць Україна не відзначала на державному рівні?
Пам'ять про Марко Вовчок,«російську дворянку, автора чарівних українських "Народніх оповідань", людяних, милосердних, пісенних...» (Є.Сверстюк) оживляла педагог гімназії ім. Б.Лепкого Надія Іваненко.
Тема жіночої душі – одвічна тема і наших сучасниць. Місяць тому вийшла друком перша поетична збірка Стефанії Білик, кандидата технічних наук, доцента, завідувача кафедри Бережанського агротехнічного інституту, «Перше пробачення». Як сказав автор передмови член НСП України Б.Андрусяк: «Поезія для неї… передусім щаслива можливість виповісти душу у слові, сказати про найпотаємніше, найголовніше і найсокровенніше, що живе в глибині жіночого серця». Пані Стефанія дебютувала на цьому вечорі з віршами і одержала високе визнання.
На якихось співзвучних регістрах прозвучала поезія і гості нашого вечора, також поетеси-дебютантки із збіркою «Зорепад любові», але вже знаного тернопільського краєзнавця, автора книг «Орлине гніздо», «Було в матері три сини» Неоніли Крем’янчанки.
Поезії обох авторок не просто захопили присутніх, а й зібрали багато охочих набути книжки – і поетки охоче роздаровували автографи.
А от десяте число літературного журналу «Дніпро» в організаторів вечора був на руках лише один, тож дебютантка з «Легендою про млинове колесо» Олена Різник автографів не роздавала та зал щиро її вітав, бо поруч з авторами з Києва і Брюсселя стояло прізвище авторки з села Саранчуки, і, як виявилося, це найбільше врадувало Олену.
До когорти людей зворушеного серця належать також і співаки. Серед тих, хто уже 17 років зворушують серця слухачів Бережан, Тернополя, Івано-Франківська вокальне тріо «Лелія» у складі Наталії Марценюк, Іванни Шаюк, Роми Білоус та концертмейстера Лідії Зембович. Це вже творці духовності з ХХ ст., а їх виступ на цьому вечорі став 226-тим. Він співпав з ювілейною подією у житті керівника Наталії Марценюк, тож і їй, і тріо бережанці склали багато подячних щирих слів.
Співоцька біографія вищезгаданої солістки Лілії Слободної формувалася уже в ХХІ ст. Нещодавно дебютувала на бережанській сцені з піснею самої Діани Петриненко «Ой на горі сніг біленький». В її репертуарі біля 50 творів, вона дипломант багатьох Всеукраїнських конкурсів та лауреат конкурсу ім. Соломії Крушельницької. Як і наші великі попередниці, вписує свою сторінку в бережанську історію пісенного розвою.
Отже, є на духовному полі Бережанщини жінки, які услід за Ольгою Кобилянською своєю діяльністю стверджують її сокровенні слова: «Хвилюючись, кажу я щире слово це: мої думки тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі».
Надія Волинець, учений секретар