Публікації працівників
Перегляди: 701

 

 

 

_о._Теодор2.jpg

...23.04.1872 р. сотрудником церкви Святої Трійці у Бережанах прийшов 26-річний уродженець Тернополя о. Теодор Богдан Кордуба, народився 21.07.1846 р., рукопокладений 20.10.1871 р. [1, с. 7, 8, 9].
У Шематизмі на 1871 р. ще значиться як слухач IV-го курсу теології [2, s. 225] (у Шематизмах до 1880 р. включно роком народження подано 1845-й [3, s. 65], із 1881-го – 1846-й [4, s. 65]. І цю другу дату – 1846-й – як рік народження вказував сам душпастир у власноруч заповненій анкеті 8.06.1901 р. [1, с. 7]. Вочевидь, одрук у початкових Шематизмах став джерелом ще однієї неточності: на плиті родинного гробівця на міському цвинтарі в Бережанах роком народження о. Т. Кордуби висічено 1845-й)...
Утім, про все – по порядку...
...За деякими даними, після висвячення о. Т. Кордуба отримав призначення завідателем (адміністратором) парафії Голоско Львівського міського деканату [1, с. 8] (однак, видається, призначення не було реалізоване – авт.), а із 9.11.1871 р. був переведений сотрудником у с. Мишковичі біля Тернополя, де парохом служив його тесть – о. Теофіл Томашевський [1, с. 8; 5, s. 105] (до речі, через 14 років, 23.06.1885 р., о. Т. Томашевський помер у Нараєві [1, с.13; 6, с. 42], де на той час його зять о. Теодор Кордуба був парохом. Але це – забігаючи вперед...).
Із Мишковичів, як уже згадувалося, о. Т. Кордуба перейшов сотрудником до Бережан – при парохові о. М. Котлярчукові. Оскільки перехід відбувся 23.04.1872 р., у Шематизмі на 1872 р. о. Т. Кордуба ще поданий сотрудником у Мишковичах [5, s. 105].
У Бережанах, вочевидь, служив рік: у 1873-му вже прийшли два інших сотрудники – оо. Йосиф Гордієвський та Юлій Сироїчковський. До того ж, у 1873-му прийшов новий парох – о. Михайло Глібовицький [7, s. 30].
...У Шематизмі на 1874 р. о. Т. Кордуба – професор гімназії у Тернополі [7, s. 15]. Те ж – у наступні 1875-й і 1876-й [8, s. 15; 9, s. 16; 10, s. 209], поки 19.07.1876 р. не був скерований парохом до с. Нараїв [11, s. 65, 224] (щоправда, за іншими даними, у 1874 р. служив сотрудником у церкві Св. апп. Петра і Павла у Львові, і того ж року був призначений професором релігії в реальній школі в Тернополі [1, с. 9; 8, s. 15]).
Так чи інакше, а 3.08.1876 р. була інсталяція о. Т. Кордуби, який перейшов до Нараєва з Тернополя, звідки був родом і де якийсь час служив професором і катехитом гімназії [6, с. 39].
...Після 12-ти років служіння в Нараєві – із 1876-го до 1888-го, із них 10 років – заступником декана (із 21.03.1878 р.) [1, с. 9; 10, s. 209], о. Теодор Богдан Кордуба у 1888-му повернувся до Бережан – парохом церкви Святої Трійці [12, с. 1; 13; 14, с. 28] (за одними даними – 16 травня [1, с. 9; 15, с. 177], за іншими – 28 травня [6, с. 42], або, як подавав зять – відомий письменник Осип Маковей, просто – «в маю 1888 р.» [16, с. 4], чи навіть у червні [14, с. 28]), а тодішній сотрудник церкви Святої Трійці в Бережанах о. Іван Дидик перейшов на його місце – парохом до Нараєва.
Той самий о. Іван Дидик, який згодом, у буремному 1919-му, в часі боїв за Бережани в ході Чортківської офензиви вступить до Української Галицької Армії, як Начальний духівник (капелан) НКГА пройде «чотирикутник смерті», повернеться до Нараєва, де назагал відслужить парохом 39 літ і відійде у Вічність 2.05.1927 р. Утім, це – інша історія...
А наступний пласт історії церкви Святої Трійці у Бережанах і самих Бережан – із1888 р.– буде тісно пов'язаний з іменем о. Теодора Богдана Кордуби, який служитиме тут парохом на декілька місяців довше, ніж о. І. Дидик у Нараєві – майже чотири десятки літ!
...До Бережан прийшов уже будучи членом Ради повітової – вперше про депутатство о. Т. Кордуби згадується у Шематизмі на 1887 р., ще за парохства в Нараєві [17, с. 112]. А вже через три місяці душпастирювання у Бережанах, 1.09.1888 р., як член оргкомітету о. Т. Кордуба підписує звернення до русинів Бережанського, Підгаєцького та Рогатинського повітів із закликом «зберімся отже на раду, на віче народне до Бережан і там поговорім і порадьмося о своїх кривдах і о своїх потребах» – разом з оо. Йосифом Лужницьким із Жукова, Сильвестром Лепким із Поручина, д-рами Дамяном Савчаком і Андрієм Чайковським, начальниками громад: у Рибниках – Іваном Мидляком, у Саранчуках – Павлом Гавдидою, господарем із Шибалина Гриньком Здерком (так у тексті – авт.) та іншими громадськими діячами Бережанщини [18].
Одразу ж взявся за відновлення церкви в Монастирку, що за Лісниками, яка була в занедбаному стані, й до 1890-го її відновив [19, с. 5; 15, с. 177].
...30.01.1890 р. «Львівсько-Архієпархіальні Відомості» подали, що о. Теодор Кордуба отримав похвальну грамоту Архієрейську з правом вживання експозиторій крилошанських [20, с. 17].
Знаковим видався й 1891-й: у лютому увійшов до передвиборчого комітету з виборів послів до Державної ради у Відні, більше того – був одним із трьох делегатів – разом з маршалком і віце-маршалком повітової ради (! – авт.) – обраних від повітового комітету до комітету окружного [1, с. 31, 32]; 28 березня іменований завідателем Бережанського деканату – на місце звільненого з посади декана о. Юліана Онишкевича, пароха с. Конюхи [1, с. 9;10, s. 209; 21, с. 82]; 5 травня призначений ординатором-комісаром для шкіл народних у межах парафій Бережанського деканату [1, с. 9]; 3 вересня отримав декрет на ординаріатського шкільного Комісара в ц. к. гімназії в Бережанах для нагляду науки релігії і церковних практик [1, с. 9;22, с. 134] і вже як парох і очільник Бережанського деканату брав участь у Львівському синоді Галицької митрополії, який відбувся у Львові 24.09.–8.10.1891 р. з ініціативи митрополита Сильвестра Сембратовича [23, с. 193; 24].
...У Шематизмі на 1892 р. о. Т. Кордуба вже поданий як член Ради повітової та її Виділу, радний міста, голова братства церковного й парох Бережан, член окружної шкільної ради в Бережанах [25, с. 1].
1.06.1892 р. саме він представив на парафії в Жукові нового пароха о. Сильвестра Лепкого [1, с. 19].
...Прослуживши з 28.03.1891 р. завідателем Бережанського деканату, 16.12.1892 р. іменований дійсним деканом Бережанським [1, с. 9], про що «Львівсько-Архієпархіальні Відомості» повідомили 30.01.1893 р. [26, с. 13], і був деканом 13 літ – до 1906-го [10, s. 209].
...Починаючи із Шематизму на 1893 р., подається як почесний радник Митрополичої Консисторії з відзнаками крилошанськими [27, с. 1], утім, про те, що іменований почесним совітником Митрополичої Консисторії, читаємо у «Львівсько-Архієпархіальних Відомостях» лише 20.07.1897 р. [28, с. 124].
...У 1893-му стає членом-засновником зініційованого парохом с. Лапшин о. Левом Джулинським «Товариства будови і відновлення церков», і не сам – разом зі своїми сотрудниками оо. Лаврентієм Дияковським і Володимиром Кальбою [28, с. 36].
Більше того – починає роботи з перебудови церкви Святої Трійці у Бережанах [16, с. 5]. «День 24 вересня року Божого 1893, буде на всегда пам'ятним для міста Бережан і його околиць. Того дня положено фундамента під будову нової церкви», – писав парох у зверненні від імені комітету будови [1, с. 12, 40].
...Здавалося, все складалося успішно: із 1894 р. о. Т. Кордуба – віце-маршалок Бережанського повіту, віце-презес каси повітової в Бережанах, член Товариства св. апп. Петра і Павла [29, с. 1], а з 23.12.1894 р. – ще й заступник голови місцевого товариства Червоного Хреста [1, с. 9] (утім, про посаду в товаристві Червоного Хреста вперше повідомлено у Шематизмі на 1900 р. [30, с. 1]).
...20.09.1894 р. «іменем руського духовенства» бережанський парох промовляв на торжествах посвячення церкви в Козові, яке провадив митрополит С. Сембратович [31].
...У 1895 р. справляв у своїй хаті прощальну вечерю для акторів театру «Бесіда» й «...до обслуги спровадив зі Львова з ресторану «Імперіаль» вифрачених кельнерів», та таких, що спричинили комедійну ситуацію – бідні збентежені актори прийняли їх за місцеву знать – по черзі представлялися та дружньо стискали руки [1, с. 45]...
...У короткому часі – з 1897-го до 1901-го – о. Т. Кордуба прийняв у Бережанах із канонічними візитаціями двох Галицьких митрополитів – Сильвестра Сембратовича та Андрія Шептицького: обидва митрополити були тут у період перебудови церкви. До того ж, Митрополит А. Шептицький приїхав до Бережан одним із перших своїх візитів – до трьох місяців після інтронізації на митрополичий престол – перед Великоднем, який у 1901 р. припадав на 14 квітня. Утім, це буде пізніше...
А тепер, у 1897 р., через фінансову скруту перебудову храму Святої Трійці було призупинено [16, с. 5]. Ось що писав зять о. Т. Кордуби відомий письменник Осип Маковей (правопис оригіналу збережено – авт.): «О. Теодор Кордуба взяв ся до перебудови церкви в р. 1893. Спершу розширив тілько фронтову частину, обернену до ринку, і виконав се, не розписуючи конкуренції, в часі до 1897. ... а що надія на більші добровільні датки завела, то 1899 р. розписано конкуренцію. На колятора, гр. Якова Потоцкого припала сума 19.229 к. 74 с., котру він зложив, зарахувавши собі в тих грошах і той материял в дереві, цегла, вапні і піску, який перше дав добровільно на перебудову церкви, в сумі 2158 к. Магістрат міста дав 7.019 к. 62 с., що на него припадали. Парохіяни міста Бережан, Раю і Посухова (двох сіл, що належать до бережанської парохії) мали зложити на будову 88.039 к. 90 с., але сеї суми зовсім від них не стягано» [16, с. 5].
Гроші на завершення будови о.-парох мусив шукати сам...
Утім, невдовзі після відвідин парафії митрополитом С. Сембратовичем роботи продовжилися. У Музеї сакрального мистецтва та історії переслідуваної церкви ДІАЗ у м. Бережани зберігаються пам'ятні жетони-шпичаки з вигравіруваними прізвищами бережанців 32] – вочевидь, тогочасних благодійників і фундаторів перебудови храму...
...У Шематизмі на 1899 р. о. Т. Кордуба вперше поданий із відзначенням – був нагороджений Хрестом рицарського ордену Франца Йосифа [33, с. 2].
...Із 1903 р. він уже не віце-презес, а презес каси повітової у Бережанах.
До того ж, у Шематизмі на 1903 р. додатково зазначено, що до бережанської парафії належить церква Преображення Господнього, яка стоїть в лісах у Лісниках, і що в церкві Святої Трійці у Бережанах є чудотворна ікона Матері Божої й мощі св. Івана Хрестителя. А ще – що всіх мешканців у Бережанах 14 443, а відпусти в храмі провадяться на Різдво св. Івана Хрестителя і Успіння Пресв. Діви Марії [34, с. 43, 44].
...І ще – «Року 1903 церква була готова» [16, c. 5], мається на увазі, після перебудови: тоді постали, зокрема, новий іконостас роботи чеського різьбяра Оліви, центральна вежа й дві дзвіниці на фронтовій частині, у нішах на фасаді – фігури св. апп. Петра і Павла (як вважає бережанський краєзнавець Богдан Тихий, також авторства чеха Оліви), на масивних вхідних дверях – пласка різьба з дерева фігур св. апп. Кирила й Мефодія роботи лапшинського різьбяра Василя Бідули [15, с. 152, 156, 163–165, 169]...
До речі, коли зводили вежу, під нею запався старий підземний хід, про який ніхто не знав, і довелося додатково укріплювати фундаменти, кладучи їх місцями завглибшки до 9 метрів! Для потреб перебудови храму о. Т. Кордуба навіть «провадив» окрему церковну цегельню [16, с. 6, 7]...
Утім, будучи активною й помітною особою, о. Теодор Кордуба мав у Бережанах не лише доброзичливців. Через різні оцінки витрат на перебудову церкви виник затяжний конфлікт з відомим письменником і адвокатом Андрієм Чайковським – упродовж 1907–1908 рр. між ними тривала судова тяганина.
А. Чайковський звинувачував о. Т. Кордубу в розтраті коштів, призначених на будову церкви, о. Т. Кордуба доводив, що не лише нічого не вкрав, але й доклав до будови свої власні кошти [16, с. IV, 3].
Історія набула розголосу – А. Чайковський подавав скарги на о. Т. Кордубу Митрополитові А. Шептицькому, розписував свої підозри на сторінках галицької преси («Діло», «Нива», «Руслан») [16, с. VI, 12].
Справа була настільки чутливою і резонансною, що присланий Митрополичою Консисторією для слідства о.-крилошанин Крижановський задля обережності «навіть до дому пароха не уступив, аби єго хто не посудив о партійність» [16, с. 13]...
Зрештою, і митрополича інспекція, і суд таки оправдали пароха. У 1909 р. часопис «Нива» опублікував статтю «Історія будови церкви в Бережанах», в якій Осип Маковей, захищаючи свого тестя, достеменно описав суть наклепу й перебіг конфлікту [16, с. VI, 12].
...Варто зазначити, що неприязні відносини двох відомих бережанців мали давнішу історію, мабуть, від виборів 1891 р., хоча тоді вони й входили до одного передвиборчого комітету [1, с. 31]: ще 15.07.1894 р. Андрій Чайковський нарікав на о. Т. Кордубу в листі до Івана Франка [35, с. 31], у листі до Омеляна Темницького, громадсько-політичного діяча родом з Гусятинщини, від 17.08.1895 р. називав пароха «диявольським Кордубою» [31, с. 513]...
Згодом, «справу» батька продовжив і син – Микола Чайковський, тоді вже професор математики Львівського університету, у «Матеріалах для біографії Андрія Чайковського», тобто – батька, також не добирав слів щодо о.-пароха: мовляв, «кар'єрист і польсько-шляхетський прихвостень», «Кордуба веде безпутнє життя, розтрачає церковні та конкуренційні гроші, роз'їжджає зі своєю любовницею по заграничних курортах і т. д.» [36, с. 229].
Згадував о. Т. Кордубі й давнє: мовляв, коли «Бережанський Боян» хотів дати в церкві Святої Трійці концерт на підмогу погорільцям у Новому Санчі (вочевидь, мова йде про пожежу 17.04.1894 р. – авт.), о. Т. Кордуба виписався з «Бояну» і, щоби не допустити виступу, поїхав до митрополита С. Сембратовича й наговорив йому, що «Боян» профанує церкву й у великодній тиждень дає концерт зі світських пісень [37, с. 364]. Цікаво, що закидав М. Чайковський так безапеляційно, ніби сам був учасником, або хоча б свідком тих подій. Однак, як випадає, мав на час згадуваного «проступку Кордуби» заледве ... сім літ...
Щоправда, коли вийшли друком ці закиди, уже ні самого о. Т. Кордуби, ні його зятя О. Маковея не було серед живих, тож заступитися за пароха й належно відповісти М. Чайковському вже було нікому...
До речі, о. Теодор Кордуба був не єдиним видним бережанцем, якого досить їдко характеризував Микола Чайковський: у цьому ряду, скажімо, ще один священник – гімназійний катехит о. Михайло Соневицький [37, с. 18–19]. Утім, це може бути темою іншого дослідження...
...Тож повернемося до 1903-го.
Вочевидь, завершивши перебудову храму Святої Трійці, о. Теодор Кордуба взявся за реалізацію записаної ще в документі про канонічний огляд церкви від 16.05.1897 р. вказівки митрополита С. Сембратовича «прийняти всі законні заходи, щоби сотрудники мали відповідне помешкання...» [15, с. 163] і розпочав ще одне будівництво – нової плебанії, парафіяльного дому на т. зв. «Олімпі» при вул. Райській (нині – вул. Братів Лепких) – неподалік, дещо вище існуючого старого проборства [15, с. 177; 16, с. 8, 15, 16; 34, с. 44; 36, с. 229; 38, с. 3; 39, с. 40; 40]. Утім, думається, за решту часу так і не завершив його – існує план проборства з візами, датованими 1929-им [15, с. 298], що є, вочевидь, проектом його добудови (можливо, другого поверху – авт.) уже наступним парохом о. Евзебієм Бачинським...
...1903-й був знаковим для о. Теодора Кордуби ще й тим, що цьогоріч він іменований Почесним крилошанином Митрополичої Капітули [41, с. 31, 43].
...7.06.1906 р. у церкві Святої Трійці проведено урочисту академію на відзначення 100-літнього ювілею Бережанської гімназії, для якої з дозволу Митрополита Андрея Шептицького закривали вівтар, і встановлено таблицю з написом «Памяти Маркіяна Шашкевича, першого народного поета Галицької Руси, б[бувшого] ученика тут[ейшої] гімназії. Родимці» [42, с. 917].
...Після реформи деканатів, які у 1906–1907 рр. проводила Митрополича Консисторія, деканом Бережанського деканату був призначений о. Анастазій Лотоцький, парох с. Тростянець, а о. Теодор Кордуба отримав титул вислуженого декана [43, с. 147, 157; 44, с. 29].
...У 1907 р. сфера його впливу як ординаріатського шкільного комісара в Бережанському деканаті булла визначена межами парафій Бережан, Курян, Лапшина, Лісників і Шибалина [45, с. 109].
...Окрім уже згаданих виходу з деканства, звуження сфери як для шкільного комісара й скарг, які на нього до Митрополита А. Шептицького у вересні подавав А. Чайковський, 1907-й приніс справжнє горе – він втратив Клавдію: у грудні відійшла у Вічність його дружина Клавдія – 54-річною [16, с. 12]...
...Утім, у 1909 р. бережанська парафія ні більше ні менше – спонсорувала будову церкви Рождества Христового у Вифлеємі – дала 499 корон пожертви [46, с. 106].
...А через рік, 1910-го, в Інсбруку (Австрія) було виготовлено вітражні дубові двері, які стоять у церкві й нині [15, с. 173].
...25.04.1911 р. Папа Римський Пій X надіслав на ім'я Митрополита Андрея Шептицького відпустову грамоту для парафіян церкви Святої Трійці, які «побожно святкують Преображення ГНІХ та Різдво Івана Хрестителя». 31.05.1911 р. Владика адресував цю відпустову грамоту «о.-парохові і вірним у Бережанах» [15, с. 167].
...У листопаді 1911 р. у церкві відзначалося 100-ліття від дня народження о. Маркіяна Шашкевича – з освяченням спеціально виготовленого бюста Поета [15, с. 168].
...Коли у 1914–1915 рр. російські війська, зайнявши Бережани, забрали для своїх богослужінь церкву Святої Трійці, о. Т. Кордуба найважливіші її реліквій заховав, а святі дари храму з процесією переніс до церкви Св. Миколая на Адамівці, яка впродовж року виконувала функції деканальної [15, с. 62–63].
24–25.06.1915 р. російські окупанти реквізували всі дзвони з храмів міста, а до двох місяців, 18 серпня, після відступу з Бережан, артилерійським обстрілом пошкодили центральну вежу храму – снаряд проламав мур, але не вибухнув [15, с. 170].
...У жовтні 1915 р. староста Білявський запросив о. Т. Кордубу разом з оо. Омеляном Королем із Саранчуків, Юліаном Левинським із Потуторів та Омеляном Гавришо з Урманя до повітового комітету ратункового, створеного для ліквідації наслідків російської агресії. Щоправда, як писало «Діло» від 31.10.1915 р., на засідання комітету, яке староста скликав 14 жовтня, саме на нашу Покрову, прийшов лише о. О. Король [47, с. 419].
...У 1917 р. дописував до львівської газети «Українське Слово» про руйнування Бережан внаслідок боїв влітку того ж року: «Коли російські війська почали сильно напирати на Бережани, то я пересидів 10 днів і ночей наче в арешті», – скаржився парох. Згодом допис передрукувала американська україномовна газета «Свобода» [48, с. 2].
Того ж 1917-го за сумісництвом був іменований управителем Тернопільського деканату [49, с. 151], а на початку 1918-го – радником Суду церковного [50, с. 19].
...Утім... Коли 20.11.1918 р. на підмогу захисникам ЗУНР у Львові із Бережан відправлявся курінь під командою Михайла Марцюха, як пише тодішній польський краєзнавець і промисловець, а згодом – бургомістр Бережан Станіслав Вишневський, в української влади, вочевидь – у новопризначеного команданта Бережанської Військової Округи Осипа Ковшевича, вийшло непорозуміння з о. Теодором Кордубою: в останній момент 70-річний греко-католицький парох заявив, що не зможе освятити штандарт відділу й благословити вояків на кровопролиття «брат проти брата». Терміново знайшли заміну – катехита гімназії о. Василя Дубицького, який урочисто, із шикуванням війська на ринковій площі провів церемонію [51, s.114–115].
А вже через півтора місяця, в час Різдвяних свят, о. Т. Кордуба з оо. Михайлом Залеським та Омеляном Королем ховали О. Ковшевича, який окрім військового командантства продовжував практикувати як лікар, відвідував у прибережанському селі Потутори хворого на тиф, заразився й 6.01.1919 р. помер...
...У 1922 р. у газеті «Діло» поміщено допис із закидом, зокрема, о. Т. Кордубі, що, мовляв, «дав себе вибрати» радником польської державної дирекції убезпечень у Варшаві – один із семи українців зі Східної Галичини [52, с. 5]. Утім, невдовзі редакція помістила уточнення: був обраний від імені повітової ради, але вибору не прийняв [53, с. 4].
...27.02.1924 р. у парафіяльній канцелярії в Бережанах відбувся соборчик для Бережанського, Бурштинського, Войнилівського, Галицького, Калушського, Підгаєцького, Поморянського, Нараївського, Рогатинського, Стрілиського й Ходорівського деканатів [54, с. 18].
...1925-им датований виготовлений за о.-пароха Т. Кордуби найбільший церковний дзвін [15, с. 181].
...Після виборів у липні 1927 р. увійшов до громадської ради в Бережанах – одним із восьми обраних українців [55, с. 3]...
...До речі, окрім уже згаданих титулів і посад у громадських структурах, о. Т. Кордуба в різний час був також головою товариств «Руська Бесіда» й міщанська читальня «Просвіта», директором каси товариства «Надія», а ще – членом крайової комісії для переведення податку, призовної комісії, інспектором доріг крайових [1, с. 10]...
Був почесним громадянином м. Бережани.
Однак: «В громадськім житті не визнає він партій ні партійної дисципліни, бо його індивідуальність вища від усього. Він має свою гадку і за нею поступає наперекір усім», – згадував довголітній гімназійний катехит о. Василь Дубицький [1, с. 25, 27].
...Утім, це не завадило о. Т. Кордубі стати одним із 257 членів «Християнсько-суспільного Союзу» (ХСС) [56, с. 271, 566], відомого також як поміркована консервативна Християнсько-суспільна партія, заснована у Львові 1911-го. До речі, серед його однопартійців бачимо громадсько-політичного діяча, у 1868–1871 рр. – заступника вчителя Бережанської гімназії Олександра Барвінського, письменників Богдана Лепкого та Осипа Маковея, пароха с. Шибалин о. Миколу Садовського, колишнього катехита Бережанської гімназії о. Юліана Дзеровича, тоді молодого душпастиря, а згодом – пароха сіл Жуків та Рибники, бережанського декана о. Івана Заверуху [56, с. 564–568].
...Цікаво, що у післявоєнні роки, при парохстві о. Т. Кордуби, церква Святої Трійці у Бережанах змінила назву – відтоді іменувалася церквою Пресвятої Трійці. Принаймні, бачимо це, в Шематизмі на 1927 р. – останньому виданні при житті пароха, та в наступних...
...31.01.1928 р. після чотирьох десятків літ душпастирювання в Бережанах о. Теодор Кордуба відійшов у Вічність – на 82-му році життя і на 57-му році священнослужіння [57, с. 25].
...Хтось вважав його надто гордим і амбітним, як, скажімо, дописувач газети «Діло» Василь Весоловський, дорікаючи тим, що вибудував для приходства у Бережанах «...палату для суперництва із двором графа Якова Потоцького», яку, мовляв, місцеві греко-католики називають «Бережанським Ватиканом» [58, с. 3].
...Інші – типом священника-аристократа з давньої доби, як скажімо, колишній профессор Бережанської гімназії Іван Баран. Мовляв, «...таких священиків в тому часі було дуже мало, а й пізніше не легко було таких знайти» [59, с. 413].
...8.07.1931 р. під час відвідин Бережан з нагоди ювілейного свята в честь 30-х роковин інтронізації на митрополичий престол Митрополит Андрей Шептицький віддав о. Теодорові Кордубі належні почесті – відправив на цвинтарі панахиду на його могилі [60, с. 5]...
...Отець Теодор Богдан Кордуба, син тернопільського ремісника, мав двох братів – Петра та Михайла. Петро залишився в батьківському маєтку й продовжив ремісництво [1, с. 7].
Молодший брат Михайло, як і о. Теодор Кордуба, став священником. Був активним громадським діячем: у 1918 р. брав участь у створенні та утвердженні влади ЗУНР на Радехівщині [61].
Один із синів Михайла, племінників о. Т. Кордуби – відомий український історик, письменник і публіцист Мирон Кордуба, дійсний член НТШ, у часи ЗУНР як і батько – учасник визвольних змагань, був делегатом УНРади ЗУНР, згодом – референтом Державного секретаріату закордонних справ ЗУНР, послом ЗУНР у Відні, професором історії України у Варшавському університеті, перекладав українською твори Гі де Мопассана і Йогана Вольфганга фон Гете.
У свою чергу Мирон Кордуба породичав Кордубів з Цегельськими – 1901-го одружився із сестрою відомого українського державного діяча Лонгина Цегельського [62, с. 102–103; 63; 64], який у 1918 р. був автором тексту й одним із підписантів від імені УНРади ЗУНР передвступного договору з Директорією УНР про об'єднання ЗУНР і УНР в єдину Українську Державу (до речі, разом із колишнім бережанським адвокатом Дмитром Левицьким – авт.), а 2.01.1919 р. – призначений заступником міністра зовнішніх справ УНР [65].
...У о. Теодора та Клавдії Кордубів було три сини – Мечислав-Теофіл, Володимир-Методим, Ярослав-Іван та дві дочки – Ольга-Євгенія та Олена [1, с. 11; 13; 66].
За деякими даними, родина мешкала в будинку на нинішній вул. Шевченка, 49 [15, с. 161; 67].
Відомо, що о. Т. Кордуба пережив дружину й трьох із п'яти дітей – двох синів – Теофіла та Ярослава й дочку Олену [1, с. 3]. Утім, про все – по порядку...
...Син Теофіл-Мечислав, 1874 р. нар. [10, s. 210] (за іншими даними, 1875-го [30, с. 1]), пішов шляхом батька – 1898-го був рукопокладений, служив адміністратором парафій: у 1899–1900 рр. – у с. Августівка тодішнього Бережанського деканату, деканом якого був батько – о. Т. Кордуба, у 1900–1901 рр. – у Саранчуках (тоді – Підгаєцький деканат), у 1901–1902 рр. – у Козівці, й, зрештою, із 1902 р. – парохом у бережанському селі Куряни (тоді – Нараївський деканат), де 18.11.1917 р. відійшов у Вічність досить молодим – 43-річним [10, s. 210]...
До речі, зятем о. Теофіла-Мечислава Кордуби був найстарший син одного з чільних організаторів українства на Бережанщині Тимотея Старуха Микола, у червні 1915 р. – арештант російської жандармерії, вивезений у Росію разом із батьком, згодом – службіст у Начальній Команді УГА [68], підхорунжий УГА, а після закінчення семінарії й висвячення – у 1925–1927 рр. – сотрудник церкви Святої Трійці у Бережанах [69, с. 100], згодом – парох у с. Шумляни (нині – Саранчуківська громада).
...Про сина Володимира даних нема.
...Дочка о. Теодора Кордуби Ольга-Євгенія, народжена 26.09.1880 р. у Нараєві, де тоді служив батько, була охрещена генеральним вікарієм Львівської Митрополичої Капітули о. Михайлом Малиновським [1, с. 16], колишнім бережанським гімназистом, який у 1869–1870 рр., за десять літ до народження Ольги Кордуби, виконував обов'язки адміністратора всієї Галицької митрополії після смерті митрополита Спиридона Литвиновича, до речі, іншого колишнього бережанського гімназиста, уродженця с. Дрищів (нині – Надрічне) на Бережанщині. Ще раніше, під час «Весни народів» у 1848–1849 р., о. М. Малиновський був одним із засновників Головної Руської Ради й першим її секретарем [42, с. 324–328].
14.11.1905 р. парох церкви Святої Трійці у Бережанах о. Теодор Кордуба вінчав у храмі свою дочку Ольгу-Євгенію з професором гімназії у Чернівцях Осипом Маковеєм [1, с. 18], згодом – відомим українським письменником.
Зять о. Т. Кордуби Осип Маковей помер у 1925 р., й Ольга повернулася із Заліщиків, де мешкала сім'я, до батька й батькової оселі в Бережанах. Тут прожила ще два десятки літ, померла 4.12.1946 р., і була похована в родинному гробівці Кордубів неподалік від каплички на центральній алеї старого цвинтаря в Бережанах – поряд з батьком, матір'ю і старшою сестрою Оленою [1, с. 6]...
...Згадана сестра Олена також народилася в Нараєві – 18.05.1876 р., працювала вчителькою у Бережанах, 26.06.1908 р. вийшла заміж за Олександра Бачинського, колишнього бережанського гімназиста, невдовзі – «батькового сотрудника» в церкві Святої Трійці. Шлюб молодятам також давав батько – о. Т. Кордуба, свідками були Осип Маковей і о. Теофіл Кордуба [1, с. 15], а, вочевидь, сват о. Т. Кордуби о. Діонізій Бачинський тоді служив парохом сіл Городище й Плотича [10, s. 19; 70, s. 286]...
Дочка Олена встигла народити двох донечок – Іванну й Марію, а через три роки після одруження померла – 27.06.1911-го – 35-річною [1, с. 15]...
...Про внучку о. Т. Кордуби Іванну Бачинську відомо мало: з надмогильної плити довідуємося, що народжена 12.06.1911 р. у Бережанах, що через два тижні стала сиротою – померла мама – Олена Бачинська. Дізнаємося, що мешкала в Канаді, що померла 26.01.2002 р. і що похована на цвинтарі Нотр-Дам-де-Неж у Монреалі в одній могилі з уродженцем прибережанського села Лісники о. Миколою Марківим, його дружиною, дочкою багатолітнього пароха с. Потутори о. Юліана Левинського Меланією та їхнім сином Олександром [71].
Справа в тому, що Олександр Марків був одружений з Оленою Старух – дочкою о. Миколи Старуха, правнучкою о. Теодора Кордуби по лінії його сина о. Теофіла-Мечислава. Тож Іванна Бачинська була рідною тіткою Олени Старух...
...Утім, на надмогильній плиті в Монреалі є ще один напис – про те, що Іванна Бачинська була сестрою Марії Дзерович (19.12.1909 – 31.05.2005). Хто ж вона, Марія Дзерович?
У 1916 р. семирічну онуку о. Теодора Кордуби – дочку покійної Олени Бачинської Марію взяло до себе бездітне подружжя Ольги й Осипа Маковеїв – «за свою дитину». Згодом Марія вийшла заміж за судового урядника Євгена Дзеровича, сина колишнього – у 1907–1908 рр. – катехита Бережанської гімназії Юліана-Корнила Дзеровича [1, с. 21], у 1918–1939 рр. – члена наглядової ради товариства «Захист імені митрополита Шептицького Андрея для сиріт у Львові», із 1939 р. – останнього передвоєнного голови Товариства «Просвіта» [72].
Євген працював суддею, адвокатом, служив в УГА, перебував у польських арештах, а в 1941 р. був замордований більшовиками в Тернопільській тюрмі НКВД. Марії з сином вдалося емігрувати на Захід [1, с. 21].
Марія Дзерович з Бачинських, друга внучка о. Теодора Кордуби по лінії його дочки Олени, померла там же, в Канаді, 31.05.2005 р. [71].
Утім, на згадуваній надмогильній плиті щодо неї читаємо: прах в Україні. Насправді, за її заповітом, того ж 2005 р. її прах поховали в родинному гробівці на старому цвинтарі у Бережанах, де вже покоїлася її родина – дідо о.-парох Теодор Кордуба, бабця Клавдія, мама – Олена Бачинська і тітка – Ольга Маковей...

Джерела та література
1. Микола Проців. Отець Теодор Кордуба – священник-аристократ. – Бережани, 2018.
2. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1871. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16177/edition/14683/content.
3. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1880. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16185/edition/14644/content.
4. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1881. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16186/edition/14634/content.
5. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1872. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16178/edition/14677/content.
6. о. Микола Вергун. Хроніка греко-католицької парохії. Нараїв. / рукопис. – зберігається у храмі Воздвиження Чесного Хреста Господнього, с. Нараїв.
7. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1874. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16179/edition/14673/content.
8. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1875. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16180/edition/14665/content.
9. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1876. URL:https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16181/edition/14659/content.
10. Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської Архієпархії (1832–1944). Том II. Духовенство і Релігійні Згромадження. / Національний Університет Київська-Могилянська Академія, Український Католицький Університет Св. Климента Папи у Львові. – Київ: Видавничий Дім «КМ Академія», 2004.
11. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1877. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16182/edition/14655/content.
12. Шематизм всечесного клира Митрополитальной архідіецезії греко-католическої Львовской на рок 1889. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16332/edition/14609/content.
13. Теодор Кордуба нар. 1846 пом. 31 січня 1928. URL: https://uk.rodovid.org/wk/Запис:800317.
14. Тернопільсько-Зборівська архиєпархія УГКЦ. Парафії, монастирі, храми. Шематизм. – Тернопіль: ТОВ «Новий колір», 2014.
15. Богдан Тихий. Бережани – місто пам'яток. Том II. Формування сакрального середовища. – Львів: ЛА «Піраміда», 2021.
16. Осип Маковей. Історія будови церкви в Бережанах. / Репринтне видання. Передмова, післямова Миколи Проціва. – Бережани, 2017.
17. Шематизм всечесного клира Митрополитальної архидієцезії греко-католическої Львовской на рок 1887. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16331/edition/14603/content.
18. До русинів Бережанського, Підгаєцького та Рогатинського повітів. URL: https://zbruc.eu/node/12842.
19. Олег Захарків. Монастирок кличе навідпуст. // Бережанське віче. 2008. №32. 8.08.
20. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1890. ч.I. 30.01. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1890_.pdf.
21. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1891. ч.V. 22.04. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1891_compressed.pdf.
22. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1891. ч.XI. 1.10. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1891_compressed.pdf.
23. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1897. ч.XVIII. 31.12. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1897.pdf.
24. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної архідієцезії Львовской на рок 1892. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16334/edition/14622/content.
25. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1893. ч.I. 30.01. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1893_compressed.pdf.
26. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної архидієцезії Львовской на рок 1893. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16335/edition/14629/content.
27. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1897. ч.X. 20.07. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1897.pdf.
28. Лев Джулинський: священик, видавець, громадський діяч. Збірник матеріалів. / Автор-упорядник Олександр Коковін. – Львів: Свічадо, 2015.
29. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної архідієцезії Львовской на рок 1894. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16336/edition/14635/content.
30. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної архідієцезії Львовской на рок 1900. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16342/edition/14676/content.
31. До теми. Діло 28.09.1894. URL: https://zbruc.eu/node/92462.
32. ДІАЗ у м. Бережани. – КН-405. – Інв. №129/1-30 Ф.
33.Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної архідієцезії Львовской на рок 1899. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16341/edition/14667/content.
34. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної архідієцезії Львовской на рок 1903. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16345/edition/14694/content.
35. Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Дослідження: У 3 т. / Мін. освіти і науки України, Львівський національний університет ім. І.Франка, Наукова бібліотека; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича; Наукова фундація Андрія Чайковського. / Упорядк. Б.З.Якимовича за участю З.Т.Грень, О.В.Седляра. – Львів, 2002. – Т.2. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Chaikovskyi/Spohady_Lysty_Doslidzhennia_Tom_2.pdf?.
36. Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Дослідження: У 3 т. / Мін. освіти і науки України, Львівський національний університет ім. І.Франка, Наукова бібліотека; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича; Наукова фундація Андрія Чайковського. / Упорядк. Б.З.Якимовича за участю З.Т.Грень, О.В.Седляра. – Львів, 2002. – Т.3. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Chaikovskyi/Spohady_Lysty_Doslidzhennia_Tom_3.pdf?.
37. Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Дослідження. / Мін. освіти і науки України, Львівський національний університет ім. І.Франка, Наукова бібліотека; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича; Наукова фундація Андрія Чайковського. / Упорядк. О.В.Седляра і Б.3.Якимовича. – Львів, 2007. – Т.4. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Chaikovskyi/Spohady_Lysty_Doslidzhennia_Tom_4.pdf?.
38. Діло. 1936. №210. 18.09. URL: https://libraria.ua/numbers/192/20521/.
39. Шематизм всего клира греко-католицкой Митрополичой Архієпархії Львовской на рок 1914. URL:https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16354/edition/14714/content.
40. Ірина Небесна. Бережани: пазл з чотирьох культур (фоторепортаж). URL: https://terminovo.te.ua/news/17870/.
41. Шематизм всего клира греко-католицкой Митрополичой Архієпархії Львовской на рок 1904. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16346/edition/14702/content.
42. Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга. / Упорядник і відповід. ред. Надія Волинець. – Тернопіль: Джура, 2007.
43. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1906. ч.XIII. 8.12. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1906-1_compressed.pdf.
44. Шематизм всего клира гр.-кат. Митрополичой Архієпархії Львовской на рок 1907. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16349/edition/14718/content.
45. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1907. ч.X. 6.09. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Lvivski_arkhieparkhiialni_vidomosty/1907_rik.pdf?.
46. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1909. ч.V. 26.05. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1909-1_compressed.pdf.
47. Московська окупація Галичини 1914–1917 рр. в свідченнях сучасників (Галицький архів). Львів: Апріорі, 2018. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Semeniv_Volodymyr/Moskovska_okupatsiia_Halychyny_1914-1917_rr_v_svidchenniakh_suchasnykiv.pdf?.
48. Свобода. 1917. №118. 6.10. URL: https://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1917/Svoboda-1917-118.pdf.
49. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1917. ч.XIII. 30.11. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1917-1_compressed.pdf.
50. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1918. ч.I. 14.02. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1918_compressed.pdf.
51. Stanislaw Wiszniewski. Brzezany i Kresy Poludniowo-Wschodnie Rzeszypospolitej Polskej w wojnie Ukrainsko-Polskiej 1918–1919. – Lwow: Wydawnictwo Bibljoteki Kresowej, 1935. URL: https://www.sbc.org.pl/dlibra/publication/141135/edition/132482/content.
52. Діло. 1922. ч.19. 24.09. URL: https://libraria.ua/numbers/192/19540/?PageNumber=5&ArticleId=728698&Search=%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D0%B8%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BE%D1%85%20%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B4%D1%83%D0%B1%D0%B0.
53. Діло. 1922. №25. 3.10. URL: https://libraria.ua/numbers/192/19583/.
54. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1924. ч.I. 7.02. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1923-1924-1925-1926_compressed.pdf.
55. Діло. 1927. №158. 20.07. URL: https://libraria.ua/numbers/192/6953/.
56. Андрій Кліш. Український суспільно-християнський рух у Галичині: ідейні засади, організаційна структура та політичні практики (кінець ХІХ–початок ХХ ст.). / Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка. – Тернопіль, 2020. URL: https://www.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2020/03/dis_klish.pdf.
57. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1928. ч.II. 1.03. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1927-1928-1929-1930-1_compressed_compressed.pdf.
58. Діло. 1936. №210. 18.09. URL: https://libraria.ua/numbers/192/20521/.
59. Бережанська Земля. Історично-мемуарний збірник. / Комітет «Видавництва Бережани». – Нью-Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1970.
60. Діло. 1931. №136. 21.06. URL: https://libraria.ua/numbers/192/22958/.
61. Михайло Кордуба нар. 1850 пом. 16 серпня 1926. URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:800107.
62. Зиновія Служинська. Рід Білинських. – Львів: Видавничий центр «Арсенал», 1998.
63. Кордуба Мирон Михайлович. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B4%D1%83%D0%B1%D0%B0_%D0%9C%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%BD_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.
64. Myron Korduba. URL: https://www.geni.com/people/Myron-Korduba/6000000000350909746.
65. Цегельський Лонгин Михайлович. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9B%D0%BE%D0%BD%D0%B3%D0%B8%D0%BD_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.
66. Reverend Teodor Korduba. URL: https://www.geni.com/people/Teodor-Korduba/6000000014054525250.
67. Літературно-мистецька карта Бережанщини. / карту і коментар склала Ярослава Мазурак. / Бережанський районний музей книги.
68. Старух Микола-Теофіл Тимотейович. URL: https://irp.te.ua/staruh-my-kola-teofil-ty-motejovy-ch/.
69. Савчук Василь. Бережанська Земля: храми і люди. – Тернопіль: Збруч, 2010.
70. Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської Архієпархії (1832–1944). Том I. Адміністрація і Парохії. / Національний Університет Києво-Могилянська Академія, Український Католицький Університет. – Київ: Видавничий Дім «КМ Академія», 2004.
71. Fr Nicholas Markiw. URL: https://www.findagrave.com/memorial/128142272/nicholas-markiw.
72. о. д-р Г.Костельник. о. Юліян Дзерович. / Львівські вісті. 1943. 18.04. URL: https://zbruc.eu/node/78995.

 

Ігор Мельник,

заступник завідувача науково-дослідного

та музейно-просвітницького відділу

ДІАЗ у м. Бережани.

 

Публікації працівників
Перегляди: 668


Bez nazwy-2 E10kU8C.max-1920x1080

Ігор Мельник,

заступник завідувача науково-дослідного

та музейно-просвітницького відділу

ДІАЗ у м. Бережани.

 

 

…Колядуючи на Різдво «Бог ся рождає, хто ж 'Го може знати!//Ісус 'Му ім’я, Марія 'Му Мати!» з приспівом: «Тут Ангели чудяться,//Рожденного бояться...» чи іншу коляду – «Во Виф­леємі нині новина://Пречиста Діва зродила Сина...», мало хто знає, що слова і музика цих коляд належать о. Остапові Нижанківському [1], який два роки – у 1893–1894 рр. – служив сотрудником церкви Святої Трійці у Бережанах [2, s. 325] і викладав співи у Бережанській гімназії [3, с. 72, 129].

Отець Остап (Євстахій) Нижанківський народився 24.01.1863 р. на Стрийщині [4] – одним із десяти дітей о. Йосипа Нижанківського та Осипи з Тишинських [5; 6].

…Коли у 1882 р., під час його навчання в Дрогобицькій гімназії, якийсь професор-москвофіл покепкував: «Таким поетом, як Шевченко, і я потрафлю бути. Вітер віє, сонце гріє, а Нижанківський лекції не вміє...», обурений Остап не стримався – вдарив його в обличчя. Як наслідок – був виключений із гімназії й три роки служив в австрійському війську.

Закінчивши Львівську Академічну гімназію 1888-го, написав у листі до композитора Миколи Лисенка, що хоче переїхати до Києва й зайнятися музикою. Та відповіді не отримав. Рад-не-рад, був змушений послухати батька – вступив до Духовної семінарії у Львові.

Цікаво, що вже після смерті батька Остап знайшов у його паперах лист-відповідь М. Лисенка, в якому композитор запрошував юнака на навчання до Києва і який батько, будучи проти, тоді заховав. Прочитавши листа, Остап із великим жалем сказав «Тату, тату! Що Ви зробили?» [7].

Попри все Остап Нижанківський став одним із наймолодших організаторів музичного руху в Галичині 80-х років XIX ст.: ще будучи гімназистом, заснував у 1885 р. перше в Галичині нотне музичне видавництво «Бібліотека музикальна», яке публікувало твори українських композиторів, зокрема, вперше в Галичині – твори Миколи Лисенка, згодом, у семінарії – був диригентом семінарського хору, а поза семінарією – диригентом хорового товариства «Львівський Боян» при театрі «Руська Бесіда» [1; 7; 8].

…У 1892 р. Остап Нижанківський закінчує навчання у Львівській Духовній семінарії [9, с. 206], одружується з Оленою Бачинською [1; 4].

…У багатьох джерелах подано, що «Бережанський Боян» заснований у 1892 р. [3, с. 757; 10, с. 181; 11; 12, с. 141; 13, с. 123]. Мовляв, 1892-го до Бережан приїхав молодий сотрудник церкви о. О. Нижанківський, ініціював створення й разом із адвокатом і письменником Андрієм Чайковським та новопризначеним директором скарбової дирекції в Бережанах Василем Яворським заснував тут славно­звісне товариство «Бережанський Боян».

Утім, рукопокладений у грудні 1892 р. [2, s. 325; 14, с. 180; 4] о. О. Нижанківський, вочевидь, уже не встиг би до нового року приїхати до Бережан на посаду, облаштуватися й настільки увійти в місцеве середовище, щоб ініціювати й навіть уже організувати хорове товариство. Вочевидь, все це було вже наступного 1893 р. Тим паче, що, скажімо, В. Яворський прибув до Бережан 1893-го, а товариство заснували «незабаром після цього» [15, с. 224].

Справа ще й у тому, що в січні 1893 р. «Львівські Архієпархіальні Відомості» подали, що о. Євстахій Нижанківський як неопресвітер отримав сотрудництво в Бурштині [16, с. 14, 15], і лише в квітні 1893-го – про отримання сотрудництва в Бережанах [17, с. 67] – на місце о. Володимира Кальби (практично, о. О. Нижанківський через рік повторив шлях свого попередника в Бережанах о. В. Кальби: після висвячення – Бурштин, а невдовзі – Бережани).

Можливо, в Бурштині неопресвітер о. О. Нижанківський так і не вступив на посаду. Утім, так чи інакше, про введення його на посаду сотрудника в Бережанах «Львівські Архієпархіальні Відомості» повідомили аж у червні того ж 1893-го [18, с. 92].

Вочевидь, саме у 1893 р. о. Остап Нижанківський і переїхав до Бережан [4]. А отже, дата заснування «Бережанського Бояна» може мати уточнення. Але це – до слова. Беззаперечним є інше: сотрудник церкви Святої Трійці о. Остап Нижанківський був співзасновником хорового товариства «Бережанський Боян».

…У Бережанах близько зійшовся з письменником й адвокатом Андрієм Чайковським. Більше того, два роки з молодою дружиною мешкав у Чайковських – у переобладнаній під житло колишній стайні з возівнею (дві кімнати й кухня) [15, с. 15]. Мова, очевидно, йде про будівлю за стелою – біля вілли з вежею, якої на той час ще не було, вона побудована аж через десятиліття. Вочевидь, після Нижанківських туди поселився військовий лікар Осип Ковшевич, у 1918 р. – командант Бережанської Військової Округи ЗУНР. Але це – інша історія…

До того ж о. О. Нижанківський із А. Чайковським були кумами – про це А. Чайковський пише у «Чорних рядках» [19, с. 220].

Якщо мова йде про хрещення дітей в період мешкання о. О. Нижанківського в Бережанах у 1893–1894 рр., то, вочевидь, їх було двоє – народжені у 1893-му Нестор Нижанківський (31.08.1893 р.) [20] і Ольга Чайковська (до двох тижнів – 10.09.1893 р.) [21]. Утім, хто кого «тримав до хресту» – ще треба з’ясовувати. Тим паче, що мова може йти про інших, принаймні ще чотирьох дітей, народжених пізніше…

…Окрім служіння сотрудником церкви Святої Трійці й великої громадської роботи, о. Остап Нижанківський викладав у Бережанській гімназії – був учителем співу [3, с. 72, 129].

…Сотрудником у Бережанах о. О. Нижанківський служив до 1894 р. [2, s. 325; 22, с. 1]. Утім, зв’язків із Бережанщиною не втрачав ніколи.

…У 1904-му, коли львівський «Боян» під протекторатом Митрополита Андрея Шептицького давав концерт на користь Української народної лічниці й для сольної партії твору Генделя «Христос» у Львові не знайшлося соліста, запросили о. А. Рибака, уродженця с. Шумляни (нині – Саранчуківська громада), колишнього бережанського гімназиста. Тоді львівським «Бояном» диригував о. О. Нижанківський [3, с. 697].

…У 1908 р. на просвітно-економічному вічу в Бережанах мав читати реферат про користь з пасіки, саду. Однак, через перенесену операцію не зміг приїхати [23, с. 410].

…У 1910 р. о. О. Нижанківський, тоді – парох сіл Голобутів і Завадів на Стрийщині, запрошував до Стрия оркестр бережанського села Лісники, який перед тим виступав на здвизі Товариства «Сокіл» у Львові [24, с. 3].

…Коли відомий видавець, парох Лапшина о. Лев Джулинський взявся за випуск серії видань церковно-народних пісень в обробці українських композиторів, цю серію він розпочав саме з творів в обробці о. О. Нижанківського та В. Матюка [3, с. 347].

Утім, це буде після. А поки-що…

…У 1894 р. повернувся із Бережан до Львова, оскільки отримав офіційне запрошення написати кантату на честь приїзду до Галичини цісаря Франца Йосифа [25].До речі, коли покидав Бережани,на прощальних зборах «Бережанського Бояна» його обрали почесним членом Товариства [26].

У Львові влаштувався вчителем співів у рідній гімназії, керував хором «Львівський Боян».

Згодом, у 1896 р., учитель співу при ц.к. учительській семінарії у Львові о. Євстахій Нижанківський отримав завідательствов Довжанці біля Тернополя [2, s. 325; 27, с. 150], а через рік, у 1897-му, екстерном склав у Празькій консерваторії іспит на вчителя музики–на «відмінно»[7].

У тому ж 1897-му як священник у Довжанці на виборах до Австрійського парламенту підтримав Івана Франка, з яким приятелював.

Через це, а ще, кажуть, через те, що шкільна рада Галичини, серед керівництва якої переважали поляки, несхвально сприйняла новину про професора-українця, який, до того ж, самовільно включав до навчальних програм твори українських композиторів та народні пісні, втратив парафію, був звільнений з учительської семінарії й переведений до біднішого села біля російського кордону [7; 8; 28] – у 1898–1900 рр. служив у с. Качанівка (тоді – Скалатський повіт) [2, s. 325; 1; 7].

Вочевидь, у 1897 р. ще намагався втриматися в Довжанці – брав участь у конкурсі [29, с. 111], потім – пробував взяти участь у конкурсі на парафію в Поморянах [30, с. 164], утім, зрештою, таки отримав призначення завідателем у Качанівку [31, с. 176].

«Отець залишився без засобів до існування… «Продав фортепіян, купив корову і пасу», – жартував» [7]. Доведений скрутою до відчаю, навіть думав виїхати до Америки [28].

…Наступного, 1898 р., взяв участь у конкурсі на цю ж Качанівку [32, с. 16] (вочевидь, мусив, щоби не втратити й цього місця – авт.) і невдовзі був введений на посаду пароха [33, с. 97].

…Із 1901 р. служив адміністратором парафії, а через рік – парохом сіл Голобутів і Завадів поблизу Стрия [2, s. 325]. Ці села не були чужими: парафія його діда по материній лінії о. Йосифа Тишинського була знайома з дитинства [2, s. 459; 34]…

…«Його домівка в Завадові була відома також як осередок товариського життя Галичини. Тут гостювали музики Денис Січинський, Філарет Колесса, Соломія Крушельницька, Модест Менцинський, Олександр Мишуга. Бували Іван Франко, Митрополит Андрей Шептицький, Іван Труш намалював портрет О. Нижанківського» [35].

…У Завадові о. О. Нижанківський ініціював встановлення пам’ятника Тарасові Шевченкові – одного з перших у Галичині [7; 8].

…Разом з учителем П. Корбатом засновує у Завадові кредитівку – так звану «Касу Райфайзена», яка врятувала не од­не господарство від руїни.

Та головне – заснував тут першу в Галичині українську кооперативну молочарню [8; 25], із переїздом до Стрия ініціював створення там у 1907 р. «Крайового господарсько-молочарського союзу» (надалі – «Маслосоюз») і шість років – у 1908–1914 рр. – був його директором [1].

Щоб усвідомити масштаби цього товариства, варто згадати, що тоді, як зазначають краєзнавці, стрий­ське відділення приймало в рік 7,5 млн. літрів молока, з якого виробляли на продаж 300 тонн масла [7]! Керований о. О. Нижанківським молочарський союз експортував масло навіть у Данію.

Набутий досвід вважав за потрібне передати іншим: у 1909 р. видав брошуру «Як реєструвати спілки молочарські?» [25].

«Я в першу чергу священик, потім молочар, а вже у вільних хвилинах – музика», – казав про себе [7].

…Окрім згаданих популярних колядок «Бог ся рождає» й «Во Виф­леємі нині новина», він – автор низки хорових творів на вірші Тараса Шевченка, зокрема – «Наша дума, наша пісня не вмре,           не загине…» [8]. Його пісню на слова Юрія Федьковича «Золоті зорі» навіть називають улюбленою піснею Богдана Лепкого [36, с. 1].

Іван Франко справедливо вважав о. О. Нижанківського першим послідовником традицій Миколи Лисенка у Західній Україні, підкреслюючи його талант і творче обдарування [37].

…Окрім згаданих засновництва «Бережанського Бояна» та диригування «Бояном» у Львові, у 1900–1914 рр. диригував хором «Боян» у Стрию [1].

Від 1908 р. він – голова Товариства «Просвіта» у Стрию [25]. А ще – очолював першу в місті українську футбольну команду «Скала», якій, зокрема, придбав комплект спортивної форми.

…6.11.1912 р. у Києві помер Микола Лисенко. Отець Остап Нижанківський, який був на похороні в складі делегації з Галичини, виголосив прощальну промову від галичан, а коли поліцейський чин кинувся арештовувати крамольну червону китайку, якою, за козацьким звичаєм, була вкрита домовина, «Не руш, це наше!», – промовив Нижанківський, забрав китайку, згорнув і повіз цю реліквію у Галичину», зберігши її для нащадків [38, с. 19; 39; 40].

...А вже через декілька днів, 16.11.1912 р., брав участь у похороні батька Митрополита Андрея – графа Івана Шептицького [41].

…На додаткових виборах 1913 р. замість о.-москвофіла Корнила Сеника, пароха с. Бережниця Жидачівського повіту, який склав мандат, за деякими свідченнями, під тиском Митрополита А. Шептицького, о. Остап Нижанківський обирався до Галицького сейму. До того ж – був віце-маршалком Стрийського повіту [35].

…У вересні 1914 р. саме за його участі на заклик сотника Дмитра Вітовського склало присягу новостворене Січове Стрілецтво – О. Нижанківський привів до військової присяги у Стрию 2500 стрільців, вибраних до Легіону УСС [1; 25].

…30.08.1918 р. «Gazeta Lwowska» повідомила, що 20.06.1918 р. «на визнання патріотичної і жертовної поведінки на війні» цісар нагородив греко-католицького пароха у Завадові о. Остапа Нижанківського Золотим Хрестом заслуги з короною на стрічці медалі за відвагу [42, s. 1].

…У 1918–1919 рр. о. О. Нижанківський входив до складу Української Національної Ради ЗУНР, очолював повітовий комісаріат Стрийщини.

…Заарештований поляками, 22.05.1919 р. розстріляний без суду у м. Стрий.

Донос на нього із абсурдним звинуваченням у зберіганні зброї (за іншими даними – у підготовці повстання та в тому, що він «як відомий гайдамацький проводир» у Стрию керував розгромом польського підпілля й готував польовий суд над арештованими підпільниками) написав стрийський промисловець Ян Веркштайн, якому нова українська влада подарувала волю (наказ залишити польських в’язнів у тюрмі неушкодженими видав начальник польового суду III-го Галицького корпусу сотник-суддя Антін Файґель) і який мав стати одним із провідників польського підпілля (хоча селяни Завадова звинувачували у наклепі трьох односельчан, ополячених німців, яким о. Остап Нижанківський позичив грошi). Окрім арешту, окупанти відібрали 800 тис. корон «задаткової каси», які йому були довірені на зберігання.

Як повідомляв очевидець: «Солдати вивели його за місто й при дорозі, яка веде на нове стрийське кладовище, … затримали його і повідомили, що він засуджений на смерть через розстріл… На мить у нечисленних очевидців з’явилась надія, коли за зникаючими силуетами священика і жовнірів мигнув силует галопуючого на коні офіцера, який гнав у напрямі провадженої жертви… Телеграма зі Львова з наказом звільнити о. Остапа Нижанківського з-під варти прийшла до Стрия із запізненням. Остап Нижанківський прийняв смерть мужньо. Коли йому повідомили, що засуджений на розстріл, Остапові появилися в очах сльози, але зараз їх обтер і перехрестився. А коли кати запитали, чи зав’язувати йому очі, тупнув енергійно ногою і крикнув: «Стріляй!». Розлігся гук із чотирьох крісів – Остап Нижанківський повалився на землю» [1; 8].

…Із великими труднощами, через різні клопотання вдалося вдові отримати дозвіл влади поховати чоловіка на міському цвинтарів Стрию – в гробівці родини Бобикевичів. Не було на похороні трьох його синів, які в той час воювали у лавах Української Галицької Армії.

Через вісім років труну перенесенов окремо збудований гробівець[43]...

…Дідом дружини о. Остапа Нижанківського Олени (з дому Бачинська) був відомий у Галичині громадський діяч Юліан Лаврівський, член Головної Руської Ради 1848 р., із 1864 р. – радник Вищого крайового суду у Львові, голова Товариства «Просвіта» у 1870–1873 рр., із 1861 р. – депутат, а з 1869 р. – віце-маршал Галицького крайового сейму [44].

…У родини о. Остапа й Олени Нижанківських було три сини – Нестор, Степан і Богдан [4].

…Нестор, згодом – український композитор, піаніст і музичний критик, народився у Бережанах 31.08.1893 р. [4]. Навчався в Стрийській гімназії, згодом – у Львові. У 1914 р. вступив до Віденської музичної академії, але невдовзі, у березні 1915-го, був призваний до австрійської армії.

Пройшов три роки російського полону, а після повернення, з утворенням ЗУНР, разом із братами Степаном та Богданом зголосився добровольцем до УГА, з якою в липні 1919-го перейшов за Збруч.

Згодом, завершивши навчання в музичній академії та університеті у Відні й отримавши ступінь доктора філософії (1923), викладав у Празі, а із 1929 р. – у Львові, у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка. У 1934 р. очолив новостворений Союз Українських Професійних Музик.

Із приходом більшовиків восени 1939 р. знову був змушений емігрувати. Там, на чужині, в таборі для переселенців у Лодзі тяжко захворів і 10.04.1940 р. помер у шпиталі – у віці 47 років. На його могилі в Лодзі був напис: «Україно, Україно, ось де твої діти…».

І лише у 1993 р. з ініціативи його сина останки Нестора Нижанківського перевезено в Україну й перезаховано біля могили батька у Стрию [45; 46; 47].

Утім, у біографії Н. Нижанківського було ще одне – несподіване, але серйозне захоплення фотографією. І головне – він залишив світові декілька унікальних знимок Митрополита А. Шептицького, зокрема – із посвячення прапора української кооперації в червні 1934 р. [47].

…Цікаво, що схильність до музики успадкував і син Нестора Нижанківського Олег – онук о. Остапа Нижанківського. Уродженець австрійського Відня, він став відомим оперним співаком (баритон), із 1963 р. – вокалістом швейцарської Женевської опери й помер у Женеві вже у 2003-му [6].

Утім, Олег Нижанківський – не єдиний відомий вокаліст у родині: оперним співаком (бас) був також його стрийко – рідний брат о. Остапа Нижанківського Олександр, викладач Львівської консерваторії, який із 1913 р. перебував на еміграції – працював на підприємствах «Форд Моторс» і, як кажуть, навіть був другом Генрі Форда [6; 48].

…Уже згадуваний як доброволець УГА син о. Остапа Нижанківського Степан став одним із провідних діячів ОУН. Після Першої світової війни він, старшина УГА, емігрував                             до Чехословаччини, де активно займався політикою та громадською роботою. Брав участь у конференціях українських націоналістів у Берліні (1927) та Празі (1928), був автором двох рефератів на перший конгрес ОУН (1929) – «Проблема майбутнього устрою України» та «Фашистська Італія».

Після конгресу, на якому було проголошено створення ОУН на чолі з полковником Євгеном Коновальцем, д-р С. Нижанківський був обраний членом Головного суду ОУН. Також був відповідальним редактором друкованого органу Проводу Українських Націоналістів – журналу «Розбудова нації».

У 1930 р., після повернення в Галичину, був призначений крайовим командантом УВО, а після смерті Степана Охримовича в квітні 1931 р. – Крайовим Провідником ОУН на Західно-Українських землях. Утім, невдовзі, 9.06.1931 р., помер внаслідок тяжкої недуги (рак шлунка) у Стрию [49; 50].

До речі, наступним після Степана Нижанківського Крайовим Провідником ОУН на Західно-Українських землях був колишній бережанський гімназист, уродженець прибережанського села Вільхівець Іван Габрусевич, син вільховецького пароха, який мав величезний досвід організаційної праці у націоналістичних структурах і який загинув у нацистському концтаборі Заксенгаузен у травні 1944 р. Утім, це – інша історія…

…Про третього сина о. Остапа Нижанківського Богдана інформації нема.

…Відомо, що брати о. Остапа Нижанківського Володимир і Петро також стали священниками, обидва, як і о. Остап, були висвяченні в грудні 1892-го й обидва померли, не доживши до сорока літ [2, s. 325]…

На рік молодший брат о. Володимир Нижанківський у 1895–1897 рр. служив сотрудником парафії с. Нараїв на Бережанщині [2, s. 325; 51, с. 90; 52, с. 37; 53, с. 91] (від 15.11.1895 р. до 20.10.1897 р. – уточнює хронікер парафії о. М. Вергун [55, с. 44]. Утім, як сотрудник у Нараєві згадується ще й у Шематизмі на 1898 р. [54, с. 104], хоча у грудні 1897 р. «Львівсько-Архієпархіальні Відомості» повідомили про призначення сотрудником у Нараєві іншого священника – неопресвітера о. Володимира Соневицького [56, с. 215], сина катехита Бережанської гімназії о. Михайла Соневицького).

Так чи інакше, 1901-го о. В. Нижанківський емігрував до США, де наступного, 1902-го, помер [2, s. 325]…

На чотири роки молодший брат о. Петро Нижанківський коротко служив сотрудником у Рогатині (тоді ж, як о. О. Нижанківський у Бережанах), а із 1894-го працював катехитом – у тому ж Рогатині, в Тернополі й Золочеві, зрештою, у 1906 р. помер у Братківцях на Стрийщині – як парох [2, s. 325]…

До речі, його син Омелян, народжений у Рогатині, також став композитором – із 1928 р. працював професором філії Лондонської консерваторії в Каїрі (Єгипет) і професором класів фортепіано та органа у Берні (Швейцарія). А головне – саме він, племінник о. Остапа Нижанківського, є автором музики Маршу ОУН на вірші Олеся Бабія «Зродились ми великої години» [6].

…Сестра о. Остапа Нижанківського Олена була заміжня за о. Миколою Яросевичем, який служив на Станіславівщині, у 1914–1915 рр. був ув’язнений у Талергофі, а до 1916-го – у Відні, потім – служив капеланом в австрійській армії, Легіоні УСС та в УГА [6; 57]. Їхня дочка Ірена, тобто – племінниця о. О. Нижанківського, після Другої світової війни стала дружиною легендарного командувача корпусу Андерса – польського генерала Владислава Андерса, а ще – зіркою польської естради та кіно, яку називали «берегинею польської нації» [58, с. 93–94].

Цікаво, що в 1930-х Ірена Яросевич була солісткою популярної львівської капели «Ябцьо-джаз», в якій разом із майбутнім відомим композитором Анатолем Кос-Анатольським грали також бережанці Адам і Роман Якиміви [59, с.124–130], старші брати Євстахія Якиміва, якого пам’ятають бережанці як колишнього – наприкінці 1950-х і в першій половині 1960-х – керівника хору «Бережанський Боян» [60, с. 579–580]. Історія часто крутиться по колу…

Якщо заглядати ближче, то дочка Ірени Яросевич і ген. Андерса Анна-Марія Андерс у 2016–2019 рр. була державним секретарем у канцелярії Прем’єр-міністра Польщі та уповноваженим Прем’єр-міністра з питань міжнародного діалогу, а з 2016 р. – депутатом Сейму, входила до парламентського клубу «Закон і правосуддя», лідером якого був Ярослав Качинський [61].

…До речі, сестра о. Миколи Яросевича – також Олена – була невісткою о.-катехита Бережанської гімназії о. Михайла Соневицького – дружиною його сина Теодора [62; 63].

Отака історія…

Джерела та література

1. Нижанківський Остап Йосипович. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Нижанківський_Остап_Йосипович.

2. Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської Архієпархії (1832–1944). Том II. Духовенство і Релігійні Згромадження. / Національний Університет Київська-Могилянська Академія, Український Католицький Університет Св. Климента Папи у Львові. – Київ: Видавничий Дім «КМ Академія», 2004.

3. Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга. / Упорядник і відповід. ред. Надія Волинець. – Тернопіль: Джура, 2007.

4. Євстахій (Остап) Нижанківський нар. 24 січня 1863 пом. 22 травня 1919. URL: https://uk.rodovid.org/wk/Запис:796082.

5. Йосип Нижанківський нар. 1836 пом. 6 березня 1911. URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:796081.

6. Мирослава Олійник. Рід Нижанківських. URL: http://zvid.if.ua/%D1%80%D1%96%D0%B4-%D0%BD%D0%B8%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85/.

7. Денис Мандзюк. Тату-тату, що ви зробили? URL: https://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_tatutatu-scho-vi-zrobili/479969.

8. Сила пам’яті. URL: https://upa75ua.blogspot.com/2020/05/22-1919.html?fbclid=IwAR1joDloRhgDuXtuinZo1rdsfx48w39N-D-jvZFg0TdMhS4qOMqWLh86Z-8.

9. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної архідієцезії Львовской на рок 1892. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16334/edition/14622/content.

10. «Боян» бережанський. / Тернопільський енциклопедичний словник, т.1. – Тернопіль: Збруч, 2004. URL: https://drive.google.com/file/d/0B5aqSfqyqfn-UnNpZ2RoSElsMEk/view?resourcekey=0-XKYH9eqdx_7pjdt2YKjZYw.

11. Бережани. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=39240.

12. Місько Г. Хоровий рух на Тернопільщині першої половини XX століття як важливий чинник професіоналізації музичного мистецтва краю. // Молодь і ринок. – 2012. – № 10. URL:http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mir_2012_10_32.

13. Марія Іздепська-Новіцька. Хорове товариство «Бережанський Боян»: історико-краєзнавчий аспект. // Молодь і ринок. 2017. №7. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mir_2017_7_24.

14. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної архидієцезії Львовской на рок 1893. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16335/edition/14629/content.

15. Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Дослідження: У 3 т. / Мін. освіти і науки України, Львівський національний університет ім. І.Франка, Наукова бібліотека; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича; Наукова фундація Андрія Чайковського. / Упорядк. Б.З.Якимовича за участю З.Т.Грень, О.В.Седляра. – Львів, 2002. – Т.3. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Chaikovskyi/Spohady_Lysty_Doslidzhennia_Tom_3.pdf?.

16. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1893. ч.I. 30.01. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1893_compressed.pdf.

17. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1893. ч.V. 20.04. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1893_compressed.pdf.

18. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1893. ч.VIII. 24.06. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1893_compressed.pdf.

19. Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Дослідження: У 3 т. / Мін. освіти і науки України, Львівський національний університет ім. І.Франка, Наукова бібліотека; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича; Наукова фундація Андрія Чайковського. / Упорядк. Б.З.Якимовича за участю З.Т.Грень, О.В.Седляра. – Львів, 2002. – Т.1. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Chaikovskyi/Spohady_Lysty_Doslidzhennia_Tom_1.pdf?.

20. Нестор Нижанківський нар. 31 серпня 1893 пом. 12 квітня 1940. URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:796129.

21. Ольга Чайковська (Станимир) нар. 10 вересня 1893 пом. 26 червня 1971. URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:415906.

22. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної архідієцезії Львовской на рок 1894. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16336/edition/14635/content.

23. Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Дослідження: У 3 т. / Мін. освіти і науки України, Львівський національний університет ім. І.Франка, Наукова бібліотека; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича; Наукова фундація Андрія Чайковського. / Упорядк. Б.З.Якимовича за участю З.Т.Грень, О.В.Седляра. – Львів, 2002. – Т.2. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Chaikovskyi/Spohady_Lysty_Doslidzhennia_Tom_2.pdf?.

24. Свобода. 1919. №88. 26.07. URL: https://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1919/Svoboda-1919-088.pdf.

25. М.Павлюк, О.Манюк. Провідники економічного відродження в Галичині – Євген Олесницький і Остап Нижанківський. // Слово Просвіти. 2019. 8.04. URL: http://slovoprosvity.org/2019/04/08/providnyky-ekonomichnoho-vidrodzhennya-v-halychyni-evhen-olesnytskyj-i-ostap-nyzhankivskyj/.

26. Остап Нижанківський. URL: https://mubis.com.ua/index.php/composers?view=person&id[]=242.

27. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1896. ч.XI. 26.10. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1896-.pdf.

28. Лариса Соловей. «Віддався пісні, як Орфей, весь – немовби з чистого кришталю…». URL: http://new.ddmu.org.ua/2018/01/29/%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%BD%D1%96-%D1%8F%D0%BA-%D0%BE%D1%80%D1%84%D0%B5%D0%B9-%D0%B2%D0%B5%D1%81%D1%8C-%D0%BD%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%B2/.

29. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1897. ч.VIII. 1.06. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1897.pdf.

30. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. – 1897. ч.XIV. 1.11. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1897.pdf.

31. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1897. ч.XVI. 1.12. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1897.pdf.

32. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1898. ч.II. 19.02. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1898.pdf.

33. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1898. ч.VIII. 29.06. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1898.pdf.

34. Осипа Тишинська (Нижанківська). URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:796085.

35. Ігор Чорновол. Священик Остап Нижанківський – жертва україно-польської війни 1918–1919 рр. URL: https://risu.ua/svyashchenik-ostap-nizhankivskiy-zhertva-ukrajino-polskoji-viyni-1918-1919-rr_n76761.

36. Спомини Михальчишина Ярослава про письменника Лепкого Богдана. / електронний архів Українського визвольного руху. URL: https://doc-0k-94-docs.googleusercontent.com/docs/securesc/7cqa1i7hrt059c3vhpenih6k3gbqnbat/qr914jel539g4481r89thtg7dapd966l/1614168675000/09621048130468182044/07977856113647753667/1I1d02je3oDIrHLm_yxClOembmdFxdItm?authuser=0.

37. Соловей Лариса. Нескінчена пісня Остапа Нижанківського. До 150-річчя від дня народження. URL: https://hal-zoria.io.ua/s387954/neskinchena_pisnya_ostapa_nijankivskogo._do_150-richchya_vid_dnya_narodjennya.

38. Західньоканадський збірник. / за ред. В.Полковського, М.Сороки. Том XLVII. Частина сьома. – Едмонтон–Острог: видавництво Національного університету «Острозька академія», 2014. URL: https://era.library.ualberta.ca/items/b796a25a-87b7-4b6c-8ce9-039cfd833793/view/d2b10318-ced7-47d4-8e8c-9197b18e05b0/ZKZ_2014_7.pdf.

39. Ольга Голинська. Скарби Лисенкового дому. URL: http://mus.art.co.ua/skarby-lysenkovoho-domu/.

40. Тиха розмова зірок. URL: http://katedral.org.ua/news/634-zirku.html.

41. Д-р Осип Кравченюк. Хроніка життя і діяльности Митрополита Шептицького. URL: http://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/hronika-zhyttya-i-diyalnosty-mytropolyta-sheptytskoho-4/.

42. Gazeta Lwowska. 1918. №195. 30.08. URL: https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/32921/edition/27358/content.

43. Наталія Карпенкова. Постать Остапа Нижанківського. URL: https://fortuna-gazeta.com.ua/articles/%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%8C-%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BF%D0%B0-%D0%BD%D0%B8%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE/.

44. Мудрий М.М. Лаврівський Юліан Григорович.  // Енциклопедія історії України: Т.6: Ла–Мі / Редкол.: В.А.Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – Київ: В-во «Наукова думка», 2009. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Lavrivsky_Yu_G.

45. Нестор Нижанківський. Життя і творчість. / Життєвий і творчий шлях. URL: https://uk.wikisource.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%9D%D0%B8%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9._%D0%96%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F_%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C/%D0%96%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%94%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D0%B8%D0%B9_%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85.

46. Нижанківський Нестор Остапович. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9D%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.

47. Несподіване захоплення композитора, або Нестор Нижанківський – світливець. URL: https://photo-lviv.in.ua/nespodivane-zakhoplennia-kompozytora-abo-nestor-nyzhankivs-kyy-svitlyvets/.

48. Олександр Нижанківський нар. 30 березня 1874 пом. червня 1938. URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:796109.

49. Петро Мірчук. Нарис історії ОУН. Перший том: 1920–1939. URL: https://textbook.com.ua/istoriya/1475227599/s-4.

50. Сила пам’яті. URL: https://upa75ua.blogspot.com/2021/06/9-1931-191820.html.

51. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної архидієцезії Львовской на рок 1896. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16338/edition/14645/content.

52. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1896. ч.II. 26.02. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1896-.pdf.

53. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної Архидієцезії Львівскої на рік 1897. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16339/edition/14649/content.

54. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної Архидієцезії Львівскої на рік 1898. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16340/edition/14658/content.

55. о. Микола Вергун. Хроніка греко-католицької парохії. Нараїв. / рукопис. – зберігається у храмі Воздвиження Чесного Хреста Господнього, с. Нараїв.

56. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1897. ч.XVIII. 31.12. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1897.pdf.

57. Микола Яросевич. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87.

58. Ігор Осташ. Бонді або повернення Богдана Весоловського. – Київ: Дуліби, 2013. URL: http://lemko.org/pdf/Bondi.pdf.

59. Ігор Мельник. Пов’язані з Бережанами. Нариси до портретів на фоні епохи. Книга четверта бібліотечки «Бережанського ВІЧА». – Тернопіль: Джура, 2020.

60. Володимир Парацій. Хормейстер Якимів Євстахій. / Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга. / Упорядник і відповід. ред. Надія Волинець. – Тернопіль: Джура, 2007.

61. Anna Maria Anders. URL: https://pl.wikipedia.org/wiki/Anna_Maria_Anders.

62. Теодор Соневицький нар. 1870 пом. 1937. URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:930001.

63. Ігнатій Яросевич нар. 1834 пом. 4 квітня 1877. URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:796078.

Публікації працівників
Перегляди: 608

 

о. Тарнопільський…У 1876 р. церкву в с. Заздрість, що на Теребовлянщині, будовано, зокрема, на кошти місцевих родин Сліпих, Тарнопільських, Дичковських. Можливо, саме ця отримана у спадщину духовна спорідненість супроводжувала у ХХ ст. стосунки двох нащадків цих родин – Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого й отця-пароха Володимира Тарнопільського.

…Отець Володимир Тарнопільський (у деяких джерелах поданий як Тернопільський) народився 1905 р. [1, с. 397; 2, с. 148; 3, пос. 693; 4; 5, s. 443] у с. Варваринці на Теребовлянщині [3, пос. 693; 4] – родинному селі матері (за деякими даними – 24.10.1905 р. [6]).

Щоправда, деякі джерела  місцем народження о. В. Тарнопільського подають сусіднє із Варваринцями село Заздрість [7, с. 261]– родинне село Кир Йосифа Сліпого, а ще – с. Видинів на Прикарпатті (Снятинщина) [1, с. 397; 2, с. 148; 5, s. 443]. Вочевидь, тому, що батько о. В. Тарнопільського – Василь Тарнопільський – походив із с. Заздрість, працював на залізниці [6], і, можливо, як версія, на той час – на залізничній станції «Видинів». Як було насправді, можна було би встановити хіба що за метричними книгами, які, на жаль, не збереглися…

У родині було семеро дітей. Найстарший Іван служив у Січових Стрільцях (вочевидь, у 1-й Бригаді УСС, що діяла в складі УГА – авт.) і загинув у 1919 р. Місце загибелі невідоме [6].

…Батько як працівник залізниці ще до Першої світової війни був направлений на роботу до Бережан, тут у 1915 р. народився син Омелян.

Василь Тарнопільський спершу обслуговував залізничний міст біля с. Жовнівка, там у селі родина деякий час і мешкала, поки не переїхали до Бережан.

У Бережанах спершу поселилися у невеличкому помешканні на нинішній вул. Шевченка (на цьому місці нині – житлова п’ятиповерхівка, колишній гуртожиток «Сільгосптехніки» навпроти дитячого санаторію – авт.). Звідси о. Володимир пішов до народної школи.

Згодом родина почала будувати власне житло на вул. Загороди, але…

Володимир вступив до Бережанської гімназії: у довіднику за 1920/21 навчальний рік бачимо його у списках учнів утраквістичного III-Б класу [8, s. 20].

Деякий час його однокласником був Юрій Добровольський, який, перебуваючи на еміграції, залишив спогади про тогочасну гімназію (згодом Ю. Добровольський, вочевидь, пропустив рік навчання – у спогадах бачимо його в іншому класі) [8, s. 20; 9, с. 396–403].

У Бережанах о. В. Тарнопільський колєгував із Маршицькими, які мешкали на початку вулиці Загороди (Маршицька Ольга і Юрій – у гімназійному класі на рік молодші), а також – з Дакурами (Ольга – однокласниця,  Діонізій, майбутній лікар, – вчився на два класи попереду [8, s. 18, 20, 22]), чий особняк донині стоїть на горбі вище нинішньої вул. Шевченка – зразу за згаданим дитячим санаторієм – майже на перехресті нинішніх вулиць Гімназійної та Комарова).

У Бережанській гімназії о. В. Тарнопільський вступає в «Пласт» [2, с. 148], опікунами якого були професори Василь Левицький (водночас – ще й опікун класу) та Іван Бабій, колишній однокласник Кир Йосифа Сліпого по Тернопільській гімназії [10, с. 57] та старшина УГА.

У 1924 р. тут, у Бережанах, помер батько – Василь Тарнопільський. Тут він і залишився похованим – на міському цвинтарі [6]…

…Попри те, що по смерті батька Володимир, тоді найстарший із дітей, перейняв турботу про родину, він у 1926 р. завершує навчання у Бережанській гімназії і – вступає до Львівської Духовної семінарії – за ректорства о.-д-ра Й. Сліпого [3, пос. 693; 11, с. 125], на 13 років старшого земляка із с. Заздрість (села Заздрість і Варваринці – сусідні біля Струсова).

Під час навчання у семінарії він, напівсирота, був змушений давати приватно уроки, щоби мати хоч якийсь заробіток на прожиття [6].

Богословські студії завершив 1931-го – правдоподібно, у Духовній семінарії [3, пос. 693; 11, с. 125], і, вочевидь, до 1932 р. перебував у Домі пресвітерському – в очікуванні висвячення…

Утім… За деякими даними, після створення Богословської Академії у Львові, яку очолив Й. Сліпий, В. Тарнопільський перейшов на навчання туди, де й завершував студії у 1931 р. [12].

Побічно на навчання о. В. Тарнопільського вБогословській Академії у Львові, видається, вказує й таке. В одному із досліджень участі студентів Академії у поширенні тверезості на теренах Галичини, читаємо, що «Активну роботу у цьому напрямі у м. Бережани провів ще один майбутній греко-католицький священик Богдан Тарнопольський. У своєму виступі під назвою «Алкоголь, його добрі і злі сторони» він окреслював причини поширення цих згубних явищ в українському суспільстві» [13, с. 121]. За текстом, йдеться, орієнтовно, про 1930 р., то ж, вочевидь, попри неточність імені, мова йде саме про о. Володимира Тарнопільського – студента Богословській Академії (справа в тому, що Богдана Тарнопольського нема ні в списках абсольвентів Академії [14, с. 471–482], ні в пізніших Шематизмах Львівської Архієпархії [15, с. 225; 16, с. 104]), ні в історичному шематизмі дослідника історії Церкви о. Дм. Блажейовського [5, с. 443])…

Щоправда, в списках абсольвентів Богословської Академії 1931 р. о. Володимира Тарнопільського також нема [14, с. 473].

…Так чи інакше, а у 1932 р. Володимир Тарнопільський був рукопокладений у целібаті й тоді ж отримав перше місце служіння – в ремісничій бурсі у Львові [3, пос. 693; 5, с. 443; 15, с. 225; 17, с. 37], настоятелем бурси – за рекомендацією Й. Сліпого [6] і з призначення, вочевидь, митрополитом А. Шептицьким.

Справа в тому, що у 1929 р. митрополит А. Шептицький з нагоди 25-ліття вступу на митрополичий престол купив за 110 000 злотих одноповерховий будинок з земельною ділянкою на вул. Пасічній, 2 – для греко-католицької молоді (сиріт), які навчалися ремеслу, християнським і національним цінностям. Саме настоятелем цієї бурси було призначено 27-річного о. В. Тарнопільського [18, с. 89].

…Оскільки мама з меншими дітьми на той час мешкала в Бережанах, до того ж – у нестатках, о. В. Тарнопільський попросив перевести його зі Львова на Теребовлянщину – щонайближче до рідного села й ширшої родини, щоби мати змогу забрати туди маму [3, пос. 693; 6].

У квітні 1933 р. офіційне видання «Львівсько-Архієпархіальні Відомості» повідомило, що о. В. Тарнопільський (у першоджерелі поданий як Тернопільський – авт.) призначений експонованим сотрудником у Беневу Зарваницького деканату, тоді – Підгаєцького повіту[19, с. 72].

Щоправда, і тут є певні розбіжності. Скажімо, о. Дм. Блажейовський роками служіння о. В. Тарнопільського у Беневій подає 1934–1936-й [20, s. 106],у деяких джерелах вказано 1936–1939 рр. [21, с. 170], а на пам’ятній таблиці у с. Заздрість читаємо, що із 1934 р. о. В. Тарнопільський служив парохом у Заздрості. Що ж, с. Бенева тодішнього Підгаєцького повіту та с. Заздрість Теребовлянського – сусідні села, й, вочевидь, душпастир Беневої міг брати участь у богослужіннях у Заздрості...

Утім, насправді про перехід о. Володимира Тарнопільського із Беневої до Заздрості «Львівсько-Архієпархіальні Відомості» повідомили лише у номері за березень-квітень1936-го – лише навесні 1936 р. на той час уже не сотрудник, а ректор церкви в Беневій Зарваницького деканату о. В. Тарнопільський був іменований ректором церкви у Заздрості Теребовельського деканату [22,с. 47]. І це – з офіційних джерел.  

Те, що о. В. Тарнопільський служив у родинному селі Кир Йосифа Сліпого – Заздрості Теребовельського деканату із 1936 р., підтверджують й інші джерела [5, s. 443; 16, с. 78; 20, s. 720]– до того часу парафію обслуговував священник зі Струсова о. Теодор Цегельський [20, s. 719, 720], до речі – колишній бережанський гімназист, пов'язаний родинно з управителем школи у прибережанському селі Лісники Пилипом Ратичем: водночас син П. Ратича о. Степан Ратич був одружений із дочкою о. Т. Цегельського Стефанією, а дочка П. Ратича Осипа (Йосифа) була замужем за сином о. Т. Цегельського о. Миколою Цегельським, якого 27.06.2001 р. Папа Римський Іван Павло IIпроголосив Блаженним. Утім, це – інша історія…

У 1936 р. у Заздрості ввели окремого душпастиря і громада сама запросила на парафію, вочевидь, як земляка о. Володимира Тарнопільського.

Тоді ж із Бережан до Заздрості переїхала й родина – мати з трьома меншими дітьми.

У с. Заздрість у о. В. Тарнопільського була своя бібліотека, невелика аптека, тож він, 30-річний душпастир, «був на селі водночас  і священником, і лікарем, і вчителем». Оскільки давно зналися з Й. Сліпим, а в селі мешкали його батьки і брат, підтримував з ним стосунки [6].

…Під час Другої світової війни до Заздрості потрапив єврей Юзик Зайденбаум. Отець Володимир Тарнопільський разом зі своїм братом Омеляном, ризикуючи життям, переховував його у своєму домі, видаючи за напівхворого робітника [3, пос. 693; 6; 23, с. 277].

Цікаво, що згадуваний Юзик Зайденбаум – не хто інший, як Нахман Ісаакович Зайденбаум, який народився в с. Шибалин на Бережанщині, згодом – відомий у Бережанах кухар і пекар, тістечка якого славилися на всю Тернопільську область, «пан Юзик» – Йосип Ісаакович Снігур. Факт переховування під загрозою смерті і порятунку від нацистів батька-єврея у родині греко-католицького священника у с. Заздрість підтвердив і син Юзика Зайденбаума Роман Снігур, який нині мешкає  у Тель-Авіві в Ізраїлі [23, с. 277].

На жаль, цей факт праведництва донині належним чином документально не оформлений, хоча й вартує того, а о. В. Тарнопільський вартує звання «Праведника світу».

…15.11.1944 р., через два тижні після того, як Йосиф Сліпий по смерті митрополита А. Шептицького перебрав на себе правління Галицькою митрополією, у листі до нього щодо походження і правильності його прізвища як Коберницький–Дичковський о. Володимир Тарнопільський, зокрема, писав: «В виду змінених церковних і політичних умовин хочу звернути увагу Вашого Високопреосвященства … на неправильність Вашого назвиська: з моральною певністю можна твердити, що Ваше назвисько є Коберницький. В цьому випадкові зайшла в метриках якась похибка, яку між іншим не раз робили в давнині старі парохи-душпастирі» [12].

Отець Володимир зазначав, що це зауважили «найстарші віком люди в парохії, а між ними і Ваш покійний дядько Микола Дичковський, що прожив був приблизно вісімдесять літ, а умер в 1930 році, інтелігентна людина, бо мав укінчену низшу гімназію давнього австрійського типу». А ще – що «про невірність назвиська згадував і о. Теодор Цегельський, парох Струсівської парохії, до якої належала Заздрість» [12].

«В одночас треба ще додати, що Ваш покійний Батько був осиротів в дитячому віці і був усиновлений покійним Романом Дичковським в Хмелівці. Той Роман Дичковський, який уфундував церкву у Заздрости, опісля і віддав за нього свою дочку Анастасію, Вашу покійну Матір. Покійний Ваш Батько довший час жив в Хмелівці. Воно замітне, що Ваша майже вся близша родина носить назвисько Дичковський, тому і це назвисько треба взяти під увагу при переведенні поправки на вірне назвисько. Про це хочу, може із опізненням, повідомити Ваше Високопреосвященство», – писав о. В. Тарнопільський [12].

Цікаво, що повний текст цього листа, означений як «Вияснення у справі прізвища Блаженнішого Йосифа» (про походження прізвища Сліпий-Коберницький-Дичковський), у 1975 р. помістив церковний часопис «Благовісник», що виходив у Римі [24, с. 80].

 …«До 1946 р. останнім греко-католицьким парохом с. Заздрість був о. Володимир Тарнопільський, який відмовився підписати перехід на православ’я, був засланий у Сибір», – читаємо в історії с. Заздрість [25, с. 32].

Утім, щодо арешту о. В. Тарнопільського у різних джерелах (зокрема – й з претензією на офіційні – авт.) допущено багато неточностей.

Скажімо, у виданні «Реабілітовані історією. Тернопільщина» подано, що о. В. Тернопільський арештований у 1952 р., засуджений до 10 років виправно-трудових таборів, однак у 1956 р. звільнений і у 1960-му повернувся на Тернопільщину [1, с. 397]; у «Мартирології українських Церков», що вийшла у 1985 р. у Торонто, йдеться про те, що був засуджений у 1950-х до 17 років ув’язнення і заслання [2, с. 148], дослідники Петро Франко і о. Дмитро Блажейовський подають, відповідно, що «заарештований на початку 1950-х, засуджений до 15 р. каторжних робіт» [26, с. 213] та що арештований у 1950 р. і засуджений до 17 років таборів [5, с. 443].

«Через відмову переходити на православ’я був у 1950 р. заарештований і засуджений на 10 років таборів. У 1956 р. звільнений, але вже у 1958 р. знову заарештований і засуджений на сім років ув’язнення у таборах строгого режиму», – це вже цитата з редакційних посилань до видання «Споминів» Кир Й. Сліпого [3, пос. 693].

Насправді, було по-іншому.

…Після закінчення Другої світової війни о. В. Тарнопільського не раз викликали «на співбесіди» до Струсова – схиляли до переходу в російське православ’я.

Не погоджувався. Продовжував служити як греко-католик навіть після того, як у 1948 р., коли у селі організували колгосп, проборство забрали під житло голови колгоспу, а через два роки, у 1950-му, церкву, в якій служив, взагалі закрили, – ще якийсь час відправляв Богослужіння під храмом.

Знову були виклики у Струсів, погрози арештом. Тоді захворів – у горлі виросла пухлина [6].Можливо, через це йне арештували…

…Як видно з матеріалів кримінальної справи, зародженої в тенетах УКДБ, до 1958 р. мешкав у Заздрості, офіційно ніде не працював, у своєму помешканні «занимался частным отправлением богослужений по греко-католическим обрядам» [4]. Те, що служив підпільно у хаті, де мешкав, стверджують і родичі священника [6].

І ще одне. «У той же час (а мова йде, орієнтовно, про середину 1950-х – авт.) до облвиконкомузверталася делегація греко-католиків із села Заздрість Струсівського району, очолювана греко-католицьким священиком В. Тарнопільським, з проханням повернути їм колишній греко-католицький храм» [27, с. 14].

На той час Кир Й. Сліпий, який перебував в ув’язненні, через свою родину у Заздрості передавав листи й до о. В. Тарнопільського, підтримував морально й духовно [6]… 

Арештований о. В. Тарнопільський  був, але дещо пізніше.

8.04.1958 р. начальник управління КДБ по Тернопільській області полковник Золотоверхий затвердив постанову про порушення кримінальної справи щодо  Тарнопільського Володимира Васильовича за ознаками ст. 54-10 ч. II Кримінального кодексу УРСР, оскільки той, за наявними в УКДБ даними, «зберігає на своїй квартирі антирадянську релігійну літературу, читає її і, використовуючи почуття віруючих, прагне при відправленні нелегальних богослужінь викликати у них ненависть до Радянської влади» [4].

10 і 17 квітня на квартирі о. В. Тарнопільського були проведені обшуки, при цьому – на другий раз уже з постановою про арешт, датованою 14 квітня.

Як видно з цієї постанови, під час першого обшуку в помешканні було виявлено «нелегальну церкву», в якій він відправляв богослужіння із 1947 р., а також – особисто ним написані в 1955–1957 рр. «антирадянські рукописи» [4].

Отця Володимира Тарнопільського арештували 17.04.1958 р., на Великодні свята [4; 6].

У звинувачувальному акті, затвердженому 11.06.1958 р., зазначено, що, за висновками Київського науково-дослідного інституту судової експертизи від 8 і 24.05.1958 р., рукописи писані власноручно В. Тарнопільським і, як і вилучена уніатська релігійна література, є «буржуазно-націоналістичного антирадянського змісту» [4].

Спочатку арештованого утримували в тюрмі у Чорткові [6].

23.06.1956 р., практично через два місяці після арешту, Судова колегія в кримінальних справах Тернопільського обласного суду підтвердила всі звинувачення і винесла вирок – 7 років позбавлення волі з утриманням у виправно-трудовій колонії з конфіскацією всього майна і наступним позбавленням прав терміном на 5 років [4].

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду УРСР 9.07.1958 р. частково задовольнила касаційну скаргу о. В. Тарнопільського – весь вирок залишила в силі, лише скасувала конфіскацією майна [4]. Це виглядало вишуканим знущанням, оскільки жодного власного майна, окрім вилученої літератури, нежонатий священник практично не мав…

Відбуваючи покарання, о. В. Тарнопільський в одному із таборів у Мордовії зустрівся зі своїм земляком і давнім знайомим, з яким довший час до арешту переписувався – митрополитом Йосифом Сліпим. Владика згодом згадував: «Півмертвий, приїхав я до Мордовії. Було це в грудні 1961 року. …З наших священиків були там: о.Микола Ревть з Поздяча, о.Степан Яворський, що був префектом Малої семінарії в Перемишлі і парохом на Болоню, о.Володимир Тернопільський (так у тексті, хоча у посиланнях поданий як Тарнопільський – авт.), о.Дребітко – василіянин з Закарпаття, о.Лукашевич, о.Василик, о.Блавацький, о.Поточняк, який потім зійшов з розуму» [3, пос. 693].

Разом були недовго, зате – в одному бараці, навіть упродовж цього періоду встигли побувати в карцері [6]…

До речі, сестра о. Володимира Ольга була одружена з Романом Дичковським, який, вочевидь, був далеким родичем Й. Сліпого. Мешкали у селі Різдвяни, що під Струсовом – неподалік Варваринців і Заздрості [6].

…Цікавою є доля переписки о. В. Тарнопільського і митрополита Й. Сліпого. Утім – по-порядку.

Десь у 1955 р., за три роки до арешту о. Володимира, його молодший брат Омелян повернувся до Бережан: власне, тут, у Бережанах, він народився у 1915 р. і тут у 1920-і родина збудувала невеличке, зате власне житло на вул. Загороди. У Бережанах Омелян влаштувався на хлібозавод.

Саме він після арешту о. Володимира перевіз до Бережан (щоби переховати) його переписку, зокрема – листи від митрополита Й. Сліпого, які під час обшуків у помешканні у Заздрості не знайшли енкадебісти. Молочник із листами, як здавалося, надійно закритий, закопав на своєму городі в Руриськах [6]. Однак…

…Отець Володимир Тарнопільський відбув у таборах рівно 7 років –  день у день – 17.04.1958 р. арештований і 17.04.1965 р. звільнений [4].   

Після заслання довго не міг прописатися в Галичині й, через підвищену увагу з боку «органів» – виклики, застереження тощо, був змушений переїжджати з місця на місце, проживаючи в родичів – у Бережанах, де мешкав брат, у Гребенові, Різдвянах, Стрию, де мешкали сестри. Заїжджав і до Заздрості, правда, до церкви так і не потрапив – вона була закрита…   

Саме тоді, «гостюючи» в Бережанах, вони з братом Омеляном «заглянули» до закопаного в Руриськах молочника з листами митрополита Й. Сліпого і побачили, що сталося непоправне – листи не збереглися – зотліли [6]...

Останні роки мешкав у сестри Галини (Анни) Уграк у Стрию, вдома в якої, долучившись до катакомбної УГКЦ, підпільно душпастирював[3, пос. 693; 6; 26, с. 213].

Там, у Стрию, до нього часто навідувалися священники, які поверталися із тюрем і заслань, заходили монахи-василіяни. У свята в помешканні потайки відправляли Службу Божу, а домочадці по черзі стояли на вулиці й стерегли, щоби їх не «застукали» кадебістські прихвосні.

Отець Володимир часто слухав по радіо Службу Божу із Ватикану, особливо ж розчулювався, слухаючи проповіді Кир Й. Сліпого [6]...

А напередодні Водохреща – 18.01.1973 р. – відійшов у Вічність. Похований там же, у Стрию [1, с. 397; 3, пос. 693; 5, с. 443; 26, с. 213].

…«Безстрашний Пастир» – так називався науковий збірник статей, виданих у 1984 р. у Римі на честь Кир Йосифа Сліпого. 

У нинішній ж статті – хресна дорога ще одного із тієї ж благородної і стійкої породи, одного із плеяди безстрашних пастирів – колишнього бережанського гімназиста о. Володимира Тарнопільського, сподвижника Кир Й. Сліпого, мученика сталінських таборів і, без сумніву, Праведника світу. Одного із тих, хто своїм життям, думками і діяльністю увійшов у золотий фонд української нації.

 

 

Джерела та література

1. Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга четверта. / Упор. Бажан О.Г., Гуцал П.З., Кіт Л.М. / Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2016.

2. Мартирологія українських Церков у чотирьох томах. Т.II. Українська Католицька Церква. Документи, матеріяли, християнський самвидав України. / упор. і зред. О.Зінкевич і священник Тарас Р. Лончина. – Торонто–Балтимор: Українське видавництво «Смолоскип» ім. В.Симоненка, 1985.

3. Йосиф Сліпий. Спомини. URL: http://maxima-library.org/knigi/knigi/b/352963?format=read.

4. Управління Служби безпеки України у Тернопільській області. Ф.6. «Основний». Справа 15518-П.

5. Дмитро Блажейовський. Історичний Шематизм Львівської Архієпархії (1832–1944). Том II: Духовенство і Релігійні Згромадження. / Національний Університет «Києво-Могилянська Академія», Український Католицький Університет св. Климента Папи у Львові. – Київ: видавничий дім «КМ Академія», 2004.

6. Інтерв’ю з Володимиром Тернопільським, племінником о. В.Тернопільського. – Бережани–Тернопіль, 18.07.2021.

7. Тернопільщина. Історія міст і сіл: у 3-х томах. Том 3. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014.

8. Sprawozdanie Dyrekcji Gimnazjum Państ. w Brzeżanach za rok szkolny 1920/21. URL: http://pbc.up.krakow.pl/dlibra/docmetadata?id=2643&from=pubindex&dirids=117&lp=2.

9. Бережанська Земля. Історично-мемуарний збірник. / Комітет «Видавництва Бережани». – Нью-Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1970.

10. Ювілейна книга української гімназії у Тернополі. 1898–1998. / За редакцією С.Яреми. – Тернопіль–Львів, 1998.

11. Шематизм гр.-кат. духовенства Львівської архієпархії 1930. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16357/edition/14697/content.

12. Блаженніший Патріарх, Кардинал Йосиф Сліпий – ісповідник віри» /пошукова дослідницька робота групи учнів Заздрістської загальноосвітньої школи I-II ступенів ім. Й.Сліпого. Керівник Олег Пазірович. – Заздрість, 2011. URL: https://flatik.ru/konkurs-moya-batekivshina-ukrayina.

13. Хоркава Ірина Ігорівна. Участь студентів греко-католицької Богословської Академії у м. Львові у поширенні тверезості на теренах Галичини впродовж 20–30-х рр. ХХ ст. / Наукові записки Національного університету «Острозька академія», серія «Релігієзнавство». – 2018. – №2(14). URL: https://core.ac.uk/download/185272118.pdf.

14. Світильник істини. Джерела до історії Української Католицької Богословської Академії у Львові. 1928–1929–1944, ч.1. / Матеріали зібрав і опрацював д-р Павло Сениця. – Торонто–Чікаго, 1973.

15. Шематизм гр. кат. духовенства Львівської архієпархії на рік 1932/33. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16358/edition/14704/content.

16. Шематизм  духовенства Львівської архієпархії, 1938. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16359/edition/14693/content.

17. Спис гр. кат. духовенства Львівської Архієпархії (стан з дня 1 січня 1944 р.). URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Shematyzm_Lvivskoi_arkhyieparkhii/1944_rik.pdf?.

18. Пасіцька О.І. Товариство «Українська ремісничо-промислова бурса» у Львові (1898–1939 рр.). // Вісник Львівської комерційної академії. Серія: Гуманітарні науки. – 2014. – Вип. 12. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Vlca_Gum_2014_12_13.

19. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1933. ч.IV. 15.04. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1931-1932-1933-2.pdf.

20. Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської Архієпархії (1832–1944). Том I. Адміністрація і Парохії. / Національний Університет Києво-Могилянська Академія, Український Католицький Університет. – Київ: Видавничий Дім «КМ Академія», 2004. 

21. Тернопільсько-Зборівська архиєпархія УГКЦ. Парафії, монастирі, храми. Шематизм. – Тернопіль: ТОВ «Новий колір», 2014.

22. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1936. ч.III–IV. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1936_compressed.pdf.

23. Гурська Оксана. Доля єврейського населення Бережанщини через призму історичної еволюції. // Історичні мідраші Північного Причорномор'я. Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції. Випуск ІV. - Том ІІ. / Голов. ред. М.М. Шитюк. - Миколаїв: Типографія Шамрай, 2015. URL: https://www.academia.edu/44619634/%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_%D0%BC%D1%96%D0%B4%D1%80%D0%B0%D1%88%D1%96_%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%8F_%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2_%D1%80%D0%B5%D0%B4_%D0%9C_%D0%9C_%D0%A8%D0%B8%D1%82%D1%8E%D0%BA_%D0%92%D0%B8%D0%BF%D1%83%D1%81%D0%BA_%D0%86V_%D0%A2%D0%BE%D0%BC_%D0%86%D0%86_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%97%D0%B2_%D0%A2%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%8F_%D0%A8%D0%B0%D0%BC%D1%80%D0%B0%D0%B9_2015_353_%D1%81.

24. «Я з Вами по всі дні і до кінця віку»: Блаженніший Патріарх Йосиф Сліпий (1892—1984): бібліогр. покажч. / Упр. культури Терноп. облдержадмін., Терноп. обл. універс. наук. б-ка, Держ. Архів Терноп. обл., Терноп. обл. краєзнав. музей; уклад. М.Пайонк; кер. проекту та наук. ред. В.Вітенко; ред. Г.Жовтко. — Тернопіль: Підручники і посібники. URL: https://library.te.ua/wp-content/uploads/2009/03/2018-blindman.pdf.

25. Історія та культурні пам’ятки села Заздрість. URL: https://www.slideshare.net/gavronnatalia/ss-40362263.

26. Петро Франко. Репресоване духовенство УГКЦ. – Львів, 2007.

27. Ярослав Стоцький. Стан катакомбної Української Греко-Католицької Церкви і спроби легального відродження греко-католицьких громад під час Хрущовської «відлиги». / «Катакомбна Церква» (двадцятиліттю виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля присв’ячується). Статті і матеріали. / Інститут релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії, Львівське  відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.Грушевського НАН України. – Львів: «Логос», 2009. URL: http://religio.org.ua/public/site/files/catacomb-church.pdf.

 

Ігор Мельник,

заступник завідувача науково-дослідного

та музейно-просвітницького відділу ,

Державний історико-архітектурний заповідник у м. Бережани,

                                                  

 

Публікації працівників
Перегляди: 1820

 

...Коли 26.10.1946 р. оперативники Бережанського РВ МГБ арештовували 62-річного о. Костянтина Шеремету, із родичів пароха поряд не було нікого: дружина Юлія померла ще 1941 р., двох синів забрала війна, дочка виїхала на захід...

Публікації працівників
Перегляди: 2029


Скромна могилка на монастирському цвинтарі у Краснопущі. Як й інші, що пообіч. Ніщо не видає, що ховає вона колишнього економа Святоюрського палацу у Львові, повіреного та головного касира адміністрації столових маєтків Греко-католицької митрополії (1907–1935), який 31 рік – від 1904-го до 1935-го – служив безпосередньо при Митрополиті Андрею Шептицькому – «був йому при помочі», бр. Йосифа Ґродського. А ще – талановитого часописця, який залишив нам декілька писемних творів – спогадів, оцінок, досліджень...

  1. РОЗСТРІЛЯНИЙ У ВІЦІ ХРИСТА
  2. ДО ІСТОРІЇ ПРИДВОРНИХ МУЗИЧНИХ КАПЕЛ У ЗАМКУ СИНЯВСЬКИХ У БЕРЕЖАНАХ
  3. БЕРЕЖАНСЬКИЙ ЗАМОК В ЖИВОПИСНИХ ТА ГРАФІЧНИХ ЗОБРАЖЕННЯХ ВІДОМИХ ХУДОЖНИКІВ