Державний історико-архітектурний заповідник у м. Бережани

На 175-річчя створення у Львові Головної Руської Ради 

2.05.1848 р. під час хвилі революцій у Європі, відомих як «Весна народів», у Львові для захисту прав українського населення була створена перша в Галичині українська політична організація – Головна Руська Рада.
Варто згадати: багато що в українському питанні Головною Руською Радою було зроблено вперше – розпочато видання першої в Галичині української газети «Зоря Галицька», скликано Собор руських учених, створено національну гвардію, організовано культурно-освітнє товариство «Галицько-Руська матиця», відкрито у Львові «Народний Дім», а ще – саме вона прийняла синьо-жовтий прапор як національний стяг українського народу і за її рішенням 25.06.1848 р. він був уперше вивішений над Львівською ратушею [1]. 

Із бережанських гімназистів – у перші ряди творців «Весни народів».
Уродженець Шибалина Михайло Куземський – голова Головної Руської Ради, останній єпископ Пратулинських мучеників
Варто згадати й те, що троє із п'яти осіб вищого керівництва Головної Руської Ради, які були обрані на установчих зборах 2.05.1848 р. і під керівництвом яких вперше в історії Галичини провадилися всі ці революційні зрушення, були пов'язані з Бережанами – обидва заступники голови – о.-крилошанин Михайло Куземський (уродженець с. Шибалин, колишній бережанський гімназист 1821–1827 рр., згодом – останній єпископ Холмський) [2, с. 669; 3, с. ххі] та правник Іван Борисикевич (у списках учнів Бережанської гімназії з 1829 р., автор проекту статуту Ради) [2, с. 627; 3, с. хіх, ххі], а також один із двох секретарів – о. Михайло Малиновський (колишній бережанський гімназист, уродженець с. Новосілка на Підгаєччині [2, с. 325; 3, с. хіх, ххі]. Саме його рукою писаний протокол першого установчого засідання Ради 2.05.1848 р. [3 с. ххіх]).
До того ж, о. Михайло Куземський не лише був обраний головою установчих зборів, а фактично з перших днів очолював Головну Руську Раду й невдовзі був уформалений, тобто – обраний її головою [3, с. хіх, ххі].
І ще одне. Коли ми говоримо про спроби знищення греко-католицької церкви, здебільшого згадуємо період після Другої світової війни, інспірований НКВД Львівський псевдособор 8–10.03.1946 р. із його «возз'єднанням» УГКЦ з російською православною церквою, протести греко-католицького духовенства і репресії проти них.
Утім, видається, першим у новітній історії Галичини ще XIX ст. протестом проти насаджуваного російським царатом «возз'єднання» тоді – Холмської єпархії УГКЦ з російською православною церквою – був протест нашого земляка, тодішнього Холмського єпископа Михайла Куземського у 1871-му – зречення престолу!
Розуміючи мотиви М. Куземського і на знак поваги до нього, Папа Римський до кінця його життя офіційно не визнав цього зречення і не позбавив його єпископського сану [4].
...Нині в Бережанах у колишньому костелі Св. Миколая монастиря оо. Бернардинів діє церква Мучеників Пратулинських – нагадуванням про те, що 24.01.1874 р. за відмову передати сільську греко-католицьку церкву російському православному священникові сотня російських солдатів розстріляла 13 вірян с. Пратулин (нині – село у Люблінському воєводстві Польщі) [5].
Пам'ятаємо й про те, що єпископом Пратулинських мучеників, який зрікся посади, але не здався у вірі, був наш земляк – уродженець Шибалина й бережанський гімназист Михайло Куземський...
...До речі, одним із перших тоді переслідуваних росіянами греко-католицьких священників, який не прийняв російського православ'я і за це був інтернований, був адміністратор парафії в Руській Волі (нині – село на Низьких Бескидах в Словаччині – авт.) о. Лонгин Карпович [6, с.136]. Той самий о. Л. Карпович, який, перебравшись згодом до Галичини, у 1894–1895 рр. служив на Бережанщині – вікарієм монастиря оо. Василіян у Краснопущі [7, с. 182; 8, с. 182; 9, s. 525]. Утім, це – тема іншого дослідження...
...Дієвим членом Головної Руської Ради був також уродженець Бережан і колишній бережанський гімназист 1828–1834 рр. о. Рудольф Мох, на той час уже автор другої в Галичині після «Русалки Дністрової» книжки, написаної українською народною мовою – збірки поезій «Мотиль» [2, с. 683].
...Активно співпрацював із керівництвом Головної Руської Ради – сприяв налагодженню контактів із цісарським двором – тодішній, із грудня 1848 р., парох церкви Св. Варвари у Відні о. Спиридон Литвинович, уродженець прибережанського села Дрищів (нині – Надрічне), колишній бережанський гімназист, у 1863–1869 рр. – Галицький митрополит [2, с. 326; 3, с. 122, 137, 194]. 

Семінаристи: з ідеями Головної Руської Ради – на бережанські парафії.
Отець Франц Розлуцький, двоюрідний дід Богдана Лепкого, служив душпастирем у Вільхівці
Утім маловідомо, що 2.05.1848 р. в установчих зборах Головної Руської Ради у Львові, ще будучи семінаристами, брали участь, принаймні, п'ять майбутніх душпастирів на Бережанщині – Стефан Білинський, Михайло Яримович, Франц Розлуцький, Еміль Грабович і Микола Котлярчук [3, с. 3, 5, 7, 8, 9, 14, 252, 244–245].
...Отець Стефан Білинський того ж 1848-го був рукопокладений і до кінця року приїхав на своє перше душпастирське місце до Бережан – сотрудником церкви Святої Трійці. Щоправда, уже 1849-го перейшов на Львівщину [9, s. 41]
...Церква Святої Трійці у Бережанах була першою парафією й о. Михайла Яримовича – із 1850-го до 1858-го служив тут сотрудником [9, s. 173].
Колишній бережанський гімназист із 1835 р., о. М. Яримович із 1850-го [2, с. 38; 10, s. 79, 147] був також гімназійним греко-католицьким катехитом (за іншими даними, вочевидь, неточними – із 1856-го [11, с. 62]).
А коли 1858-го о. Теофіл Павликів склав повноваження пароха у Бережанах і переїхав до Львова – парохом Успенської (Волоської) церкви, о. Михайло Яримович, який служив тут уже вісім років, був призначений адміністратором бережанської парафії [9, s. 173; 12, s. 54].
Утім, перебував на цій посаді не довго – наприкінці наступного 1859-го парохом церкви Святої Трійці у Бережанах прийшов о. Микола Котлярчук [9, s. 173], а його перевели адміністратором капеланії до Куропатників [13, s. 54, 196], де він 20.04.1860 р. – на 37 році життя – помер [9, s. 173; 14, s. 222].
...Колишній бережанський гімназист (вступив до гімназії у 1837 р. [10, s. 111]) Франц Розлуцький після висвячення у 1850-му був скерований на перше душпастирське місце до Вільхівця біля Бережан, де служив упродовж п'яти років: у 1850–1854 рр. – адміністратором капеланії і в 1854–1855 рр. – капеланом.
Із Вільхівця перейшов у с. Теляче (нині – Мирне) на Підгаєччині, де служив ще чверть століття й помер 21.12.1880 р. [9, s. 375].
Цікаво, що о. Франц Розлуцький був шваґром о. Михайла Глібовицького, одруженого з його рідною сестрою Марією з Розлуцьких [15; 16, с. 258].
Коли 12.09.1871 р. дочка о. Михайла та Марії Глібовицьких Домна брала шлюб з тодішнім богословом, а згодом – парохом у Поручині й Жукові на Бережанщині о. Сильвестром Лепким, о. Франц Розлуцький асистував [16, с. 258].
Коли Богдан Лепкий у «Казці мойого життя» згадував свояків Розлуцьких із Телячого [17, с. 165], вочевидь, мав на увазі передусім тамтешнього пароха о. Франца Розлуцького – рідного брата його бабусі Марії Глібовицької. Щоправда, Богдан бабусі Марії не пам'ятав – вона померла ще до його народження [9, с. 134]. Зате міг пам'ятати свого двоюрідного діда о. Франца Розлуцького – той відійшов у Вічність, коли Богдан мав 8 років [9, s. 375]...
Син о. Франца Розлуцького, також колишній бережанський гімназист о. Дмитро Розлуцький [10, s. 111; 18, с. 6] усе своє священницьке життя – від висвячення у 1886-му до відходу у Вічність 1914-го – служив душпастирем у с. Жовчів на Рогатинщині. Коли за нього у 1908–1910 рр. громада вимурувала нову церкву, 10 образів до іконостасу написав його племінник Богдан Лепкий [9, s. 375; 19, с. 108, 109].
Онук о. Франца Розлуцького, син о. Дмитра Лесь Новіна-Розлуцький (Новіна – творчий псевдонім), троюрідний брат Богдана і Левка Лепких, підхорунжий УСС, як і Левко Лепкий – літописець Січового Стрілецтва, був талановитим актором, режисером, а ще – композитором і письменником [20]...
До речі, із виставами організованого ним у рідному Жовчеві ще до Першої світової війни драматичного гуртка приїжджав й до Бережан [21].
Під час навчання у Кракові (також ще до Першої світової війни – авт.) квартирував у професора Богдана Лепкого.
Більше того: саме він, Лесь Розлуцький, був першим автором музики до вірша Богдана Лепкого «Видиш, брате мій...» («Журавлі») – ще до написання відомої нині мелодії Левком Лепким. Пісня Леся Розлуцького свого часу вийшла в світ на грамофонній платівці, яку до сьогодні розшукують колекціонери і дослідники [20]...
...Ще один із учасників установчих зборів Головної Руської Ради, висвячений 1852-го о. Еміль (Омелян) Грабович першим місцем свого служіння мав Жуків – був призначений адміністратором парафії у 1853-му, служив 3 роки – до 1856 р., поки не обмінявся парафіями з о. Йосифом Лужницьким із с. Бачів, тоді – Нараївського деканату [9, s. 149; 22, s. 60]...
...Рукопокладений 1853-го о. Микола Котлярчук до Бережан прийшов 1859-го із Сихова, що біля Львова, і служив тут парохом упродовж 14 років – до 1873-го [9, s. 216; 23; 24, s. 60; 13, s. 53; 25, s. 30].
Коли після польського повстання 1863 р. відносини між польською та українською молоддю в Бережанах стали досить напруженими, місцева влада, звинувативши о. М. Котлярчука як головного провідника українців, намагалася усунути його з парафїї [26, с. 7], а ще – організовувала звинувачення у русофільстві, йому часто вибивали шибки в помешканні [27, с. 139].
Зрештою, священник перейшов на іншу парафію – у с. Кривеньке Гусятинського повіту, помінявшись місцями з уже згадуваним о. Михайлом Глібовицьким [23].
До речі, його онук – о. Костянтин Котлярчук, який служив у Винниках біля Львова, після Другої світової війни відмовився перейти на російське православ'я, був заарештований НКВД і відбув із сім'єю 13 років заслання в Сибіру – у Хабаровському краї [28, с. 51]. 

У Руській раді в Бережанах.
Одним із перших військових капеланів в історії Українського війська був капелан загону національної гвардії у Бережанах у 1848–1849 рр. о. Евтимій Громович, тоді – парох с. Потутори, раніше – адміністратор парафії с. Лапшин
...Головою Ради народної Бережанського греко-католицького деканату був о. Стефан Лежогубський, тодішній парох с. Жуків, який у 1846–1848 рр. ще й був адміністратором Бережанського деканату [9, s. 263; 29, s. 110, 114].
15.05.1848 р. на великій церковній відправі у Жукові о. С. Лежогубський в присутності урядового чиновника оголосив скасування панщини [30, с. 415], а вже через місяць став одним із провідників «Весни народів» на Бережанщині.
15.06.1848 р. саме він, жуківський парох о. Стефан Лежогубський, як голова Ради народної Бережанського греко-католицького деканату підписав лист бережанської Руської Ради до Головної Руської Ради про необхідність публікації в пресі й усних оголошень селянам імператорських указів і уря¬дових постанов українською, а не церковнослов'янською мовою, щоби, мовляв, запобігти їх неправильному тлумаченню ними (другий підпис – секретаря Ради, бережанського пароха о. Теофіла Павликіва) [31, с. 420].
Руська Рада в м. Бережанах тоді займалася питаннями українізації шкільництва [3, с. 76, 153, 172, 180], запобігання «злих виборів» [3, с. 145], організовувала збір підписів за поділ Галичини на польську і руську (українську) [3, с. 164] й створення («зав'язання») гвардії народної [3, с. 80]...
Утім, із згасанням «Весни народів» згас і о. Стефан Лежогубський – відслуживши у Жукові два десятиліття, помер 11.10.1852 р. там же, у Жукові, й був похований біля сільської церкви [9, s. 263; 32, с. 41].
До речі, 4.03.1847 р. о. С. Лежогубський разом із парохом с. Поручин о. Йосифом Макогонським хрестив сина лапшинського пароха о. Теодора Джулинського Лева [32, с. 40, 41], згодом – довголітнього пароха у родинному Лапшині й відомого видавця.
...Секретарем і, вочевидь, скарбником Бережанської окружної Руської ради був 27-річний парох церкви Св. Трійці у Бережанах о. Теофіл Павликів [3, с. 243; 33, с. 7; 34, с. 5], уродженець Бережан – син попереднього бережанського пароха о. Михайла Павликіва, бережанський гімназист (випуск 1837 р.) [2, с. 129; 35], який у 1848–1852 рр. ще й став першим викладачем руської (української) мови в Бережанській гімназії (заступником учителя) [33, с. 7; 2, с. 137] (інші дані – у 1848–1850 рр. [2, с. 39], або у 1849–1853 рр. [35]), згодом – парох Успенської (Волоської) церкви у Львові, почесний крилошанин Митрополичої Капітули, депутат Австрійського парламенту і Галицького крайового сейму.
...Одним із членів Бережанської окружної Руської ради був також наступний після о. С. Лежогубського адміністратор Бережанського деканату о. Лев Польовий, парох с. Кізлів [3, с. 214], згодом – член-засновник «Галицько-Руської матиці», діяч «Народного Дому», із 1861-го – також депутат Австрійського парламенту і Галицького крайового сейму, а із 1862-го – парох Городенки [36].
...Капеланом сформованого окружною Руською Радою загону національної гвардії у Бережанах у 1848-1849 рр. був 47-річний парох с. Потутори о. Евтимій Громович [37, с. 26] – чи не один із перших військових капеланів в історії Українського війська!
На 1848 р. о. Е. Громович служив парохом Потуторів, раніше, принаймні у 1831–1832 рр., був адміністратором парафії у Лапшині [9, s. 152].
Саме він освятив прапор загону [38, с. 33], який після поразки «Весни народів» переховував у церкві Святої Трійці Бережанах тамтешній парох о. Т. Павликів. Прапор зберігався у храмі до Другої світової війни [39, с. 36]...
Парохом у с. Потутори о. Е. Громович прослужив пів століття, у 1887 р. вийшов на пенсію [37, с. 26; 40, с. 34], а 10.08.1889 р. помер [9, s. 152; 41, с. 92]...
...І ще одне. 1.03.1849 р. на засідання Бережанської окружної Руської Ради прибув власник маєтку у Великих Шумлянах Бережанського округу (нині – с. Шумляни Саранчуківської сільської територіальної громади) Йосиф Шептицький і публічно заявив, що повертається до народності своїх предків, тобто починає вважати себе українцем. Бережанська окружна Рада прийняла його до свого складу. Йосиф Шептицький був рідним братом діда Митрополита Андрея Шептицького – стрийком його батька [3, с. 119, 192; 42, с. 155].

Джерела та література
1. Головна Руська Рада. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0.
2. Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга. / Упорядник і відповід. ред. Надія Волинець. – Тернопіль: Джура, 2007.
3. Головна Руська Рада (1848–1851): протоколи засідань і книга кореспонденції. / За редакцією О.Турія. / Інститут Історії Церкви Українського Католицького Університету. – Львів, 2002. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Kryshtalovych_Uliana/Holovna_Ruska_Rada_1848-1851_protokoly_zasidan_i_knyha_korespondentsii.pdf?PHPSESSID=m6to0vnq9c5lstt4a2oc4gpm62.
4. Мученики з Пратулина. URL: https://risu.ua/mucheniki-z-pratulina_n83083.
5. Пратулинські мученики. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%BC%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8.
6. Записки Чина св. Василія Великого. Том V. Вип. 1–4. – Львів–Жовква, 1932–1941. URL: https://shron2.chtyvo.org.ua/Chyn_sv_Vasylia_Velykoho/Zapysky_Tom_5_Vypusk_1-4.pdf?.
7. Шематизм Всечесного Клира гр. кат. митрополитальної Архидієцезії Львовской на рок 1894. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16336/edition/14635/content.
8. Шематизм Всечесного Клира гр. кат. митрополитальної Архидієцезії Львовской на рок 1895. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16337/edition/14641/content.
9. Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської Архієпархії (1832–1944). Том II. Духовенство і Релігійні Згромадження. / Національний Університет Київська-Могилянська Академія, Український Католицький Університет Св. Климента Папи у Львові. – Київ: Видавничий Дім «КМ Академія», 2004.
10. Stulecie gimnazyum Brzeżańskiego. 1806–1906. / red. Stefana Tomaszewskiego. – Brzeżany: staraniem I nakladem komitetu, 1907. URL: https://polona.pl/item/stulecie-gimnazyum-brzezanskiego-1806-1906,MTMyNzUwNDYy/4/#info:metadata.
11. Бережанська Земля. Історично-мемуарний збірник. / Комітет «Видавництва Бережани». – Нью-Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1970.
12. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1859. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16167/edition/14646/content.
13. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1860. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16168/edition/14650/content.
14. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1861. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16169/edition/14657/content.
15. Світлана Багрій. Родовід Розлуцьких. Матеріали досліджень. – Рогатин, 2013.
16. д-р Василь Лев. Богдан Лепкий. 1872-1941. Життя і творчість. / Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. Т. CXCIII. – Нью-Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1976. URL: https://libraria.ua/issues/1293/103863/?PageNumber=79&PictureId=182528.
17. Богдан Лепкий. Казка мойого життя. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2014.
18. Світлана Багрій. Богдан Лепкий: нові сторінки життя і творчості. // Освітянське слово. 2014. №36–37. 13.11.
19. Проців М.П. Зустріч друзів в Бережанах (Zjazd kolezenski w Brzezanach) 1880–1900. 24.VII. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. Сер. Літературознавство. – Тернопіль: ТНПУ, 2012. – Вип. 36. URL: http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/2795/1/Prociv.pdf.
20. Лесь Новіна-Розлуцький. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D1%81%D1%8C_%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BD%D0%B0-%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%BB%D1%83%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9.
21. Володимир Морозюк. Слово про Січового Стрільця й театрала Леся Новіну-Розлуцького. // Галицька Просвіта. 2017. №47. 23.11. URL: http://uaprosvita.if.ua/images/2017/47%20673.pdf.
22. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1855. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16163/edition/14625/content.
23. Микола Котлярчук нар. 1827 пом. 26 березня 1887. URL: https://uk.rodovid.org/wk/Запис:769983.
24. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1863. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16171/edition/14674/content.
25. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1872. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16178/edition/14677/content.
26. А.Чернецький. На слідах Маркіяна. // Діло. 1937. №150. 11.07. URL: https://libraria.ua/numbers/192/20960/?PageNumber=7&ArticleId=779232&Search=Яримович%20Йосиф.
27. Анна Вероніка Вендланд. Русофіли Галичини. Українські консерватори між Австрією та Росією, 1848–1915. / Переклад з німецької Х.Назаркевич. – Львів: Літопис, 2015. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Anna_Veronika_Wendland/Rusofily_Halychyny_Ukrainski_konservatory_mizh_Avstriieiu_ta_Rosiieiu_1848_1915.pdf?.
28. Руслан Делятинський, Олег Єгрешій, Любов Соловка. «Від Голгофи через катакомби до Воскресіння»: до 70-х роковин Львівського псевдособору 1946 р. // Наук. вісник ІФБУ «Добрий Пастир»: Зб. наук. праць. Богослов'я. 2016. Вип. 9. URL: https://www.academia.edu/33418722/50_%D0%94%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A0_%D0%84%D0%B3%D1%80%D0%B5%D1%88%D1%96%D0%B9_%D0%9E_%D0%A1%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0_%D0%9B_%D0%92%D1%96%D0%B4_%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%B3%D0%BE%D1%84%D0%B8_%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7_%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B1%D0%B8_%D0%B4%D0%BE_%D0%92%D0%BE%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%BE_70_%D1%85_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD_%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BF%D1%81%D0%B5%D0%B2%D0%B4%D0%BE_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%83_1946_%D1%80_%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BA_%D0%B2%D1%96%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%86%D0%A4%D0%91%D0%A3_%D0%A3%D0%93%D0%9A%D0%A6_%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2_%D1%8F_%D0%92%D0%B8%D0%BF_9_2016_%D0%A1_32_77.
29. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1848. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16160/edition/14606/content.
30. Василь Подуфалий. Жуків. Бережанська Земля. Том II. Історично-мемуарний збірник. / головний комітет Бережанщинии і Козівщини. – Торонто–Нью-Йорк–Лондон–Сідней–Бережани–Козова, 1998.
31. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Збірник документів і матеріалів. / За заг. ред. А.П.Коцура, Н.В.Терес. – Київ-Чернівці: Книги-XXI, 2008. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0003393.
32. Роман Горак. Кривда. / Лев Джулинський: священик, видавець, громадський діяч. Збірник матеріалів. / автор-упорядник Олександр Коковін. – Львів: Свічадо, 2015.
33. Пиндус Б., Хаварівський Б. Павликів Теофіль Михайлович. // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. – Т.3: П–Я. / редкол.: Г.Яворський та ін. – Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008.
34. Володимир Парацій. Одна з важливих стадій українського націотворення. // Бережанське віче. 2008. №21.
35. Твердорус. Феофил Павликов (из львовской газеты 1890 г.). URL: https://zapadrus.su/rusmir/istf/1335-tverdorus-feofil-pavlik-iz-lvovskoj-gazety-1890-g.html.
36. Полевий Лев. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%9B%D0%B5%D0%B2.
37. о. Забанджала Михайло. Лицарі духа: Військове капеланство УГКЦ ХIХ – ХХ століття у біографіях. – Львів: Свічадо, 2018. URL: http://anyflip.com/qraa/xwkh/basic.
38. Дмитро Забзалюк. Служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. Монографія. / Львівський державний університет внутрішніх справ. – Львів, 2012. URL: file:///C:/Users/%D0%90%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80/Downloads/UL0000012.PDF.
39. Богдан Тихий. Тричі воскресла церква Пресвятої Трійці. // Пам'ятки України. Історія та культура. 2013. №5.
40. Шематизм всечесного клира Митрополитальної архидієцезії греко-католическої Львовской на рок 1887. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16331/edition/14603/content.
41. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1889. ч.IX. 24.09. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1889-2.pdf.
42. Акти Бережанской Рады русской 1848–1849. / упор. Ф.Свистун // Въстникъ «Народного Дома». – Львів, 1909.

Ігор Мельник,
ДІАЗ у м. Бережани.

На 30-річчя пам'яті

14 квітня минає 30 років як відійшла у Вічність інтелігентно скромна і разом з тим духовно незламна людина – колишній працівник секретаріату Митрополита Андрея Шептицького, нотар Митрополичого суду першої інстанції, сотрудник храму Святого Юра у Львові, який, відбувши сім років сталінського ГУЛАГу, понад чотири десятиліття мешкав у Бережанах – працював бухгалтером і, попри переслідування радянською владою, служив у підпіллі УГКЦ, – о. Омелян Гадзевич.

...Отець Омелян Гадзевич народився 10.08.1914 р. у с. Буданів на Теребовлянщині – в родині залізничника [1], у якій окрім нього було ще троє дітей [2, с. 25].
Коли йому виповнилося три роки, померла мама. Вихованням сироти займався брат покійної – о. Омелян Горчинський [1], у 1918 р. – віце-ректор Львівської духовної семінарії [3]. Можливо, його приклад і спричинив вибір вихованцем священничого шляху...
Після здобуття середньої освіти в гімназії м. Станіславів (нині – Івано-Франківськ) [2, с. 25] вступив до Львівської Богословської Академії, ректором якої був Йосиф Сліпий.
Закінчивши у 1937-му навчання в Академії [4, с. 478] і 1939-го одружившись із 22-річною дочкою тодішнього пароха с. Божиків о. Ярослава Літинського Марією, тоді ще богослов Омелян Гадзевич якийсь час працював в бібліотеці Академії [1; 5, с. 97].
До речі, ще під час навчання він підготував текст дослідження «Нарис наукової діяльности Осипа Бодянського» [4, с. 353], його ім'я серед чотирьох абсольвентів, які допомагали вести справи у бібліотеці Академії, 9.10.1938 р. у промові з нагоди 10-ліття закладу згадував о.-ректор Й. Сліпий [4, с. 405].
Здавалося, попереду – світле майбутнє. Однак...
Невдовзі Галичину окупували більшовики.
...Під час відступу наприкінці червня 1941 р. енкаведисти вивели отців-крилошан на Святоюрське подвір'я, поставили «под стєнку» – обличчям до стіни – й оголосили, що вони будуть розстріляні. Лише після кількох годин такого знущання – відпустили.
27-річний богослов Омелян Гадзевич тоді працював і мешкав на території собору Святого Юра. Вочевидь, енкаведисти його не займали – ранг був не той. Утім, «под стєнкой» опинився його вихователь і опікун о.-крилошанин Омелян Горчинський, із 1924 р. – член Митрополичої Консисторії, із 1938 р. – парох Львівської Архикатедри Святого Юра [3]...
До речі, від 2001 р. триває беатифікаційний процес прилучення о. Омеляна Горчинського, який був заарештований органами НКДБ 11.04.1945 р. разом із Кир Йосифом Сліпим та іншими владиками і помер у радянському концтаборі, до лику Блаженних.
...У деяких джерелах подано, що о. О. Гадзевич був висвячений 1939-го [5, с. 97]. Утім, у львівській газеті «Українські щоденні вісті» №24 за 1941 р. читаємо: «Дня 27.VII.1941 ВПреосв. Митрополит висвятив у митрополичій каплиці о. Омеляна Гадзевича з Будзанова, пов. Теребовля» [6, с. 3].
Те ж – у повідомленні в «Львівсько-Архієпархіальних Відомостях»: рукопокладений 27.07.1941 р. [7, с. 71].
Уже 10.08.1941 р., через два тижні після висвячення Митрополитом Андреєм Шептицьким, о. О. Гадзевич дияконував при відправі Преосвященним Никитою Будкою на подвір'ї катедри Св. Юра у Львові поминального Богослуження за душі жертв більшовицького терору [8, с. 8]. А через місяць, 7.09.1941 р., – при відправі в соборі Св. Юра д-ром Йосифом Сліпим Богослужби з панахидою в перші роковини смерті Президента Української Національної Ради ЗУНР д-ра Євгена Петрушевича [9, с. 3].
У травні 1942 р. «Львівсько-Архієпархіальні Відомості» повідомили, що о. Омелян Гадзевич отримав душпастирську посаду сотрудника при церкві Св. Юра у Львові [10, с. 95].
У Списку душпастирів Львівської Архієпархії на 1.01.1944 р. поданий як сотрудних Архикатедральної церкви Св. Юра у Львові [11, с. 22]. Водночас – працівник секретаріату Митрополита Андрея Шептицького [1; 15, с. 97], перший нотар Митрополичого церковного суду 1-ої інстанції [11, с. 10].
...У книзі Володимира Семеніва «Божиків. Село на перехресті століть» читаємо, що в 1944-му божиківський парох о. Ярослав Літинський, після того, як уже перебралися на Захід обидва його сини, також збирався емігрувати, «...але не зміг вчасно це зробити, оскільки чекав на селі разом з дружиною та донькою Марусею на свого зятя, також священника. Той спізнився, і відтак отець мусив залишитися і перебратися до Бережан, де став на короткий час деканом» [12, с. 217].
Тим зятем, якого чекали Літинські, був він – сотрудник Митрополичого собору Святого Юра у Львові, працівник секретаріату Митрополита Андрея Шептицького о. Омелян Гадзевич.
Так чи інакше, але факт залишається фактом: о. О. Гадзевич залишився в тепер уже знову окупованому радянськими військами Львові.
...20.02.1945 р. Львівським УНКДБ на нього була заведена агентурна справа – його прізвище стояло поряд з прізвищами десяти діячів УГКЦ, серед яких Йосиф Сліпий, Микита Будка, Климентій Шептицький, Микола Чарнецький, згадуваний Омелян Горчинський та інші [13, с. 141].
...Серед священнослужителів, які проживали при катедральному соборі Св. Юра і під час обговорення текстів звернення Ініціативної групи та православного Львівського єпископа Макарія (Оксіюка) не підтримали їх, нарком держбезпеки УРСР С. Савченко у доповідній наркомові держбезпеки СРСР В. Меркулову та секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову від 30.06.1945 р. називає о. Омеляна Гадзевича. При цьому дослівно передає іронічний коментар архімандрита Климентія Шептицького, який також брав участь в обговоренні, щодо створення та дій Ініціативної групи «милістю НКДБ» [14, с. 208]. І додає: коли в собор Св. Юра принесли звернення Ініціативної групи, о. О. Гадзевич, прочитавши його, заявив: «Костельник закликає об'єднатися з православною церквою, але ми мусимо це обговорити зі священниками. Відразу відійти від греко-католицької церкви не можемо» [15, с. 836].
1.07.1945 р. о. О. Гадзевич разом із групою священників на чолі з архімандритом Климентієм Шептицьким підписав лист на ім'я заступника голови Раднаркому СРСР В. Молотова з негативною оцінкою Ініціативної групи з «возз'єднання» та дій о. Костельника як її голови зокрема [16, с. 81].
У спецповідомленні НКДБ УРСР до НКДБ СРСР від 31.07.1945 р. читаємо, що колишній керівник святоюрської канцелярії Гадзевич сказав: «До православ'я нас хоче приєднати київський Совнарком, а вимагання списків непокірних – це підлість, що остаточно дискредитує в наших очах радянську церкву» [16, с. 71].
...Коли у жовтні того ж 1945-го, після арештів органами НКДБ усіх церковних ієрархів, зокрема – й трьох капітулярних вікаріїв, згідно з рішенням капітули, для подальшого управління Церквою обов'язки вікарія мав перебрати о. Микола Хмільовський, це відбулося таємно в соборі св. Юра і, окрім отця-крилошанина Степана Рудя, присутнім був лише о. Омелян Гадзевич [17, с. xlvi]. Отець М. Хмільовський підпільно управляв Церквою на правах капітульного вікарія до липня 1949 р.
А вже 22.10.1945 р. вночі до помешкання о. О. Гадзевича увірвалися п'ять озброєних чекістів і розпочали детальний обшук – перевіряли кожний куток, кожний рубець у білизні, вивертали кишені, перегортали всі сторінки книжок...
Завершивши, зачитали ордер на арешт, зв'язали руки мотузкою і відвезли 31-річного душпастиря до слідчого ізолятора, де провадили допити: били і цікавилися зв'язками з підпіллям ОУН та УПА, іноземними розвідувальними центрами, вимагали назвати прізвища та адреси противників радянської влади [2, с. 26–27].
Відомо, що на допиті 8.01.1946 р., на другий день Різдва, допитувалися, чи члени капітули в період німецької окупації на щотижневих соборах затверджували послання Андрія Шептицького до віруючих і духовенства [13, с. 503]...
20.07.1946 р. вироком військового трибуналу військ МВС Львівської області о. Омелян Гадзевич був засуджений до 8 років каторжних робіт і 5 років позбавлення громадянських прав після звільнення на волю [18].
...Після суду ще якийсь час перебував у пересильній тюрмі на вул. Замарстинівській у Львові, звідси – відправлений етапом у зону з особливим режимом біля м. Воркута на півночі РРФСР (нині – РФ), де працював у шахті [2, с. 28].
...Відбувши сталінські табори (звільнений 4.10.1952 р.), приїхав до сім'ї – у Бережани [1].
Та недовго втішався вільним сімейним життям – у серпні 1961-го в молодому віці померла дружина Марія, одна з перших викладачів новоствореної 1955-го Бережанської музичної школи, а заодно – музичний керівник у дитячому садку-яслах «Ромашка». З батьком залишилися двоє доньок [1; 19, с. 676]...
Отець О. Гадзевич працював бухгалтером у різних установах Бережан (спочатку – в дитячому садку, згодом – у районному побутовому комбінаті [2, с. 28] і, незважаючи на тотальний тиск радянських спецорганів, продовжував служити у підпільній УГКЦ – хрестив дітей, вінчав, сповідав і відправляв похорони, таємно відправляв Служби Божі, зокрема – в монастирі Згромадження Сестер Служебниць.
Вочевидь, у Бережанах до нього таємно навідувався посланець митрополита катакомбної УГКЦ Володимира Стернюка о. Євстахій Смаль, який, за завданням владики, знайомив священників підпілля з рішеннями Апостольського Престолу і Патріарха Кир Йосифа Сліпого, привозив релігійну літературу, видану підпільно «Самвидавом», цікавився матеріальним становищем душпастирів [2, с. 29].
...Радянська влада пильно стежила за кожним кроком о. О. Гадзевича: «уповноважені» часто навідувалися до його дому, застерігали, погрожували, підривали й так знищене концтабором здоров'я.
...Утім, доля дала йому дочекатися виходу з підпілля греко-католицької церкви, вірним якій був усе життя, проголошення незалежності своєї держави: о. Омелян Гадзевич відійшов у Вічність 14.04.1993 р. на 79-му році життя [5, с. 97–98; 18].
Похований на бережанському цвинтарі – біля дружини. Поряд – могила її батьків Літинських...

Джерела та література
1. Рукопис спогадів зятя о. Омеляна Гадзевича Володимира Михайловича Цьолки від 25.12.2000 р. із фондів Музею сакрального мистецтва та історії переслідуваної церкви.
2. Богдан Головин. Ісповідники віри – наші сучасники. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2009.
3. Горчинський Омелян. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Горчинський_Омелян.
4. Світильник істини. Джерела до історії Української Католицької Богословської Академії у Львові. 1928–1929–1944, ч.1. / Матеріали зібрав і опрацював д-р Павло Сениця. – Торонто–Чікаго, 1973.
5. Бережанська Земля. Т.3. Книга пам'яті. / Редактор-упорядник Василь Савчук. – Тернопіль: Збруч, 2006.
6. Українські щоденні вісті. 1941. №24. 2.08. URL: https://libraria.ua/numbers/444/18515/?PageNumber=3&ArticleId=698543&Search=о.%20Омеляна%20Гадзевича.
7. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1942. ч.3–4. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1942_compressed.pdf.
8. Український вісник. 1941. №25. 31.08. URL: https://libraria.ua/numbers/445/18650/?PageNumber=8&ArticleId=703415&Search=%D0%93%D0%B0%D0%B4%D0%B7%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%D1%96%20%D0%9A%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%B2.
9. Львівські вісті. 1941. №27. 9.09. URL: https://libraria.ua/numbers/175/15240/?PageNumber=3&ArticleId=619557&Search=%D1%81%D0%BE%D0%B2.%20%D0%A1%D1%96%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B0.%20%D0%94%D1%96%D1%8F%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B8%20%D0%BE%D0%BE.%20%D0%9A%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%B2%20%D1%96%20%D0%93%D0%B0%D0%B4%D0%B7%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87.
10. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1942. ч.5. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1942_compressed.pdf.
11. Спис гр.-кат. духовенства Львівської Архієпархії (стан з дня 1 січня 1944 р.) URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Shematyzm_Lvivskoi_arkhyieparkhii/1944_rik.pdf?.
12. Володимир Семенів. Божиків. Село на перехресті століть. – Львів: Друкарня куншти, 2010.
13. Людмила Бабенко. Агентурно-оперативні та репресивні технології радянських органів державної безпеки щодо Митрополита Йосифа Сліпого у повоєнний період. // Українська Греко-Католицька церква у контексті вітчизняної історії та сучасних суспільних реалій (до 150-ліття з дня народження Митрополита Андрея Шептицького та 70-ліття з дня ув'язнення Патріарха йосифа Сліпого): Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю (м.Тернопіль, 24-25.04.2015 р.) / – Тернопіль-Київ: Вектор, 2015.
14. Гуркіна Світлана. Архимандрит Климентій Шептицький: маловивчені сторінки життя 1944–1947 рр. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/95735.
15. Володимир Сергійчук. Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. – Київ: ПП Сергійчук М.І., 2006. – Т.1. URL: http://chtyvo.org.ua/authors/Serhiichuk/Likvidatsiia_UHKTs_1939-1946_Dokumenty_radianskykh_orhaniv_derzhavnoi_bezpeky_Tom_1/.
16. Володимир Сергійчук. Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. – Київ: ПП Сергійчук М.І., 2006. – Т.2. URL: http://chtyvo.org.ua/authors/Serhiichuk/Likvidatsiia_UHKTs_1939-1946_Dokumenty_radianskykh_orhaniv_derzhavnoi_bezpeky_Tom_2/.
17. Богдан Прах. Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини. Том 1: Біографічні нариси (1939–1989). – Львів: Видавництво Українського Католицького університету, 2015. URL: http://er.ucu.edu.ua/bitstream/handle/1/539/Prach_Peremysl%20Eparch.pdf?sequence=1&isAllowed=y.
18. Митрополит Василій (Семенюк) молитвою вшанував учасників підпілля УГКЦ. URL: http://www.tze.org.ua/reportazhi/2028-митрополит-василій-семенюк-молитвою-вшанував-учасників-підпілля-угкц.html.
19. Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга. / Упорядник і відповід. ред. Надія Волинець. – Тернопіль: Джура, 2007.

Ігор Мельник,
ДІАЗ у м. Бережани.

На 70-річчя від дня народження

4 квітня відомій американській співачці українського походження, володарці «Оскара» 1978 р. Квітці Цісик виповнилося б 70, з яких вона прожила лише 45 і всі – у США.
Утім...
Восени 1921-го уродженець с. Лісники, що біля Бережан, колишній бережанський гімназист і випускник теологічного факультету Львівського університету Василь Танчак перед висвяченням одружився з Оленою Цісик, дочкою о. Костянтина й Іванни Цісиків [1, с. 4; 2, с. 12–17].
Отець Костянтин був парохом у с. Виноград на Коломийщині і мав рідного брата Олександра (якого вдома, вочевидь, кликали Олексієм) [1, с. 4; 3, с. 150, 153; 4, с. 26].
Тож дочка о. Костянтина Цісика Олена (яку, до речі, вдома, вочевидь, також за родинною звичкою кликали по-іншому – Галею) була собі другою із сином Олександра Цісика Володимиром – Володимиром Цісиком, згодом – відомим у США скрипалем, викладачем Українського Музичного Інституту в Нью-Йорку і – батьком Квітки Цісик [3, с. 150, 153; 4, с. 117; 5, с. 5]. Тобто: лісницька невістка Олена Танчак була двоюрідною тіткою Квітки Цісик!..
Про те, що чоловік Олени Танчак-Цісик о. Василь Танчак, згодом, із 30.04.1965 р. – Радник Верховного Архиєпископа Йосифа Сліпого, із червня 1922-го і до квітня 1928-го служив спочатку адміністратором парафії, а потім – парохом сіл Рибники й Котів Бережанського деканату, потім, 1936-го, як парох с. Янчин (нині – с. Іванівка, донедавна – Перемишлянського району Львівщини – авт.) був іменований містодеканом (заступником декана – авт.), а в 1940-му – деканом Нараївського деканату, ми вже писали. Як і про те, що племінницею Олени Танчак була єдина жінка – член Проводу ОУН, а згодом – із літа 1944 р. – член Президії Української Головної Визвольної Ради, дружина одного з лідерів ОУН Лева Ребета Дарія Ребет з дому Цісик – батько Дарії Омелян Цісик був рідним братом Олени [2, с. 12–17].
Але й це ще не все...
Наприкінці 1950-х на Бережанщині – спочатку в Мечищеві, а потім – у Жукові – якийсь час служив о. Зиновій Цісик, як з'ясувалося – рідний брат Олени й двоюрідний – Володимира Цісика, тобто – двоюрідний стрийко неперевершеної Квітки Цісик [5, с. 5; 6, с. 177]. Цікаво, що старші жуківчани донині його пам'ятають...
Відомо, що о. З. Цісик помер 1.12.1968 р. на 78 році життя – як душпастир у с. Лівчиці, що біля м. Комарно на Львівщині, де й похований [5, с. 5;] .
...Окрім родинних зв'язків, відомо також, що:
– 23.03.1939 р. концертмейстером на сольному концерті батька Квітки Цісик Володимира Цісика у Вищому Музичному Інституті ім. М. Лисенка у Львові був уродженець Бережан Нестор Нижанківський [4, с. 39], син сотрудника церкви Святої Трійці у Бережанах 1893–1894 рр., відомого композитора, співзасновника «Бережанського Бояна» о. Остапа Нижанківського;
– колегою В. Цісика з викладання спершу у Вищому Музичному Інституті ім. М. Лисенка у Львові у 1940-х, а потім, із у 1950-х – в Українському Музичному Інституті в Нью-Йорку була Ростислава Білинська-Темницька [8], дочка о. Вітольда Білинського, у 1890–1892 рр. – адміністратора парафії с. Вільховець, що біля Бережан;
– у концертах та виставах камерного театру «Веселий Львів», що після війни опинився на еміграції в Мюнхені, як і В. Цісик [4, с. 42], виступали колишні бережанські гімназисти, у 1940-х – актори місцевого театру Юрій та Ірина Лаврівські [9, с. 673, 690];
– учнями греко-католицької семінарії у Гіршбергу (Німеччина), в якій В. Цісик викладав до виїзду в США [4, с. 42], були колишні бережанські гімназисти – Мирослав Лабунька, уродженець с. Котів, згодом – професор історії, ректор Українського Вільного університету в Мюнхені, й о. Володимир Шараневич, уродженець с. Поручин, син тамтешнього багатолітнього пароха о. Михайла Шараневича, згодом – священник у Канаді [10, с. 98, 99].
І ще.
...Одним зі значимих досліджень життя і творчості видатного бережанця Богдана Лепкого є видана 1976-го під егідою Наукового Товариства ім. Шевченка в США монографія «Богдан Лепкий. 1872–1941. Життя і творчість», яку написав професор Українського Вільного Університету в Мюнхені та Українського Католицького Університету в Римі д-р Василь Лев [11; 12] – вітчим матері Квітки Цісик Іванни [4, с. 23].
А коли 30.03.1998 р. прощалися з Квіткою Цісик, над кладовищем у Нью-Йорку линули «Журавлі» Богдана та Левка Лепких – остання її пісня, яку вона записала студійно [4, с. 117; 13]...

Джерела та література
1. Б.Т. Немов вояк на стійці. //. Свобода. 1976. №245. 14.12. URL: http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1976/Svoboda-1976-245.pdf.
2. Мельник І., Лугова О. Отець Василь Танчак – Радник митрополита Йосифа Сліпого. // Бережанська гімназія: сторінки історії. Матеріали VII наукової конференції з міжнародною участю, м. Бережани, 19 вересня 2019 р. / Бережанський краєзнавчий музей. / упор. Н.Бойко, Н.Голод. – Бережани, 2019.
3. Горак Роман. Журавлі відлетілі. Есеї про Квітку Цісик та її рід. – Львів: «Апріорі», 2018.
4. Коляда І.А. та інші. Квітка Цісик. – Харків: Фоліо, 2019. URL: https://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/26420/Koliada.pdf?sequence=1.
5. Свобода. 1969. №12. 18.01. URL: https://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1969/Svoboda-1969-012.pdf.
6. Богдан Климко. Мечищів. Мала історія отчого краю. – Бережани, 2013.
7. Лівчиці. URL: http://vicarman.blogspot.com/2011/12/blog-post.html.
8. Ростислава Білинська. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0_%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%8.
9. Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга. / Упорядник і відповід. ред. Надія Волинець. – Тернопіль: Джура, 2007.
10. Шематизм духовенства Української Католицької Церкви в Німеччині 1947. URL: https://diasporiana.org.ua/slovniki-dovidniki/shematyzm-duhovenstva-ukrayinskoyi-katolyczkoyi-czerkvy-v-nimechchyni-1947/.
11. Лев В. Богдан Лепкий 1872–1941. Життя і творчість. / Електронна бібліотека «Україніка». URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=NTSH193.
12. Лев В. Богдан Лепкий 1872–1941. Життя і творчість. URL: https://diasporiana.org.ua/literaturoznavstvo/10740-lev-v-bogdan-lepkiy-1872-1941-zhittya-i-tvorchist/.
13. Проєкт «Калиновий к@тяг». URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3217243-kvitka-cisik-spivuca-kvitka.html.

Ігор Мельник,
ДІАЗ у м. Бережани.

На 45-річчя пам'яті 

1.04.1978 р. у Бережанах відійшов у Вічність колишній бухгалтер міської рембуддільниці 64-річний Василь Антонович Юриста, у підпіллі УГКЦ – о. Єронім Василь Юриста, за плечима якого були філософські студії та роки вивчення теології у монастирях оо. Василіян, навчання у Карловому університеті в Празі, а потім, в роки підпілля, уникаючи переслідувань влади – робота вагарем на заводі в Монастириськах і бухгалтером в Бережанах.
Утім, про все по-порядку. 

Отець Єронім Василь Юриста народився 29.09.1914 р. у с. Старі Петликівці на Бучаччині [1; 2, с. 618].
14.09.1927 р., після п'яти класів народної школи, вступив до Місійного Інституту оо. Василіян у Бучачі, де провчився ще чотири роки.
До речі, одним із його викладачів був о. Юліан Манько, із 1937-го – останній ігумен монастиря оо. Василіян у Краснопущі, після закриття обителі репресований сталінським режимом: Василь Юриста під його орудою грав в оркестрі мандоліністів...
25.08.1931 р. вступив на новіціят оо. Василіян у Крехові, по закінченні якого 12.04.1933 р. склав перші монаші обіти.
Десь у цей період, у 1930-ті, бачимо його на знимці разом з іншими земляками – студентами з Бучаччини на студіях у Добромилі, зокрема – з його односельцями, уродженцями с. Старі Петликівці Інокентієм Лотоцьким (згодом – єпископом Чиказьким) та Доротеєм Шимчієм, а також – із Тарсикієм Іванишиним [2, с. 618; 3, с. 32].
Після схоластикату в Лаврові, де за три роки закінчив гуманістичні студії риторики, переїхав до Кристинополя – студіювати філософію [2, с. 618; 4, с. 40].
13.09.1936 р. склав довічні обіти.
Закінчивши філософських студій у Кристинополі, тоді ще бр. Єронім Юриста знову переїхав до Лаврова, тепер – студіювати теологію [4, с. 40].
Коли у вересні 1939 р. до Галичини увійшли більшовики, разом зі всіма богословами і викладачами переїхав до м. Оломоуц у тодішній Чехо-Словаччині, вже окупованій нацистами.
Тут закінчує ще два курси теології і приймає священичі свячення з рук Преосвященного Владики Петра Гойдича [4, с. 40].
До речі, однокурсником о. Єроніма Юристи в Оломоуці був о. Костянтин Висоцький, згодом – душпастир храму Святої Трійці у Бережанах: обидва були рукопокладені 1940-го: о. К. Висоцький – 14 квітня, о. Є. Юриста – 21 листопада.
На початку 1941-го о. Єронім Юриста переїхав до Праги, де навчався у Карловому університеті.
З початком нацистсько-радянської війни повернувся до Галичини, де спершу був змушений скриватися від гітлерівців, а потім – від більшовиків, залишаючись у підпіллі [4, с. 40].
За даними з трудової книжки, 1.10.1946 р. прийнятий на роботу вагарем на тютюново-ферментаційний завод у Монастириськах, де 1947-го переведений на посаду бухгалтера.
Із 1.03.1952 р. – у Бережанах, очевидно, переведений на заготівельний пункт від Монастириського тютюново-ферментзаводу.
Із 20.01.1953 р. – бухгалтер Бережанської електростанції.
Із травня 1957 р. – і до пенсії 20.11.1974 р. – 17 років! – працював бухгалтером Бережанської ремонтно-будівельної дільниці.
...Водночас підпільно виконував священичі обов'язки, уникаючи переслідувань влади [4, с. 40].
Цитата: «Тодішній архієпископ Львівський і Тернопільський Палладій намагався допомогти уповноваженому Ради у справах РПЦ у Тернопільській області, щоб зменшити (якщо не вдавалося повністю ліквідувати) діяльність підпільного духовенства УГКЦ. З цією метою він у тому ж 1958 році дав вказівку обласному благочинному РПЦ о. Добрянському зустрітися з кожним священиком підпільної УГКЦ і провести розмови для подальшого їх возз'єднання з московським православ'ям. Благочинний Добрянський зустрічався із о. М. Кисілем, о. В. Юристою, о. А. Бойчуком та іншими священиками, але ці зустрічі не дали результату» [5, с. 14].
Те ж, за даними уповноваженого у справах релігії облвиконкому, було й у 1973-му [6].
...Залишаючись вірним своїй Церкві, о. Єронім Василь Юриста помер 1.04.1978 р. у Бережанах – на 64-у році життя, 45-у чернечого покликання, 38-у священнослужіння [4, с. 40; 7].
З архіву Бережанського відділу ДРАЦС знаємо, що Василь Антонович Юриста мешкав у Бережанах на вул. Фрунзе (нині – вул. Хорової капели «Боян»), 4, кв. 1 [1].
Похований у рідному селі Старі Петликівці на Бучаччині [4, с. 40].
...У Бережанах мешкає родина племінниці о. Єроніма Василя Юристи Віри Сибидло – дочки його сестри Ганни.

Джерела та література
1. Матеріали архіву Бережанського відділу ДРАЦС.
2. Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник. / Ред. Василь Лев, Матвій Стахів та інші. – Нью-Йорк, 1972. URL: http://diasporiana.org.ua/?s=бучач+і+бучаччина.
3. Місіонар. 2015. №9. URL: https://misionar.in.ua/-/media/files/1/4/1464187382-09-2015.pdf.
4. Miсioнaр. 1993. №3(12). квітень-травень. URL: https://archive.org/details/misionar/Misionar_1993.04-05/page/n39/mode/2up.
5. Ярослав Стоцький. Стан катакомбної Української Греко-Католицької Церкви і спроби легального відродження греко-католицьких громад під час хрущовської «відлиги». / «Катакомбна церква» (Двадцятиліттю виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля присв'ячується): Статті і матеріали. / Ред. кол. – Львів: Вид-во Львівського музею історії релігії «Логос», 2009. URL: http://religio.org.ua/public/site/files/catacomb-church.pdf.
6. Стоцький Я., Українська Греко-Католицька Церква і релігійне становище Тернопільщини 1946–1989. – Тернопіль, 2003.
7. OSBM – Василіанський Чин Святого Йосафата. Некрологи. URL: http://osbm.info/kviten/.

Ігор Мельник,
ДІАЗ у м. Бережани.