Цього року о. Михайло Немелівський мав би зустріти 75-ту весну, натомість громадськість міста та представники сіл Вербів, Гиновичі, Лапшин 20 жовтня відзначили одинадцяту річницю відходу його у вічність.
Священича доля привела уродженця Зборівщини, випускника Волинської духовної семінарії на Бережанщину в 1968 році. Вербівська парафія зустріла отця багатою історією села, церква – відлунням мистецьких надбань минулих сторіч, серед яких іконостас із Краснопущі, скульптури святих апостолів, як тепер досліджено, ще із ХVІІ ст.
З відродженням УГКЦ о. Михайло безконфліктно вирішив питання переходу своєї парафії в лоно десятиліттями переслідуваної церкви та дістав призначення на душпастирство у церквах сіл Гиновичі та Лісники. Це був час великого національного здвигу. Отець вступив у співпрацю з осередками Руху, Товариства української мови, підтримав ініціативи по встановленню пам’ятних знаків на честь незалежності України, борців за волю України, ініціював створення погруддя Степану Бандері у Вербові, Тарасу Шевченку у Гиновичах, брав участь в освяченні могил січовим стрільцям на Лисоні і воїнам УПА, залу Маркіяна Шашкевича у музеї книги, пам’ятників Богданові Лепкому в Жукові та Бережанах.
Отець Михайло був непересічним колекціонером і вперше у 1992 році виставив у Вербові, а в 1994 році у краєзнавчому музеї біля 30 планшетів із образками святих та великодніми і різдвяними листівками. Перехід від колекціонерства до музейництва відбувся дуже швидко і він того ж року звернувся до владики Зборівської єпархії Михаїла Колтуна за розпорядження для духовенства про «жертовність релігійних атрибутів (ікон, хрестиків, книг та інше), які не потрібні для вжитку, а мають історичну цінність» для створення кімнати церковних речей при Бережанському краєзнавчому музеї.
Натомість владика ширше побачив музейний проект о. Немелівського і у своєму «Зверненні до духовенства Єпархії від 1 березня 1999р. наголосив: «…не маємо права забути про нашу духовну спадщину часів випробувань на міцність духа, на вірність Христу, зберегти імена мучеників, пам'ятаючи слова Тертуліяна: Смерть мучеників – насіння християн».
25 червня 2000 року бережанці, гості, духовні ієрархи стали учасниками відкриття єдиного в Галичині Музею переслідуваної церкви.
В інтерв’ю він сказав: «Протягом 40 літ своєї пастирської служби я збирав давні і цінні з погляду художнього виконання образки та святкові картки релігійного змісту. Це не було захоплення ентузіаста. Керувала мною спонука необхідності це робити, аби зберегти від затрати й фізичного знищення ці справді рідкісні, можливо і єдині уцілілі предмети. Це і релігійна атрибутика, і різьба з попередніх, 16-17ст., статуетки, образи...». Невипадково ж ним було зібрано стільки експонатів, що їх стачило на шість експозиційних залів.
У нього було ще багато планів щодо діяльності свого дітища, але через два роки завершився земний шлях священика-патріота української церкви, української історії. Але пам'ять залишається про о. Михайла нетлінною, і про це засвідчив вечір «На вівтар служіння Богові й Україні», який організували працівники ДІАЗ, у віданні якого знаходиться створений отцем музей.
Відбувався захід за участю священиків, які працювали в одному часі з о. Михайлом, – І.Попівчака, М.Климковича, С.Братціва, і які прийшли на колишні парафії отця – В. Іващука, О.Дідуха. Вони відслужили панахиду, а о. Іван Попівчак промовляв про духовне покликання покійного.
Розгорнута виставка меморіальних речей, портрет роботи художника Я.Крука, відеопрезентація фотографій з життя священика додавали стимулу для спогадів краєзнавцям Ярославі Павлів із Вербова і Стефанії Желінській із Лапшина, Марії Пигій із Гинович, син якої за благословенням о. Немелівського став священиком, багатолітньому науковому працівнику музею Володимиру Дем’янцю, журналісту Василю Савчуку, музейникам Зіні Бойко і Надії Дирді, о.Степану Братціву, художнику Ярославу Круку. Особливо цінними спогадами про родинне життя поділилися Лідія Романишин та син Михайло, який передав до музею зошит з проповідями отця. Ольга Козак, зав. народним домом с. Вербів, прийшла на вечір з поминальним хлібом та власним віршем.
В ході вечора виникла ідея створення книги спогадів про Михайла Немелівського – священика, колекціонера, музейника, людину-патріота. В основу ляжуть виступи, які ретельно записав на відео вчитель Вербівської школи і товариш Михайла Немелівського молодшого Ігор Петрів.
Духовно-пісенне оформлення вечора здійснював хор «Глорія» з церкви Пресвятої Трійці, худ. керівник Євгенія Біркова.
Надія Волинець