Публікації працівників
Перегляди: 291

...Із вікон окружного суду було видно Вірменську церкву.

Місцевий ксьондз Віктор Квапінський служив тут уже десятий рік, але молодий помічник прокурора окружного суду, недавній випускник Львівського університету 31-річний єврей із-під Гродно Рафал Лемкін був чи не першим тутешнім співрозмовцем, з яким можна було поговорити про найболючіше – трагедію вини­щення вірменів в Османській імперії в 1915–1917 рр.
...Вочевидь, ще з 1930-го прокуратура окружного суду в Бережанах зазнала кадрових змін: два підпрокурори (тоді казали – «підпрокуратори», по-іншому – «помічники прокурора» – авт.) – Дмитро Бойко та Станіслав Шафран – отримали підвищення по службі: призначення на нововведені посади віце-прокурорів [1, s. 73; 2, s. 91].
6.08.1931 р. пішов на пенсію Йозеф Шольц, прокурор окружного суду в Бережанах [3, s. 13] і невдовзі, 11.09.1931 р., С. Шафран уже був призначений на його місце [4, s. 26]. Віце-прокурора в штатному розписі залишили одного – Д. Бойка. Замість другого віце-прокурора ввели додаткову посаду підпрокурора – третю.
23.10.1931 р. на одну із вакантних посад окружного підпрокурора в Бережанах отримав призначення асесор (секретар) судовий з округу апеляційного суду у Варшаві Рафал Лемкін [5, s. 218; 6, s. 42], другу посаду 9.11.1931 р. посів асесор апеляційного суду у Львові Мар'ян Ващевський [7, s. 18–19].
Того ж дня, 9.11.1931 р., на рівнозначну посаду до Львова перевели начального секретаря окружного суду Станіслава Олейовського [7, s. 19].
І ще одне співпадіння: того ж 9 листопада, пропрацювавши лише два місяці на посаді прокурора окружного суду в Бережанах, указом Президента Речі Посполитої за заслуги в сфері організації та адміністрування судочинства С. Шафран був нагороджений Золотим Хрестом Заслуги [4, s. 9]. Але це – до слова...
Третім підпрокурором окружного суду в Бережанах в офіційному щорічному виданні Міністерства справедливості Польщі (так претензійно називалося тоді польське міністерство юстиції – авт.) – «Календарі судовому на 1932 рік» [8, s. 79] вказаний Тадеуш Ольберек, до того – суддя гродський у Підгайцях, призначений до Бережан 28.11.1931 р. [9, s. 17], вочевидь, син Антонія Ольберека, професора Бережанської гімназії.
Така хвиля кадрових змін прокотилася Бережанським окружним судом у 1930–1931 рр.
Деякі польські джерела подають, що Рафал Лемкін працював у Бережанах підпрокурором окружного суду для специфічних справ – карних фінансово-податкових (польською – podprokuratorem ds. karnych skarbowych) [10]. Ймовірно, саме цим можна пояснити те, що в загальних матеріалах прокуратури окружного суду, які зберігаються у фондах Державного обласного архіву в Тернополі, документів з підписом Р. Лемкіна знайти не вдалося...
...Бережани, вочевидь, були цікавими для молодого дослідника: тут мешкали українці, поляки, євреї – міщани різних національностей та віросповідань. У невеличкому містечку, крім Вірменської церкви, діяли два римо-католицькі костели – фарний і Святого Миколая при монастирі оо. Бернардинів, дві українські церкви – Святої Трійці на Ринку і Святого Миколая на передмісті Адамівка, а ще – декілька синагог зі школою при головній та окремим єврейським цвинтарем...
І хоча ідилії у відносинах не було – на той час польська влада вже провела «пацифікацію»: у вересні 1930 р. в Бережанах було знищено Окружний Союз Коопе­ратив, «Народний Дім» та його філію на Адамівці, українську гімназійну бурсу, а та­кож жертвами цих акцій стали товариство «Боян», Союз Українок, пластова домівка, канцелярії і мешкання практично всіх менш-більш виділених українських діячів, зо­крема, двох адвокатів – Володимира Бемка та Михайла Західного [11, с. 237], – це не примен­шувало інтересу. Можливо, навпаки...
Бережани – невеличке містечко, і в ньому чи не всі мешканці знають одне одно­го, а вже тим паче – колеги по цеху, то, вочевидь, Рафал Лемкін як адвокатів знав обох...
До речі, досить активною була й єврейська громада. Скажімо, 25.05.1930 р., майже за рік до приїзду Р. Лемкіна, у Великій синагозі міста відбулося зібрання понад 400 представників усіх верств єврейської громади Бережан, на якому з ініціативи адвоката д-ра Вільнера прийнято резолюцію з офіційним протестом до британського уряду з приводу перепон, що, мовляв, чиняться євреям, які вирішили переселитися до Палестини [12].
Тексти резолюцій тоді були надіслані до британського посольства у Варшаві, сіоністського представництва в Лондоні, а апеляція – до Ради Ліги Націй у Женеві. Не більше і не менше...
...Утім, прогулюючись після роботи мощеними вулицями міського центру поміж кам'яницями, Рафал розмірковував про підвалини бережанського співжиття і, згадуючи практично недавню історію знищення вірменів в Османській імперіїв 1915–1917 рр., думав, як законодавчо запобігти виникненню таких трагедій у майбутньому...
...Йшла осінь 1931-го. Через два місяці, напередодні нового 1932 року – 30.12.1931 р., він, помічник прокурора окружного суду в Бережанах, у складі польської делегації бере участь у 4-му Міжнародному конгресі з уніфікації кримінального права, який відбувся в Парижі. Більше того, на цьому форумі він, підпрокурор із Бережан Рафал Лемкін, мав промову – першу на міжнародній арені [13, s. 11; 14, s. 26]!
Очевидно, як посадовець із Бережан був представлений і на 1-му Міжнародному конгресі з порівняльного права, що відбувся у серпні 1932-го в Гаазі [14, s. 26].
Утім, це, вочевидь, був останній міжнародний конгрес, на який Р. Лемкін виїжджав із Бережан, – у вересні 1932-го єврейська польськомовна газета «Хвиля» («Chwila») подала статтю про судовий розгляд справи про контрабанду шнурків із Парижа до Варшави: суд проходив у Варшаві, а обвинувачувачем був ... Рафал Лемкін [15, s. 10].
І хоча у «Календарі судовому на 1932 рік» бачимо такий склад прокуратури окружного суду в Бережанах у 1932 р.: прокурор Станіслав Шафран, віце-прокурор Дмитро Бойко, підпрокурори Тадеуш Ольберек, Мар'ян Ващевський і Рафаїл Лемкін [8, s. 79], однак, розуміємо, що, орієнтовно, саме в цей період одного із підпрокурорів – Рафала Лемкіна – відрядили з прокуратури окружного суду в Бережанах до прокуратури окружного суду у Варшаві. Принаймні, про це читаємо вже у календарях судових на 1933-й і 1934-й [16, s. 83; 17, s. 99].
Як зазначає один із біографів Р. Лемкіна польський професор Р. Шавловський, переведення до Варшави відбулося «не без поважної протекції» («nie bez poważnej protekcji») судді Найвищого Суду Польщі Е. Раппопорта [13, s. 9; 18, s. 6]...
Утім, у квітні 1933-го на 3-му Міжнародному конгресі з кримінального права в італійському Палермо для викладу лекції про роль судді в кримінальних справах Р. Лемкін ще, вочевидь, був оголошений як помічник прокурора окружного суду в Бережанах – за формальною штатною посадою. Хоча на той час уже фактично працював у Варшаві [19].
Те ж – у жовтні 1933 р., коли на 5-ій Міжнародній конференції з уніфікації кримінального права, яка під егідою Ліги Націй проводилася в Мадриді, вперше прозвучали пропозиції Рафала Лемкіна вважати т. зв. «злочини варварства» проти власних підданих порушенням міжнародного права, за які треба карати [20].
Так, на цей час він працював у прокуратурі окружного суду у Варшаві, як зазначає, скажімо, польський дослідник його біографії Адам Редзік [14, s. 27]. Але офіційно ще перебував у штаті окружного суду в Бережанах, щоправда – як відряджений до Варшави [16, s. 83; 17, s. 99]!
А окрім трагедії вірмен було й ще одне, свіже...
Очевидно, за розгортанням трагедії Голодомору на Великій Україні Р. Лемкін слідкував із Бережан. Про це в статті «Життєвий шлях та міжнародно-правова діяльність Рафала Лемкіна» пише дисертант кафедри міжнародного права Львівського національного університету ім. Івана Франка Маркіян Бем: «Під час перебування в Бережанах, недалеко від кордону Польщі з СРСР, Р. Лемкін, безумовно, дізнався про Голодомор 1932–1933 рр. на Східній Україні і його планований характер» [21, с. 97].
«Проживаючи у Львові, Бережанах чи Варшаві, Лемкін не міг залишатися байдужим до того, що відбувається з іншого боку польсько-радянського кордону», – напише згодом професор Квебецького університету в Монреалі Роман Сербин [22].
І ще: «...він певний час працював помічником прокурора у м. Бережани, яке знаходилося неподалік кордону Польщі з СРСР. Можливо, він міг бачити і навіть спілкуватися з втікачами від радянської влади з Радянської України, котрим вдалося перебратися через кордон. Однозначно, це мало великий вплив на формування його позиції...», – додає у своєму дослідженні слухач Національної академії СБ України С. Баєв [23].
...Дослідники вважають, що саме пропозиції Рафала Лемкіна, які були поширені на Конференції в Мадриді у 1933 р. (сам правник на конференцію не потрапив – авт.), є наріжним каменем, основою всієї теорії визначення і класифікації геноциду як злочину, згодом, 1948-го, уформаленої в Конвенції Генеральної Асамблеї ООН.
Можливо, основи цієї тоді ще теорії зароджувалися в одному із кабінетів нинішнього головного корпусу Бережанського агротехнічного інституту, де розміщувався окружний суд, в якому Рафал Лемкін майже рік (з осені 1931-го до осені 1932-го) працював на посаді підпрокурора (помічника прокурора). А ще – обдумував її тези, прогулюючись після роботи затишними бережанськими вуличками...
Вочевидь, готуючи на Мадридську конференцію доповідь щодо т. зв. «злочинів варварства» проти власних підданих, Р. Лемкін уже знав, що напередодні, 29 вересня, у Женеві тогочасний голова Ради Ліги Націй прем'єр-міністр Норвегії Й. Мовінкель за наполяганням українських організацій виносив на розгляд Ради Ліги Націй питання про голод в Україні [24].
Тоді в Женеві переговорником з українського боку була Мілена Рудницька – донька бережанського нотаря Івана Рудницького, котра в Бережанах провела дитячі роки, посол до польського Сейму, заступник голови новоствореного у Львові Українського Громадського Комітету Рятунку України [24; 25].
...Невдовзі виявилося, що більшість членів Ради Ліги Націй зацікавлені у співпраці з СРСР і не хочуть дратувати Сталіна. Були й аргументи: мовляв, СРСР не є членом їхньої організації, і, відповідно, голод у СРСР не є їхньою проблемою. Тож із 14 держав, які взяли участь у засіданні, за надання українцям допомоги висловилися Норвегія, Ірландія, Іспанія та Німеччина, проти – 10 країн, зокрема Франція та Велика Британія [24; 26; 27, с. 63].
Зрештою, ухвалили «соломонове рішення» передати це питання на розгляд Міжнародного Червоного Хреста [27, с. 63]...
Вочевидь, Р. Лемкін усе це бачив. І розумів, що введення «злочинів варварства» проти власних підданих у сферу міжнародного права буде процесом складним і тривалим. Але – мусить бути незворотнім...
За деякими джерелами, тоді в Мадриді виник конфуз. Справа в тому, що з 30.01.1933 р. канцлером Німеччини вже був Адольф Гітлер. У єврейських колах усієї Польщі зароджувався спротив. Скажімо, 21.03.1933 р. у єврейському «Народному домі» в Бережанах відбувся антинацистський мітинг єврейської молоді. А через рік у Бережанах молоді євреї розповсюдили листівки із закликом бойкотувати німецькі продукти та створили місцевий Комітет Антигітлерівської Єврейської молоді. Принаймні, про це пише колишній бережанець проф. Шимон Редліх [28, с. 55–56].
Так ось: у жовтні 1933 р. у Мадриді Рафал Лемкін поширив текст доповіді, в якій йшлося про тероризм і расистську політику, про те, що дії, які становлять загальну міждержавну загрозу, повинні визнаватися злочинами.
І тоді, за деякими даними, в його тезах і пропозиціях побачили виключно антигітлерівський підтекст, заговорили про провокаційні образи німецького народу в його доповіді. А оскільки польський уряд в особі міністра закордонних справ Юзефа Бека вів переговори щодо укладення польсько-німецького пакту про ненапад, ...Лемкіна змусили піти з прокуратури [29].
Утім, деякі джерела, заперечуючи цю версію, подають іншу: мовляв, Р. Лемкін перейшов до адвокатури з фінансових причин [14, s. 31–32].
Так чи інакше, але те, що не потрапив до списків варшавських адвокатів у «Календарі судовому на 1934 рік», пояснюється хіба тим, що тексти календарів подавалися до друку раніше...

P. S.
...У 1943 р. у радіовиступі Вінстон Черчилль, звертаючи увагу на винищення нацистами євреїв, сказав, що на наших очах відбувається «злочин, який не має назви» [30]. Мовляв, створена дивна ситуація, коли «те, що не є названим, не існує, те, що якийсь злочин залишається поза межами словникових окреслень, створює реальну загрозу тому, що він колись повториться» [30]...
І ось у 1944 р. у праці «Влада Осі у Європі» Рафал Лемкін уперше в світі вживає термін та сформульовує поняття «ге­но­цид».
1946-го його розробки були покладені в основу вироків Нюрнберзького трибуналу, в якому він брав участь як представник США – радник американського прокурора і судді Верховного Суду Р. Джексона [30].
...Того ж 1946-го Рафал Лемкін стає консультантом юридичного комітету ООН і розробляє проект Конвенції «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», в якому означив геноцидом також «умисне знищення соціальних груп або їх частин» – те, що в 1932–1933 рр. відбувалося в СРСР з українським селянством [31].
І ось 9.12.1948 р. Генеральна Асамблея ООН Конвенцію ухвалила. Але, на вимогу СРСР, – з певними винятками...
«Якби тоді, в 1948 році, Асамблея ООН проголосувала авторський текст Конвенції Рафала Лемкіна без змін, то Голодомор уже був би визнаний геноцидом українського народу. Ухвалення документа в такій редакції не могло задовольнити Лемкіна. Решту свого життя він присвятив лобіюванню прийняття національних законів на підтримку Конвенції та викриття злочинів радянської влади проти українського народу», – зазначають фахівці [31].
...Коли 11.09.1951 р. чотири тисячі людей зібралися в Мангеттен-Центрі в Нью-Йорку вшанувати пам'ять жертв Великого Голоду в Україні 1932–1933 рр., промову перед ними виголосив професор Йєльського університету Рафал Лемкін [32, с. 26].
Удруге – 21.09.1953-го, на 20-річчя вшануванні пам'яті – виступив із промовою «Радянський геноцид в Україні». Тоді газета «Українські Вісті» («The Ukrainian Weekly», англомовний додаток до видання Українського Народного Союзу) писала: «Професор Лемкін переповів у зворушливий спосіб долю мільйонів українців до та після 1932–1933 років, які стали жертвами плану Радянської Росії знищити стільки українців, скільки буде можливо для того, щоб придушити героїчне українське національне протистояння радянській російській владі й окупації, та комунізмові» [32, с. 26, 27].
Утім чи міг він собі уявити, що через 62 роки, в листопаді 2015-го, текст його тодішньої промови «Радянський геноцид в Україні» нинішня росія внесе до федерального списку екстремістських матеріалів [33; 34]?!.
...Два рази, 1951-го та 1952-го, Рафала Лемкіна висували на здобуття Нобелівської премії миру. І хоча кандидатуру підтримав уже згадуваний Вінстон Черчилль, той лауреатом не став [20].
...В Україні його ім'я пов'язане лише з двома містами – Львовом і Бережанами. На вул. Замарстинівській, 21 у Львові, де мешкав під час навчання в університеті, у 2017 р. встановлена пропам'ятна таблиця, у Бережанах, на вул. Академічна, 20 (нині – головний корпус агротехнічного інституту), де працював помічником прокурора окружного суду, а потім ще два роки перебував у штаті цього суду – як помічник прокурора, відряджений до Варшави, – ні. Поки що...
...До речі, на пропам'ятній таблиці у Варшаві на вулиці, яка носить його ім'я, значиться: у цьому будинку він жив і працював до 1939-го. Можна розуміти, що просто – від народження до самої війни. Хоча тепер нам відомо, що принаймні у 1931–1932 рр. Рафал Лемкін, на надгробку якого в Нью-Йорку висічені слова «Батько Конвенції про геноцид», мешкав і працював у Бережанах...

 

Джерела та література
1. Kalendarz Sądowy na rok 1928. URL: http://dlibra.umcs.lublin.pl/dlibra/docmetadata?id=18579&from=publication.
2. Kalendarz Sądowy na rok 1930. URL: http://dlibra.umcs.lublin.pl/dlibra/docmetadata?id=23328&from=publication.
3. Tarnopolski Dziennik Wojewódzki. 1931. №11. URL: https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/84607/edition/78108/content.
4. Tarnopolski Dziennik Wojewódzki. 1931. №13. URL: https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/84611/edition/78112/content.
5. Ruch słuzbowy. Dodatek do dziennika Urzędowego Ministerstwa sprawiedliwości. 1931. №30. 11.12. URL: https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/375775/edition/357958/content.
6. Tarnopolski Dziennik Wojewódzki. 1932. №2. 1.02. URL: https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/84634/edition/78136/content.
7. Tarnopolski Dziennik Wojewódzki. 1932. №3. URL: https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/84637/edition/78137/content.
8. Kalendarz Sadowy na rok 1932. URL: https://bc.wbp.lodz.pl/dlibra/show-content/publication/edition/73824?id=73824.
9. Tarnopolski Dziennik Wojewódzki. 1931. №5. URL: https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/84596/edition/78097/content.
10. Promocja pierwszego polskiego wydania książki Rafała Lemkina «Rządy państw Osi w okupowanej Europie». URL: http://www.geremek.pl/index.php?id=453.
11. Бережанська Земля. Історично-мемуарний збірник. / Комітет «Видавництва Бережани». – Нью-Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1970.
12. Володимир Парацій. Громадські об'єднання єврейського населення Бережанщини у 1920–1930-х рр.: напрямки функціональної діяльності та рівень суспільного впливу. / Науковий центр іудаїки та єврейського мистецтва ім. Ф.С.Петрякової. URL: http://www.jewishheritage.org.ua/ua/4273/gromadski-ob%E2%80%99ednannja-evrejskogo-naselennja-berezhanschyny-u-1920-1930-h-rr-naprjamky-funkcionalno.html.
13. Zbrodnie przeszłości. Opracowania i materiały prokuratorów IPN. tom 2. Ludobójstwo. / pod redakcją Radosława Ignatiewa i Antoniego Kury. – Warszawa, 2008. URL: https://ipn.gov.pl/pl/publikacje/ksiazki/12627,Zbrodnie-przeszlosci-Opracowania-i-materialy-prokuratorow-IPN-t-2-Ludobojstwo.html.
14. Adam Redzik. Rafał Lemkin (1900–1959) – co-creator of international criminal law. Short biography. – Warszawa, 2017. URL: file:///C:/Users/%D0%90%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80/Downloads/Redzik_2017_Raphael_Lemkin_co-creator_of_international_criminal_law.pdf.
15. Chwila. 1932. №4848. 21.09. URL: https://libraria.ua/numbers/6/28526/?PageNumber=10&ArticleId=1130318&Search=Lemkin.
16. Kalendarz Sądowy na rok 1933. URL: https://www.sbc.org.pl/dlibra/publication/229391/edition/216818/content.
17. Kalendarz Informator Sądowy na rok 1934. URL: http://dlibra.umcs.lublin.pl/dlibra/docmetadata?id=26773&from=publication.
18. Ryszard Szawłowski. Rafał Lemkin. URL: https://wydawnictwosedno.pl/wp-content/uploads/2020/08/lemkin_spis.pdf.
19. Адам Редзік. Шлях Рафаеля Лемкіна до концепції геноциду. URL: https://ukrainepravo.com/scientific-thought/naukova-dumka/shlyakh-rafaelya-lemkina-do-kontseptsiyi-genotsydu/.
20. Юрист Рафаель Лемкін. // Форум нації. Вересень 2009. URL: http://forumn.kiev.ua/2010-100-09/100-09.html.
21. М.Бем. Життєвий шлях та міжнародно-правова діяльність Рафала Лемкіна. / Бюлетень Міністерства юстиції України. 2013. №1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/bmju_2013_1_17.
22. Роман Сербин. Рафаель Лемкін про український геноцид. / офіційний портал Харківської правозахисної групи. URL: http://khpg.org/index. php?id=1241199640.
23. Баєв С.О. Юридична оцінка голодомору в Україні 1932–1933 років (за концепцією Р. Лемкіна). / Пам'яті жертв голодоморів в Україні: збірник наукових праць. / Національна академія Служби безпеки України – Київ: Центр навчально-наукових та науково-практичних видань НА СБ України, 2014. URL: http://academy.ssu.gov.ua/upload/file/pam_yat_zhertv_golodomor_v.pdf.
24. Йоган Людвіґ Мовінкель. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%BD_%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B2%D1%96%D2%91_%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B5%D0%BB%D1%8C.
25. Мілена Рудницька – перша, хто розповів світу про Голодомор в Україні. URL: https://ukrainiantime.org/uk/article/milena-rudnitska-persha-khto-rozpoviv-svitu-pro-holodomor.
26. Ярослав Папуга. Чому Захід не виступив на захист українців, знаючи про голод 33-го? / Локальна історія. URL: https://localhistory.org.ua/texts/statti/chomu-zakhid-ne-vistupiv-na-zakhist-ukrayintsiv-znaiuchi-pro-golod-33-go/.
27. Василь Марочко. Німецькі дипломати і Голодомор 1932–1933 рр. в Україні. // Київські історичні студії: збірник наукових праць. 2015. №1. / Київський університет ім. Б. Грінченка. – Київ: Київ. ун-т ім. Б.Грінченка, 2015. URL: https://istorstudio.kubg.edu.ua/index.php/journal/issue/view/3/11.
28. Шимон Редліх. Разом і окремо в Бережанах: поляки, євреї і українці у 1919–1945. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Redlikh_Shymon/Razom_i_okremo_v_Berezhanakh_poliaky_ievrei_i_ukraintsi_u_1919-1945.pdf?.
29. Raphael Lemkin. URL: https://depl.qaz.wiki/wiki/Raphael_Lemkin.
30. Ціна свободи українців. / EVERLEGAL. URL: https://everlegal.ua/tsina-svobody-ukrayintsiv.
31. Великий гуманіст Рафаел Лемкін. // Еврейский обозреватель. Информационно-аналитическое изданий Еврейской конфедерации Украины. URL: https://jew-observer.com/imya/velikij-gumanist-rafael-lemkin/.
32. Роман Сербин. Концепція злочину-геноциду Рафаеля Лемкіна та його аналіз українського геноциду. / Рафаель Лемкін. Радянський геноцид в Україні (стаття 28 мовами). / Редактор Роман Сербин, упорядник Олеся Стасюк. – Київ: Майстерня книги, 2009. URL: http://history.org.ua/LiberUA/978-966-2260-15-1/978-966-2260-15-1.pdf.
33. Люди правди: Рафаель Лемкін. / Український інститут національної пам'яті. URL: https://old.uinp.gov.ua/news/lyudi-pravdi-rafael-lemkin.
34. Ра́фал Ле́мкін. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%84%D0%B0%D0%BB_%D0%9B%D0%B5%D0%BC%D0%BA%D1%96%D0%BD.

 

Ігор Мельник.

Публікації працівників
Перегляди: 312

1 2На 120-річчя від дня народження 

У другій половині 1957-го, повернувшись із таборів, отримав призначення парохом у села Жуків, Гиновичі та Шумляни Малі (нині – Підлісне) о. Остап Бородайко [1, с. 630; 2]
...Отець Остап (Євстахій) Бородайко народився 21.11.1903 р. у с. Книгинин біля Станіславова (нині – в межах м. Івано-Франківськ) [3; 4] (у деяких джерелах помилково подано Бережани [1, с. 630; 5, с. 72; 6, с. 238]) в багатодітній родині директора канцелярії Бережанського окружного суду Олександра Бородайка [2; 3].
В період ЗУНР батько деякий час був міським комісаром Бережан [5, с. 72]. Брат Богдан у листопаді 1918-го брав участь у встановленні української влади в Бережанах, брат Корнелій – служив в УГА, із травня 1920 р. – у Запорізькій дивізії Армії УНР, згодом – командант УВО у Бережанському повіті. Обидва, як і батько, емігрували до США [1, с. 628].
У популярній стрілецькій пісні «Як з Бережан до кадри...», написаній у період боїв на горі Лисоня під Бережанами у вересні 1916-го, її автор Роман Купчинський описує реальну історію кохання хорунжого Осипа Теліщака й бережанки Ольги Бородайко – рідної сестри Остапа [7].
...Навчався в гімназіях у Ланцуті й Бережанах. Матуру склав 4.06.1923 р. у Бережанах Того ж року вступив до Львівської Духовної семінарії, яку закінчив 1927-го [3] (у деяких джерелах подано, що 1928-го ще й закінчив теологічний факультет Львівського університету [1, с. 630]. Однак у передординаційних документах університет не згадується. Більше того: передординаційні іспити складав у період 1.02.–4.04.1928 р. саме в Духовній семінарії [3]).
Так чи інакше, а 17.06.1928 р. рукопокладений і вже 22 червня скерований на свою першу парафію – сотрудником у с. Янчин (нині – Іванівка) [1, с. 630; 8, с. 11], де ще й отримав місію до навчання релігії в Подусові (обидва села – на Перемишлянщині) [9, с. 17].
У Янчині служив із 5.08.1928 р. до 26.03.1932 р. [10, с. 236], був членом Богословського Наукового товариства, товариств «Просвіта» й «Рідна Школа». Окрім читальні «Просвіти», належав до споживчої й кредитної кооператив, входив до кружка «Сільський Господар» [3].
Із 1932-го переходить парохом у с. Сервири [11, с. 18; 12, с. 108] (нині – с. Сировари Зборівського району), де за його активної участі було відбудовано церкву, організовано хор при товаристві «Просвіта», яким він і керував, товариство «Сільський Господар» [1, с. 630; 2].
Із 1937-го – в с. Дмитрів Радехівського деканату – парох [13, с. 57; 14, с. 68], а з 1.02.1938 р. й упродовж 3-х років – містодекан (заступник декана) [14, с. 67; 15, с. 59].
Не цурався й громадських справ. Скажімо, 26.09.1937 р. увійшов до президії політичної наради в Дмитрові, яка, за участю посла Володимира Кузьмовича, прийняла резолюції на захист українства (зокрема, щодо зміни мови навчання на українську, зміни закону та допущення українців до всіх рівнів самоуправління у кількості, яка відповідає відсотковому відношенню українського населення тощо). «Збори докінчились відспіванням національного гімну» [16, с. 9].
Його дружина Іванна з дому Гладиш, дочка емеритованого поштового підурядника [3], була головою «Союзу Українок» у селі [2].
У 1939 р. за те, що під загрозою не повінчати Василя Федорчака спонукав його відступити від наміру змінити обряд із греко-католицького на римо-католицький, о. О. Бородайко отримав від польської влади присуд: 6 місяців в'язниці з припиненням кари на 5 літ. Тоді панотця боронив адвокат Ярослав Селезінка [17, с. 13] – син о. Миколи Селезінки, пароха с. Янчин, при якому о. О. Бородайко свого часу служив сотрудником [10, с. 234]...
Ще через декілька років о. Остап Бородайко буде в Дмитрові «найбільшим агітатором до вступу до дивізії». Принаймні, про це згадуватиме тамтешній мешканець Ярослав Олійник [18, с. 19].
Тож, не дивно, що з приходом радянської влади мусив змінювати місце праці: у 1945-му переїхав у с. Тростянець Долинського району (нині – Івано-Франківська область) [1, с. 630].
...Тим часом маховик репресій набирав обертів.
21.07.1947 р. був заарештований і 29.11.1947 р. засуджений до 6-ти років виправно-трудових таборів парох с. Августівка на Козівщині о. Павло Олійник [19, с. 116]. І тоді о. Остап Бородайко перебирається на його місце – поближче до рідних бережанських країв [1, с. 630] – на парафію сіл Августівка й Хоробрів, що на Козівщині.
...У травні 1948-го до церкви с. Августівка зайшов зі зброєю в руках і в шапці уповноважений лейтенант Довудтов. Підійшов до престолу, де правив о. Євстахій Бородай (читай – Бородайко – авт.), й хотів починати мітинг. Священник заборонив йому це робити. З лайкою та матюками емдебіст вийшов із храму [20, с. 45].
А в 1949-му о. Остап Бородайко прочитав у церкві листа до парафіян від арештованого о. Павла Олійника. Цього було достатньо, щоби бути заарештованим за антирадянську діяльність.
Це й сталося 23.09.1949 р. – на підставі ст. 54-10 ч. 2 КК УРСР – за антирадянську агітацію. За рішенням Особливої наради при МДБ СРСР від 31.12.1949 р. «отримав» 10 років виправно-трудових таборів [4; 19, с. 114]. Покарання відбував у таборі в с. Бурмантово Івдельського р-ну Свердловської обл.. (нині – РФ) [1, с. 630; 6, с. 238].
...11.01.1956 р., із хрущовською відлигою, він був звільнений [4] за амністією, тож повернувся до сім'ї в Бережани – тут мешкали дружина Іванна і дочки Ганна, Люба й Борислава. Проживали вони в будиночку матері дружини біля костелу Св. Миколая над Бережанським ставом, на початку тодішньої вулиці Стрімка [2].
До речі, дочки закінчили Бережанську середню школу №1. Згодом Ганна працювала вчителькою української мови та літератури у Львові, до того ж – стала заслуженою вчителькою УРСР, Люба – лікарем у Сокалі, Борислава – у громадському харчуванні у Львові.
Навчаючись у гімназії у Львові, у 1944-му під час однієї з облав був арештований нацистами й висланий у м. Пшеворськ (нині – ПР) [4] син Святослав. Згодом потрапив у британський сектор в повоєнній Німеччині і – виїхав до Австралії, де й помер у 1980-х [2; 21]...
...А тоді, у другій половині 1957 р., як уже зазначалось, о. Остап Бородайко отримав призначення парохом у села Жуків, Гиновичі та Шумляни Малі (нині – Підлісне). А ще – розповідав про пережите, збирав матеріали з історії сіл, цікавився постатями Лепких.
Уже не лише як колишній в'язень, але й за теперішню активність перебував під наглядом КДБ. Йому надсилали листи з погрозами, знову намагалися залякати [1, с. 630]. Не піддавався...
А 25.12.1965 р. його знайшли повішеним [22]. Й останнє: «влада з допомогою місцевих нелюдів ... спричинила йому насильницьку смерть. Тож не було заведено кримінальної справи і не проведено ніякого розслідування» [1, с. 630]...
Похований о. Остап Бородайко неподалік каплички на міському кладовищі в Бережанах [2].

 

Джерела та література
1. Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга. / Упорядник і відповід. ред. Надія Волинець. – Тернопіль: Джура, 2007.
2. Михайло Федчишин. Слово про священника Остапа Бородайка. / Ольга Віятик (Штепована). Гиновичі. Історико-краєзнавчий нарис. – Тернопіль: Джура, 2002.
3. Особова справа священника Бородайка Євстахія. / Центральний державний історичний архів у Львові. Фонд №201. Опис №1в. Од.зб.90.
4. Бородайко Євстахій Олексійович. / Державний архів Тернопільської області. Фонд 3429. Опис 3. Справа 746.
5. Тернопільський Енциклопедичний Словник. Т.4. / Редакційно-видавнича група ТЕС, Тернопіль, 2009.
6. Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга перша. / Обласна редакційна колегія. Упорядники Бажан О.Г., Гасай Є.О., Гуцал П.З. – Тернопіль: Збруч, 2008. URL: http://www.reabit.org.ua/files/store/Ternopol.1.pdf.
7. Блог Тараса Коковського. Як з Бережан до кадри... URL: https://taraskokovskyj.blogspot.com/2011/08/blog-post.html.
8. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1928. ч.III. 1.07. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1927-1928-1929-1930-1_compressed_compressed.pdf.
9. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1928. ч.V. 15.11. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1927-1928-1929-1930-1_compressed_compressed.pdf.
10. Майорчак Михайло. Янчин. – Львів: Растр-7, 2018.
11. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1932. ч.IV. 15.04. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1931-1932-1933-2.pdf.
12. Шематизм гр. кат. духовенства Львівської архієпархії на рік 1932/33. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16358/edition/14704.
13. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1937. ч.4. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1937-1_compressed.pdf.
14. Шематизм духовенства Львівської архієпархії, 1938. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16359/edition/14693/content.
15. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1938. ч.2–3. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Lvivski_arkhieparkhiialni_vidomosty/1938_rik.pdf?.
16. Дописи. // Діло. 1937. №221. 8.10.
17. Зі судової салі. // Діло. 1939. №114. 21.05.
18. Ігор Гілевич. Радехівщината дивізія «Галичина»: джерелознавчо-історіографічний огляд краєзнавчої літератури другої половини 1980-х –початку 2000-х років. // Брідщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 6. – Броди. 2013.
19. Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга третя. / Упор. Бажан О.Г., Гуцал П.З., Кіт Л.М. – Тернопіль: ТзОв «Терно-граф», 2013. URL: http://www.reabit.org.ua/files/store/211.pdf.
20. Нестор Мизак. Українська Греко-Католицька церква і збройне підпілля ОУН у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу (на матеріалах Тернопільської обл.). // Релігія та Соціум. 2018. №1–2(29–30). URL: http://en.chnu.edu.ua/wp-content/uploads/2018/12/6%D0%9C%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D0%BA.pdf.
21. Михайло Федчишин. Спогади про о. Бородайка. Рукопис. – Тернопіль, 6.10.2023 р.
22. Відомості з архіву Бережанського відділу ДРАЦС. 

Ігор Мельник.

Публікації працівників
Перегляди: 677

ВергунНа 140-річчя від дня народження

...Народжений 20.05.1883 р. у Носові на Підгаєччині [1, с. 65], колишній бережанський гімназист (початок навчання – 1895 р. [2, с. 730], утім, вочевидь, навчався з перервою – у 1905 р. бачимо його учнем VII-б класу – однокласником Франца Коковського й щонайменше п'яти майбутніх священників – оо. Миколи Їжака, Євстахія Гайдукевича, Захарія Оруна, Петра Семчишина, Ореста Літинського [3, s. 47; 4, s. 142]), який вирізнявся найкращим басом у гімназійному хорі [2, с. 95] (в іншому джерелі – баритон [5, с. 90]), о. Микола Вергун був рукопокладений на початку 1912-го й тоді ж отримав свою першу душпастирську посаду – сотрудника в с. Підмихайля Калуського повіту [1, с. 65; 6, s. 470; 7, с. 18, 19].
...26.11.1913 р. «Львівсько-Архієпархіальні Відомості» повідомили, що о. Микола Вергун призначений приватним сотрудником церкви Святої Трійці в Бережанах [8, с. 153].
У Шематизмі на 1914 р. подана ремарка, що помешкання для сотрудників, а їх було троє – оо. Олександр Лонкевич, Григорій Островський і Микола Вергун, винаймається [9, с. 40].
У Бережанах о. М. Вергуна застала Перша світова війна.
Тут через рік був іменований звичайним сотрудником, про що «Львівські Архієпархіальні Відомості» повідомили 31.12.1915 р. [10, с. 68] (о. Дм. Блажейовський цього періоду служіння о. М. Вергуна у Бережанах не згадує [6, s. 470]).
Після Бережан служив адміністратором (завідателем) парафій: з осені 1916-го – у Молодинчому Ходорівського деканату [11, с. 102], коротко – з кінця 1917-го до початку 1918-го – в Новошинах Журавенського деканату [12, с. 151], зрештою, як подали «Львівсько-Архієпархіальні Відомості» 20.03.1918 р., – знову в Молодинчому [13, с. 38].
Того ж 1918-го отримав канонічну інституцію на парафію с. Бачів, що на Перемишлянщині, яка належала до Нараївського деканату [14, с. 6], і служив тут до 1929-го [6, s. 470].
Тут, у Бачеві, отримав крилошанські відзнаки [15, с. 17].
Згадується як священник, який 4.05.1927 р. у церкві в с. Нараїв виголошував проповідь під час похорону багатолітнього – із кінця 1888-го – нараївського пароха о. Івана Дидика [16, с. 4], колишнього підполковника УГА, Начального духівника при Начальній Команді (Штабі) УГА.
У Шематизмі на 1928 р. о. М. Вергун поданий як шкільний ординаріатський комісар – один із двох у Нараївському деканаті й член деканальної ради [17, с. 60].
А із 1.03.1929 р. очолив парафію у Нараєві [1, с. 65], змінивши там завідателя о. Романа Яценківа: про отримання о. М. Вергуном канонічної інституції на Нараїв «Львівсько-Архієпархіальні Відомості» повідомили вже 10 березня [18, с. 11] (парохом у с. Нараїв о. М. Вергун уперше згадується у Шематизмі на 1930 р. [19, с. 70]).
До речі, його попередник о. Роман Яценків згодом, у 1944-му, стане капеланом для відділів УПА, що дислокувалися на львівській Миколаївщині, буде заарештований радянським МДБ і 1951-го загине у таборах в Іркутській області (нині – РФ) [20, с. 259–260]...
...Отець Микола Вергун у Нараєві співпрацював із сільськими осередками товариств «Просвіта» та «Рідна Школа» [21, с. 9; 22, с. 14]. Скажімо, 24.09.1933 р. організував у Нараєві концерт на вшанування пам'яті Маркіяна Шашкевича і як голова читальні «Просвіти» виступив із промовою.
Цікаво, що до місяця, 22.10.1933 р., панотець мав певний інцидент у сільській «Просвіті»: через «негодування деяких одиниць» він на загальних зборах раптом відмовився від головування в читальні. А далі сталося ось що: збори його підтримали й прийняли заяву, що «всі підуть слухняно під провід о. Вергуна, а з неспокійними дадуть собі раду, хоч би викиненням через вікно» [1, с. 79].
18.03.1935 р. диригував хором читальні «Просвіти» на концерті, присвяченому Тарасові Шевченкові – виконували «Заповіт», а на завершення – «Ще не вмерла...» [1, с. 85].
14.01.1936 р., на день святого Василія, на урочистостях у честь 35-літнього ювілею перебування Андрея Шептицького на Митрополичому престолі у читальні «Просвіти» о. Микола Вергун виголосив промову «Життя і діяльність Митрополита на полі церковнім і народнім». Був і концерт, який розпочався виконанням кантати, спеціально скомпонованої ним же – о. М. Вергуном і керівником хору Василем Цалинюком. Виступали чоловічий і мішаний хори, декламувала Геня Федина. Ольга Фортунівна віддекламувала твір Богдана Лепкого «В храмі св. Юра». Весь дохід від концерту вислано на шпиталь імені Ювілята.
На Службі Божій наступного дня, 15 січня, парох виголосив «проповідь про життя Митрополита як князя церкви і великого Громадянина» [1, с. 92–93].
...З учителем Василем Цалинюком, який 1935-го переїхав до Нараєва, вочевидь, зійшлися одразу.
24.01.1937 р. о. М. Вергун провадив загальними зборами читальні «Просвіти» в Нараєві-місті, і, відповідно, як голова читальні склав добрий звіт: «...членів 128, з яких 109 заплатило вкладку. Кілька сот чисел книжок, з яких члени живо користають. Рухливий аматорський кружок уладив 11 вистав та 3 концерти (в честь Шевченка, Митрополита та вечір коляд). Готівки в касі 261 зол.».
А тоді надав слово для промови «про значіння просвіти та організації» Василеві Цалинюку, й після цього, вочевидь, не без його підтримки, В. Цалинюка було одноголосно вибрано головою читальні [23, с. 9].
До речі, цікавий збіг: Василь Цалинюк переїхав до Нараєва – села, в якому 26.09.1880 р. у родині тодішнього пароха о. Теодора Кордуби народилася дружина його колишнього товариша ще по Заліщиках, відомого українського письменника Осипа Маковея – Ольга [24, с. 16]. Але це – до слова...
5.06.1938 р. львівське «Діло» писало: «Третього дня Великодніх Свят відбулося в домівці читальні «Про¬світи» в Нараєві спільне свячене для членів читальні та кружка «Р.Ш.», в якім взяло участь 90 осіб. Дари поблагословив і святочні побажання зложив місцевий парох о. М. Вергун. Співав міш. хор під управою В. Цалинюка... Свято, що залишило на учасниках сильне вражіння, закінчено національним гимном» [25, с. 14].
У номері «Діла» від 5.11.1938 р. – допис про відзначення в Нараєві Свята хрещення Руси-України: «По богослуженні, в часі якого співав мішаний хор під управою емерит. учителя В. Цалинюка, відбулося посвячення та вкопання ювилейного хреста. Високо патріотичну проповідь виголосив місцевий сотрудник о. М. Гураль. Проповіді вислухали вірні уважно, не вважаючи на дуже погану погоду. Пополудні відбулася в домівці місцевої читальні святочна академія. Довше і цікаве вступне слово виголосив посол Д. Великанович. На програму свята склалися мішані та мужеські хори, декламації і відчит місцевого пароха о. М. Вергуна...» [26, с. 9].
...Був різноплановим – як уже згадувалося, диригував хором, компонував кантати. А ще – віршував: на відзначенні 100-літнього ювілею сільської церкви 1936-го було виголошено його авторський вірш, приурочений цій даті [27, с. 6].
...Утім, повернемося до парафіяльних справ.
6.05.1933 р. на молодіжне свято «Українська Молодь – Христові», що відбулося у Львові, о. М. Вергун привіз із Нараєва 37 парафіян [28, пос. 70] і до кінця року, 2.12.1933 р., був іменований церковним асистентом Католицької Акції [1, с. 80].
А перед тим, 12.06.1933 р., приймав у нараївській церкві та в приходстві як колятора графа Якуба Потоцького, який із Нараєва поїхав «до свої літньої палати в Раю» [1, с. 75–76]).
Дещо більше як через рік, 1.10.1934 р., коли через Нараїв провозили зі Львова до Бережан домовину з тілом графа, який помер 29.09.1934 р. у Геленові коло Варшави, – затрималися біля церкви й о. М. Вергун разом із кс. А. Лісаком відправили над нею панахиду [1, с. 82]...
...15.07.1933 р. «Львівські Архієпархіальні Відомості» подали, що Митрополичий Ординаріат іменував о. Миколу Вергуна Почесним радником [29, с. 114] (як почесник радник Митрополичої Консисторії поданий у Шематизмі на 1938 р. [30, с. 56]).
Із 31.05.1934 р. він призначений містодеканом (заступником декана – авт.) Нараївського деканату, а 3.07.1934 р. у соборі Св. Юра у Львові його присягу яко містодекана прийняв о.-пралат Алексій Пясецький [1, с. 81; 31, поз. 1946].
На виборах 12.01.1935 р. уперше дві громади – Нараїв-місто з присілками та Нараїв-село – становили одну спільну гміну, а о. М. Вергун кандидатував у компромісовому українсько-польському списку, який не пройшов [1, с. 84]...
1.02.1938 р. Митрополичий Ординаріат іменував його завідателем Нараївського деканату – на три роки [1, с. 113; 32, с. 57] (за іншими даними, декан у 1939–1940 рр. [6, s. 470]), а вже через пару місяців, 19 червня, він приймав з Архієрейською візитацією деканату Преосвященного Івана Бучка. Вочевидь, візитація мала й презентаційний характер – на знимці бачимо також містодекана о. Василя Танчака, уродженця с. Лісники, тодішнього пароха с. Янчин (нині – Іванівка на Перемишлянщині), парохів с. Вербів о. Василя Кушніра та с. Рогачин о. Олександра Кваснюка, ігумена Краснопущанського монастиря о. Юліана Манька [1, с. 119].
...Отець Микола Вергун ще встиг побачити «принади» більшовицької окупації, а 3.12.1940 р. відійшов у Вічність [6, s. 470; 33].
Вийшло так, що повідомлення про його смерть на початку грудня 1940-го поміщено в номері «Львівських Архієпархіальних Відомостей» за ... червень–вересень 1940-го: вочевидь, номер у час більшовицької окупації вийшов друком із запізненням, оскільки в ньому вже поміщена й інформація про померлих у грудні. Так чи інакше, а повідомлення про смерть о. Миколи Вергуна Митрополичий Ординаріат видав 5.12.1940 р. [34, с. 62]...
...Коли 2012-го нараївська громада перекривала храм, у склепінні старих балок знайшли зшиток, іменований «Хронікою греко-католицької парохії Нараїв» – рукопис авторства о. Миколи Вергуна, що починався словами (правопис і неточність щодо містодеканства збережено – авт.): «Іменований з днем 1/3.1929 парохом Нараєва, бажав я пізнати людий, парохію і її історію. Хроніки не було жодної. Була шкільна неостаточна і у латинського пароха мені не доступна, тай та в часі недуги лат. пароха в 1933 році десь щезла. Нараїв дня 8 серпня 1933 року о. Микола Вергун – нараївський парох і м. декан, поч. Радник Митрополичої Консисторії» [35]. Рукопис донині зберігається в сільській церкві.
Серед знимок, пришпилених до тексту «Хроніки...» – знимка о. Миколи Вергуна з дружиною Софією і дочкою Іреною [1, вставка до с. 65]...
До речі, «Хроніка греко-католицької парохії Нараїв» – не єдина письменницька праця пароха: 1934-го у видавництві Товариства святого Андрея у Львові вийшла друком книга його церковної публіцистики «Новомодні пророки, або «біблійні дослідники», яку як антикварне видання й нині можна купити через інтернет-магазини – 104 сторінки теологічного тексту, який легко читається [36]...

Джерела та література
1. о. Микола Вергун. Хроніка греко-католицької парохії. Нараїв. / рукопис. – зберігається у храмі Воздвиження Чесного Хреста Господнього, с. Нараїв.
2. Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга. / Упорядник і відповід. ред. Надія Волинець. – Тернопіль: Джура, 2007.
3. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Brzeżanach za rok szkolny 1905. URL: https://www.pbc.rzeszow.pl/dlibra/publication/16/edition/14/content?ref=desc.
4. Stulecie gimnazyum Brzeżańskiego. 1806–1906. / red. StefanaTomaszewskiego. – Brzeżany: staraniem i nakladem komitetu, 1907.
5 Бережанська Земля. Історично-мемуарний збірник. / Комітет «Видавництва Бережани». – Нью-Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1970.
6. Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської Архієпархії (1832–1944). Том II. Духовенство і Релігійні Згромадження. / Національний Університет Київська-Могилянська Академія, Український Католицький Університет Св. Климента Папи у Львові. – Київ: Видавничий Дім «КМ Академія», 2004.
7. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1912. ч.II. 26.02. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1912_compressed.pdf.
8. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1913. ч.XIII. 26.11. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1913-1_compressed.pdf.
9. Шематизм греко-католицкой митрополичой архієпархії Львовской на рок 1914. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16354/edition/14714/content.
10. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1915. ч.VI. 31.12. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1915-1916-1_compressed.pdf.
11. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1916. ч.IX. 31.10. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Lvivski_arkhieparkhiialni_vidomosty/1916_rik.pdf?.
12. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1917. ч.XIII. 30.11. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1917-1_compressed.pdf.
13. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1918. ч.II. 20.03. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1918_compressed.pdf.
14. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1919. ч.I. 20.01. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1919-1920_compressed.pdf.
15. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1927. ч.I. 25.05. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1927-1928-1929-1930-1_compressed_compressed.pdf.
16. Подяка. // Діло. 1927. №102. 11.05. URL: https://libraria.ua/numbers/192/7337/.
17. Шематизм гр.-кат. духовенства Львівської архієпархії на рік 1928. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16356/edition/14701/content.
18. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1929. ч.II. 10.03. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1927-1928-1929-1930-1_compressed_compressed.pdf.
19. Шематизм гр.-кат. духовенства Львівської архієпархії на рік 1930. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16357/edition/14697/content.
20. Франко Петро. Репресоване духовенство УГКЦ. – Львів, 2007.
21. З освітнього життя в Нараєві Місті. // Діло. 1937. №19. 29.01. URL: https://libraria.ua/numbers/192/21174/.
22. Спільне свячене в Нараєві. // Діло. 1938. №121. 5.06. URL: https://libraria.ua/numbers/192/21353/.
23. Діло. 1937. №19. 29.01. URL: https://libraria.ua/issues/192/21174/.
24. Микола Проців. Отець Теодор Кордуба – священик-аристократ. – Бережани, 2018.
25. Діло. 1938. №121. 5.06. URL: https://libraria.ua/issues/192/21353/.
26. Діло. 1938. №246. 5.11. URL: https://libraria.ua/issues/192/21419/.
27. Нараїв к. Бережан. Культурно-освітнє життя. // Діло. 1936. №214. 24.09. URL: https://libraria.ua/numbers/192/20413/.
28. Олег Беген. Ще раз про свято «Українська Молодь Христові». URL: http://www.laityugcc.org.ua/istorija-mirjanskix-ruxiv/articles/sche-raz-pro-svjato-ukrajinska-molod-xristovi.html.
29. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1933. ч.VII. 15.07. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Lvivski_arkhieparkhiialni_vidomosty/1933_rik.pdf?.
30. Шематизм духовенства Львівської Архієпархії. 1938. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16359/edition/14693/content.
31. Центральний державний історичний архів України, м.Львів. Греко-католицька Митрополича Консисторія, м.Львів. 1806–1945 рр. Фонд №201. Опис №1в. URL: https://tsdial.archives.gov.ua/pdf/F.%20201%20op.%201%20%D0%B2.pdf.
32. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1938. ч.2–3. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Lvivski_arkhieparkhiialni_vidomosty/1938_rik.pdf?.
33. Померлі священнослужителі (Львівської Архиєпархії УГКЦ). URL: https://www.ugccla.lviv.ua/%D0%B4%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE/%D0%BF%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%BB%D1%96.
34. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1940. ч.6–9. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Lvivski_arkhieparkhiialni_vidomosty/1940_rik.pdf?.
35. Назарій Наджога. Подорож до центру Галичини: Микола Вергун – нараївський літописець. URL: https://te.20minut.ua/Podorozhi/podorozh-do-tsentru-galichini-mikola-vergun---narayivskiy-litopisets-10601544.html.
36. о. Микола Вергун. Новомодні пророки або «біблійні дослідники». – Львів: Вид-во Св. Андрея у Львові, 1934. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0003219.

Ігор Мельник,
ДІАЗ у м. Бережани.

Публікації працівників
Перегляди: 656

Скоропадський15 травня – 150-років від дня народження гетьмана Української Держави

...На початку червня 1917-го в рамках підготовки до літнього наступу (т.зв. «офензиви Керенського» – авт.) з-під Коломиї під Бережани перевели російський 34-й армійський корпус генерала Павла Скоропадського [1, с. 56, 58; 2, с. 194]. Так майбутній гетьман опинився під Бережанами. Однак про гетьманство тоді ще не йшлося.
21 червня командарм віддав наказ про наступ. 34-й корпус мав швидко вийти на лінію Вільховець–Мечищів [2, с. 194–195].
...Бої були жорстокими – Дикі Лани, Обручовський ліс. Зрештою, наступальний порив російської армії швидко вичерпався – як напише згодом у споминах П.Скоропадський, далася взнаки «революційна деморалізація», і невдовзі командування відвело частини в резерв – у район Мужилова й Бурканова [1, с. 57; 2, с. 196, 197; 3, с. 167]. Утім, про все – детальніше і по порядку...
На фронтах віяло змінами.
21.06.2017 р. газета «Кієвская мисль» писала, вочевидь, маючи на увазі сусідній 41-й армійський корпус, який діяв на лінії Шибалин–Посухів, що недавно поповнені вояками-українцями частини 18 червня першими піднялися в атаку під національними прапорами і вибили ворога з шанців [4].
В іншому джерелі читаємо: «Під містечком Потутори військовий міністр О.Керенський і головнокомандувач Південно-Західного фронту генерал О.Гутор мали змогу особисто спостерігати наступ 113-ї дивізії 41-го корпусу, що йшла в атаку під червоними й українськими жовто-блакитними стягами» [5, с. 55].
...І тут, окрім факту підняття жовто-блакитних стягів, бачимо ще один: уже після початку наступу під Потуторами побував тодішній військовий міністр тимчасового уряду росії О.Керенський. Також відомо, що тими днями (в історичних довідках подається «у червні» – авт.) він навідувався до неприфронтового Божикова [6]. Чому?
Справа в тому, що, за деякими даними, до і під час наступу штаб 34-го кор¬пусу Павла Скоропадського розміщувався саме в Божикові. Принаймні це випливає з мемуарів тодішнього інспектора артилерії корпусу ген. О.Аккермана, про що пишуть історики Г.Савченко і Г.Папакін [3, с. 166; 4].
Візит О.Керенського до Божикова, хоча й побічно, але підтверджує цю версію (щоправда, дослідник історії села Володимир Семенів подає, що О.Керенський «побував в околицях Божикова» [7, с. 91]).
Генерал О.Аккерман стверджував, що тема українізації 34-го корпусу обговорювалася ще напередодні «наступу Керенського» під час відвідин корпусу в Божикові (саме «в Божикові» – авт.) головнокомандувачем Південно-Західного фронту генералом О.Гутором та його начальником штабу М.Духоніним: мовляв, головком висловлювався про потребу українізації корпусу як запоруку його порятунку [3, с. 166; 4].
Так, найпрагматичніші з російських генералів уже розуміли: або вони утримають цілісність і боєздатність армії для протидії більшовикам, або більшовики їх знищать. Такою цементуючою ідеєю, яка вже оволодівала солдатськими масами, як бачимо з появи жовто-блакитних стягів, була українізація армії! Про прихильність царських генералів до українства тут, звичайно, не йшлося...
Тож, за цією версією, яка, звичайно, ще потребує більш детальних досліджень, ідею українізації 34-го армійського корпусу тодішньої російської армії, який згодом склав ядро формування збройних сил Центральної Ради УНР, вперше озвучено саме в Божикові, де містився штаб корпусу.
І, вочевидь, саме тут була зворохоблена «українська тема» в діяльності самого Павла Скоропадського, що невдовзі привела його до гетьманства!
І було це в Божикові ще перед великим наступом, тобто – до відвідин штабу корпусу посланцем Симона Петлюри, представником УГВК при штабі фронту поручником Петром Скрипчинським [3, с. 166; 4]: П.Скрипчинський із пропозицією українізувати корпус приїжджав до П.Скоропадського вже пізніше – до Мужилова, куди було перенесено штаб після відводу військ із Диких Ланів [1, с. 57; 5, с. 56; 8].
Мужилів був уже потім.
Як, зрештою, й Меджибіж на Хмельниччині, куди генерал відвів свої частини й, попри те, що в його жилах текла кров українського козацького старшини, не зразу, а лише дочекавшись «дозвільних директив» від новопризначеного верховним головнокомандувачем російської армії Лавра Корнілова [4, с. 44] (?! – авт.), провів їхню українізацію: наприкінці серпня корпус уже мав нову назву – 1-й Український корпус і нові відзнаки – з жовтими смугами на блакитному полі...
...До гетьманства Павла Скоропадського залишалося 8 місяців...

Джерела та література
1. Скоропадський Павло. Спогади. Кінець 1917–1918. – Київ–Філадельфія, 1995. URL: https://web.archive.org/web/20210724124726/http://archeos.org.ua/wp-content/uploads/2013/11/%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9.pdf.
2. Савченко Г.П. Участь 34-го корпусу російської армії П.Скоропадського в літньому наступі 1917 р. URL: http://library.vspu.net/bitstream/handle/123456789/3001/37.pdf?sequence=1&isAllowed=y.
3. Савченко Г.П. Павло Скоропадський і зародження ідеї українізації 34-го корпусу російської армії в 1917 році. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Savchenko_Hryhorii/Pavlo_Skoropadskyi_i_zarodzhennia_idei_ukrainizatsii_34-ho_korpusu_rosiiskoi_armii_v_1917_rotsi.pdf?.
4. Папакін Г.В. Українізація 34-го корпусу: за наказом Л. Корнілова чи покликом душі? (за новими джерелами). URL: https://coollib.com/b/256112/read.
5. Ковальчук Михайло. Українізація на Південно-Західному фронті російської армії (травень–листопад 1917 р.). // Військово-історичний альманах. 2007. ч.2. URL: https://shron2.chtyvo.org.ua/Viiskovo-istorychnyi_almanakh/Chyslo_02_15.pdf?.
6. Божиків. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2.
7. Володимир Семенів. Божиків – село на перехресті століть. – Львів: Друкарські куншти, 2010.
8. В.Моздір. Процеси українізації 34-го армійського корпусу корпусу під командуванням Павла Скоропадського – останнього гетьмана України (серпень–листопад 1917 р.). // Науковий вісник «Межибіж». Матеріали Другої науково-краєзнавчої конференції «Стародавній Меджибіж в історико-культурній спадщині України». – Меджибіж–Хмельницький, 2009.
9. Ковальчук Михайло. Українізація 34-го корпусу російської армії (серпень–листопад 1917 р.). // Мандрівець. 2012. №4. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/Kovalchuk_Mykhailo/Ukrainizatsiia_34-ho_korpusu_rosiiskoi_armii_serpen__lystopad_1917_r/.

 

Ігор Мельник,
ДІАЗ у м. Бережани.

Публікації працівників
Перегляди: 629

Розумний Януарій На 75-річчя пам'яті 

Рідко яке село може похвалитися тим, що два його колишні душпастирі мають статус Слуг Божих – триває беатифікаційний процес прилучення їх до лику Блаженних. Куропатники на Бережанщині можуть. Імена Слуг Божих – оо. Петро Пастух, розстріляний у тюрмі НКВД у Тернополі в червні 1941-го, та Іван (Януарій) Розумний, знищений у сталінському ГУЛАГу у 1948-му...
Про о. П. Пастуха уже писалося (див. http://www.diaz.org.ua/index.php/ua/naukova-robota/publikatsii-pratsivnykiv/293-rozstrilyanyy-u-vitsi-khrysta).
Про о. І. Розумного дізнаємося вперше.

 

...Отець Януарій (Іван) Розумний народився 16.06.1891 р. у с. Корнів на прикарпатській Городенківщині, у селянській родині [1; 2; 3].
Після народної школи в рідному селі, п'ять років (1905–1910) навчався в Коломийській гімназії з українською мовою викладання [1].
27.10.1910 р. вступив до Чину оо. Василіян, новіціят відбув у Крехівському монастирі, де через пів року на облечинах отримав чернече ім'я Януарій [1].
Склавши перші чернечі обіти 30.06.1912 р., у 1912–1914 рр. пройшов гуманістичні студії й курс риторики у тому ж Крехові [1; 4, с. 492; 5, с. 385] і як брат-клирик був переведений до монастиря у Лаврові [1; 6, с. 211].
18.09.1914 р., із початком Першої світової війни, разом з іншими василіянами перебрався до Хорватії, де у францисканському монастирі в містечку Ястребарсько, що неподалік Загреба, розпочав філософські студії.
Утім, у Хорватії перебував недовго – до липня 1915-го: вивчення філософії упродовж 1915–1917 рр. завершував уже в Лаврові [1].
Там же, у Лаврові, 17.12.1917 р. склав вічні чернечі обіти, пройшов богословські студії і 18.04.1920 р. був рукопокладений у целібаті [1; 7, с. 270; 8, s. 375].
Ще до висвячення, у 1919–1920 рр., тодішній богослов III року навчання Януарій Розумний викладав релігію в школі лаврівського монастиря оо. Василіян [9, с. 133].
Після висвячення, у 1920–1921 рр., служив проповідником і сповідником у монастирі Воздвиження Чесного Хреста в Бучачі й до 1926-го викладав там же у Місійному інституті – передусім, історію, а також мови – латинь, грецьку, німецьку [1; 7, с. 270].
Після лікування в 1926-му у Підгірцях, служив у монастирях в Улашківцях, Милівці, Михайлівці. Згодом був переведений на роботу в друкарні при Жовківському монастирі [1; 10, с. 81; 11, с. 154; 12, с. 226].
Однак влітку 1930-го о. Іван Януарій Розумний вирішує змінити своє призначення – попросив про звільнення з Чину і включення до складу єпархіяльного духовенства Львівської Архиєпархії [1].
Тож у 1931 р. був призначений сотрудником у Сновичах на Золочівщині [13, с. 29]. Утім, вочевидь, ненадовго...
У жовтні 1931 р. «Львівські Архієпархіальні Відомості» повідомили про призначення о. Януарія Розумного сотрудником у Куропатниках на Бережанщині [14, с. 13], вочевидь – на заміну о. Василя Еліяшевського.
Сотрудником у Куропатниках о. Я. Розумний служив при о.-парохові Іллі Залуцькому [15, с. 5], також колишньому василіянину, який до того довший час служив ігуменом Підгорецького монастиря [8, s. 546; 16], а згодом – перейшов у парафіяльні священники [8, s. 494, 546]...
У лютому 1932 р. львівська газета «Діло» помістила допис, у якому о. Я. Розумний поданий серед священників бережанського деканату – тоді ж, у лютому 1932 р., брав участь у похороні Олени Бачинської, дружини пароха Бережан і бережанського декана о. Евзебія Бачинського [17, с. 5].
Вочевидь, після служіння у 1931–1932 рр. сотрудником у Куропатниках о. Януарій (Іван) Розумний був переведений завідателем парафії с. Убинь Милятинського деканату. Про це писали «Львівські Архієпархіальні Відомості» у травні 1932 р. [18, с. 15], а невдовзі – до Свіржа, сотрудником церкви Покрови Пресвятої Богородиці [8, s. 375; 19, с. 121].
Після Свіржа – ще три роки, 1933–1936 рр. – служив адміністратором у Богатківцях на Підгаєччині [8, s. 375; 20, с. 47] (у 1936 р., водночас, іменований ректором церкви в Тучнім Перемишлянського деканату [20, с. 47]), потім, у 1937-му – коротко служив сотрудником у Липиці Горішній на Рогатинщині при о. Іванові Мащакові, колишньому, у 1888–1904 рр., парохові прибережанських Потуторів.
Кажуть, о. І. Мащак мав у Липиці Горішній непорозуміння зі своїм сотрудником о. Януарієм Розумним. Мовляв, «накинений проти волі» І. Мащака, той «серед вірних сіяв інтриги і розкол». Утім, насправді, вочевидь, було інше: причиною скандалу були москвофільські погляди пароха. Зрештою, дійшло до того, що 7.10.1937 р. Митрополичий Ординаріат, розібравшись у ситуації, запропонував о. І. Мащакові залишити парафію «за станом здоров'я» [21].
А щодо о. Януарія Розумного... У Центральному державному історичному архіві України у Львові зберігаються скарги, листи та інші документи про розгляд Митрополичою Консисторією звинувачень проти о. Я. Розумного у зловживанні ним службовим становищем, вочевидь, у 1930-х. Так от: зловживанням службовим становищем трактувалося ведення ним метричних книг українською мовою [22, поз. 1894]!
Із 1938 р. о. Януарій (Іван) Розумний – адміністратор парафій Милятинського деканату (у Кам'янко-Струмилівському повіті) [8, s. 375], зокрема, у с. Банюнин [23, с. 54], станом на 1.01.1944 р. – у с. Стрептів (нині – Кам'янка-Бузька територіальна громада) [24, с. 35]. Окрім того, деякий час викладав у Львівській Духовній семінарії [1].
...11.04.1945 р. о. Іван Розумний був арештований НКВД [1; 2; 3; 25].
Як зазначено в матеріалах Місії «Постуляційний Центр беатифікації і канонізації святих УГКЦ» із посиланням на архіви СБУ, звинувачувався в тому, що був «пособником німецьких окупантів»: мовляв, зустрів їх у селі хлібом-сіллю, а потім, у 1941–1943 рр., був мужем довір'я повітової управи УЦК, організатором і керівником читальні, на якій повісив тризуб, закликав молодь вступати до дивізії «Галичина», а також – був головою податкової комісії з вилучення хліба і інших продуктів в селян (вочевидь, мова йде про т. зв. «здачу континґенту»), брав участь у комісії із відправки людей на роботи до Німеччини. Разом з тим, констатують енкаведисти, систематично займався антирадянською агітацією [1].
13.08.1946 р. Військовим трибуналом військ МВС Львівського округу засуджений до 10-ти років позбавлення волі, 5-ти років позбавлення прав після звільнення й конфіскації майна.
Із 17.10.1946 р. відбував покарання у селищі Нижня Пойма у Красноярському краї (нині – РФ), де 13.05.1948 р. помер мученицькою смертю – від серцевої недостатності та дистрофії [1; 2; 3; 26]...
Від 2001 р. триває беатифікаційний процес прилучення о. Івана Розумного до лику Блаженних [3], і поки триває процес він має статус Слуги Божого [1]. 

Джерела та література
1. Матеріали Місії «Постуляційний центр беатифікації і канонізації святих УГКЦ». – Львів, 2023.
2. Короткі біографічні дані інших Слуг Божих та духовенства УГКЦ, яке зазнало репресій у часи сталінських репресій 1941–1950 рр. URL: http://www.missiopc.org.ua/index.php/biohrafii.
3. Іван Розумний. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D0%B9.
4. Шематизм всего клира греко-католицького єпархій соєдинених Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік від Рожд. Хр. 1912. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16314/edition/14968/content.
5. Шематизм всего греко-католицького клира злучених єпархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік 1914. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16316/edition/14970/content.
6. Шематизм всего греко-католицького клира злучених єпархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік 1918. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16317/edition/14971/content.
7. Шематизм всего клира греко-католицької єпархії Станіславівської на рік Божий 1925. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16123/edition/15361/content.
8. Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської Архієпархії (1832–1944). Том II. Духовенство і Релігійні Згромадження. / Національний Університет Київська-Могилянська Академія, Український Католицький Університет Св. Климента Папи у Львові. – Київ: Видавничий Дім «КМ Академія», 2004.
9. Записки Чина св. Василія Великого. Том 5, вип. 1–4. – Львів-Жовква, 1932–1941. URL: https://shron2.chtyvo.org.ua/Chyn_sv_Vasylia_Velykoho/Zapysky_Tom_5_Vypusk_1-4.pdf?.
10. Schematismus Universi Cleri Graeco-Catholicae Dioeceseos Stanislaopoliensis pro Anno Domini 1928. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16086/edition/15286/content.
11. Шематизм всего клира греко-католицької єпархії Станиславівської на рік Божий 1929. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16125/edition/15356/content.
12. Шематизм греко-католицького духовенства злучених єпархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1930. URL: https://www.pbc.rzeszow.pl/dlibra/publication/12936/edition/11797/content?ref=desc.
13. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1931. ч.I. 1.03. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1931-1932-1933-2.pdf .
14. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1931. ч.II. 15.10. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1931-1932-1933-2.pdf .
15. Шематизм Львівської Архієпархії на 1931/1932 рр.
16. Підгорецький монастир. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80.
17. Подяка. // Діло. 1932. №44. 28.02. URL: https://libraria.ua/numbers/192/23094/.
18. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1932. ч.V. 15.05. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1931-1932-1933-2.pdf.
19. Шематизм гр. кат. духовенства Львівської архієпархії на рік 1932/33. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16358/edition/14704/content.
20. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1936. ч.III–IV. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1936_compressed.pdf.
21. Роман Москаль. Парох Липиці Горішньої о. Іван Мащак: Талергоф та деякі інші факти про його життя і служіння. URL: https://m.facebook.com/rohatynchyna/photos/a.901827419861669/1586008068110264/?type=3.
22. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Греко-католицька Митрополича Консисторія, м. Львів. 1806–1945 рр. Фонд №201. Опис №2а. Церковний суд 1743, 1773–1774, 1785–1945 рр. URL: https://tsdial.archives.gov.ua/pdf/F.%20201%20op.%202%20a.pdf.
23. Шематизм духовенства Львівської архієпархії. 1938. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16359/edition/14693/content.
24. Спис гр.-кат. духовенства Львівської Архієпархії (стан з дня 1 січня 1944 р.). URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Shematyzm_Lvivskoi_arkhyieparkhii/1944_rik.pdf?.
25. Місія Постуляційний Центр беатифікації УГКЦ. URL: http://missiopc.blogspot.com/p/blog-page_27.html.
26. Martiyrs Killed in odium fidei under Communist Regimes in Eastern Europe. URL: http://newsaints.faithweb.com/martyrs/East04.htm. 

Ігор Мельник,
ДІАЗ у м. Бережани.

  1. ВЕСНА 1703-го: ТАЄМНИЦІ БЕРЕЖАНСЬКОГО ЗАМКУ ТА УГОРСЬКОГО ПОВСТАННЯ
  2. БЕРЕЖАНЦІ НА ЧОЛІ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
  3. НЕЗЛАМНИЙ ДУШПАСТИР о. ОМЕЛЯН ГАДЗЕВИЧ: ВІД СЕКРЕТАРІАТУ МИТРОПОЛИТА ДО ПІДПІЛЛЯ У БЕРЕЖАНАХ
  4. БЕРЕЖАНСЬКА РОДИНА КВІТКИ ЦІСИК