Ігор Мельник,
заступник завідувача науково-дослідного
та музейно-просвітницького відділу
ДІАЗ у м. Бережани.
…Колядуючи на Різдво «Бог ся рождає, хто ж 'Го може знати!//Ісус 'Му ім’я, Марія 'Му Мати!» з приспівом: «Тут Ангели чудяться,//Рожденного бояться...» чи іншу коляду – «Во Вифлеємі нині новина://Пречиста Діва зродила Сина...», мало хто знає, що слова і музика цих коляд належать о. Остапові Нижанківському [1], який два роки – у 1893–1894 рр. – служив сотрудником церкви Святої Трійці у Бережанах [2, s. 325] і викладав співи у Бережанській гімназії [3, с. 72, 129].
Отець Остап (Євстахій) Нижанківський народився 24.01.1863 р. на Стрийщині [4] – одним із десяти дітей о. Йосипа Нижанківського та Осипи з Тишинських [5; 6].
…Коли у 1882 р., під час його навчання в Дрогобицькій гімназії, якийсь професор-москвофіл покепкував: «Таким поетом, як Шевченко, і я потрафлю бути. Вітер віє, сонце гріє, а Нижанківський лекції не вміє...», обурений Остап не стримався – вдарив його в обличчя. Як наслідок – був виключений із гімназії й три роки служив в австрійському війську.
Закінчивши Львівську Академічну гімназію 1888-го, написав у листі до композитора Миколи Лисенка, що хоче переїхати до Києва й зайнятися музикою. Та відповіді не отримав. Рад-не-рад, був змушений послухати батька – вступив до Духовної семінарії у Львові.
Цікаво, що вже після смерті батька Остап знайшов у його паперах лист-відповідь М. Лисенка, в якому композитор запрошував юнака на навчання до Києва і який батько, будучи проти, тоді заховав. Прочитавши листа, Остап із великим жалем сказав «Тату, тату! Що Ви зробили?» [7].
Попри все Остап Нижанківський став одним із наймолодших організаторів музичного руху в Галичині 80-х років XIX ст.: ще будучи гімназистом, заснував у 1885 р. перше в Галичині нотне музичне видавництво «Бібліотека музикальна», яке публікувало твори українських композиторів, зокрема, вперше в Галичині – твори Миколи Лисенка, згодом, у семінарії – був диригентом семінарського хору, а поза семінарією – диригентом хорового товариства «Львівський Боян» при театрі «Руська Бесіда» [1; 7; 8].
…У 1892 р. Остап Нижанківський закінчує навчання у Львівській Духовній семінарії [9, с. 206], одружується з Оленою Бачинською [1; 4].
…У багатьох джерелах подано, що «Бережанський Боян» заснований у 1892 р. [3, с. 757; 10, с. 181; 11; 12, с. 141; 13, с. 123]. Мовляв, 1892-го до Бережан приїхав молодий сотрудник церкви о. О. Нижанківський, ініціював створення й разом із адвокатом і письменником Андрієм Чайковським та новопризначеним директором скарбової дирекції в Бережанах Василем Яворським заснував тут славнозвісне товариство «Бережанський Боян».
Утім, рукопокладений у грудні 1892 р. [2, s. 325; 14, с. 180; 4] о. О. Нижанківський, вочевидь, уже не встиг би до нового року приїхати до Бережан на посаду, облаштуватися й настільки увійти в місцеве середовище, щоб ініціювати й навіть уже організувати хорове товариство. Вочевидь, все це було вже наступного 1893 р. Тим паче, що, скажімо, В. Яворський прибув до Бережан 1893-го, а товариство заснували «незабаром після цього» [15, с. 224].
Справа ще й у тому, що в січні 1893 р. «Львівські Архієпархіальні Відомості» подали, що о. Євстахій Нижанківський як неопресвітер отримав сотрудництво в Бурштині [16, с. 14, 15], і лише в квітні 1893-го – про отримання сотрудництва в Бережанах [17, с. 67] – на місце о. Володимира Кальби (практично, о. О. Нижанківський через рік повторив шлях свого попередника в Бережанах о. В. Кальби: після висвячення – Бурштин, а невдовзі – Бережани).
Можливо, в Бурштині неопресвітер о. О. Нижанківський так і не вступив на посаду. Утім, так чи інакше, про введення його на посаду сотрудника в Бережанах «Львівські Архієпархіальні Відомості» повідомили аж у червні того ж 1893-го [18, с. 92].
Вочевидь, саме у 1893 р. о. Остап Нижанківський і переїхав до Бережан [4]. А отже, дата заснування «Бережанського Бояна» може мати уточнення. Але це – до слова. Беззаперечним є інше: сотрудник церкви Святої Трійці о. Остап Нижанківський був співзасновником хорового товариства «Бережанський Боян».
…У Бережанах близько зійшовся з письменником й адвокатом Андрієм Чайковським. Більше того, два роки з молодою дружиною мешкав у Чайковських – у переобладнаній під житло колишній стайні з возівнею (дві кімнати й кухня) [15, с. 15]. Мова, очевидно, йде про будівлю за стелою – біля вілли з вежею, якої на той час ще не було, вона побудована аж через десятиліття. Вочевидь, після Нижанківських туди поселився військовий лікар Осип Ковшевич, у 1918 р. – командант Бережанської Військової Округи ЗУНР. Але це – інша історія…
До того ж о. О. Нижанківський із А. Чайковським були кумами – про це А. Чайковський пише у «Чорних рядках» [19, с. 220].
Якщо мова йде про хрещення дітей в період мешкання о. О. Нижанківського в Бережанах у 1893–1894 рр., то, вочевидь, їх було двоє – народжені у 1893-му Нестор Нижанківський (31.08.1893 р.) [20] і Ольга Чайковська (до двох тижнів – 10.09.1893 р.) [21]. Утім, хто кого «тримав до хресту» – ще треба з’ясовувати. Тим паче, що мова може йти про інших, принаймні ще чотирьох дітей, народжених пізніше…
…Окрім служіння сотрудником церкви Святої Трійці й великої громадської роботи, о. Остап Нижанківський викладав у Бережанській гімназії – був учителем співу [3, с. 72, 129].
…Сотрудником у Бережанах о. О. Нижанківський служив до 1894 р. [2, s. 325; 22, с. 1]. Утім, зв’язків із Бережанщиною не втрачав ніколи.
…У 1904-му, коли львівський «Боян» під протекторатом Митрополита Андрея Шептицького давав концерт на користь Української народної лічниці й для сольної партії твору Генделя «Христос» у Львові не знайшлося соліста, запросили о. А. Рибака, уродженця с. Шумляни (нині – Саранчуківська громада), колишнього бережанського гімназиста. Тоді львівським «Бояном» диригував о. О. Нижанківський [3, с. 697].
…У 1908 р. на просвітно-економічному вічу в Бережанах мав читати реферат про користь з пасіки, саду. Однак, через перенесену операцію не зміг приїхати [23, с. 410].
…У 1910 р. о. О. Нижанківський, тоді – парох сіл Голобутів і Завадів на Стрийщині, запрошував до Стрия оркестр бережанського села Лісники, який перед тим виступав на здвизі Товариства «Сокіл» у Львові [24, с. 3].
…Коли відомий видавець, парох Лапшина о. Лев Джулинський взявся за випуск серії видань церковно-народних пісень в обробці українських композиторів, цю серію він розпочав саме з творів в обробці о. О. Нижанківського та В. Матюка [3, с. 347].
Утім, це буде після. А поки-що…
…У 1894 р. повернувся із Бережан до Львова, оскільки отримав офіційне запрошення написати кантату на честь приїзду до Галичини цісаря Франца Йосифа [25].До речі, коли покидав Бережани,на прощальних зборах «Бережанського Бояна» його обрали почесним членом Товариства [26].
У Львові влаштувався вчителем співів у рідній гімназії, керував хором «Львівський Боян».
Згодом, у 1896 р., учитель співу при ц.к. учительській семінарії у Львові о. Євстахій Нижанківський отримав завідательствов Довжанці біля Тернополя [2, s. 325; 27, с. 150], а через рік, у 1897-му, екстерном склав у Празькій консерваторії іспит на вчителя музики–на «відмінно»[7].
У тому ж 1897-му як священник у Довжанці на виборах до Австрійського парламенту підтримав Івана Франка, з яким приятелював.
Через це, а ще, кажуть, через те, що шкільна рада Галичини, серед керівництва якої переважали поляки, несхвально сприйняла новину про професора-українця, який, до того ж, самовільно включав до навчальних програм твори українських композиторів та народні пісні, втратив парафію, був звільнений з учительської семінарії й переведений до біднішого села біля російського кордону [7; 8; 28] – у 1898–1900 рр. служив у с. Качанівка (тоді – Скалатський повіт) [2, s. 325; 1; 7].
Вочевидь, у 1897 р. ще намагався втриматися в Довжанці – брав участь у конкурсі [29, с. 111], потім – пробував взяти участь у конкурсі на парафію в Поморянах [30, с. 164], утім, зрештою, таки отримав призначення завідателем у Качанівку [31, с. 176].
«Отець залишився без засобів до існування… «Продав фортепіян, купив корову і пасу», – жартував» [7]. Доведений скрутою до відчаю, навіть думав виїхати до Америки [28].
…Наступного, 1898 р., взяв участь у конкурсі на цю ж Качанівку [32, с. 16] (вочевидь, мусив, щоби не втратити й цього місця – авт.) і невдовзі був введений на посаду пароха [33, с. 97].
…Із 1901 р. служив адміністратором парафії, а через рік – парохом сіл Голобутів і Завадів поблизу Стрия [2, s. 325]. Ці села не були чужими: парафія його діда по материній лінії о. Йосифа Тишинського була знайома з дитинства [2, s. 459; 34]…
…«Його домівка в Завадові була відома також як осередок товариського життя Галичини. Тут гостювали музики Денис Січинський, Філарет Колесса, Соломія Крушельницька, Модест Менцинський, Олександр Мишуга. Бували Іван Франко, Митрополит Андрей Шептицький, Іван Труш намалював портрет О. Нижанківського» [35].
…У Завадові о. О. Нижанківський ініціював встановлення пам’ятника Тарасові Шевченкові – одного з перших у Галичині [7; 8].
…Разом з учителем П. Корбатом засновує у Завадові кредитівку – так звану «Касу Райфайзена», яка врятувала не одне господарство від руїни.
Та головне – заснував тут першу в Галичині українську кооперативну молочарню [8; 25], із переїздом до Стрия ініціював створення там у 1907 р. «Крайового господарсько-молочарського союзу» (надалі – «Маслосоюз») і шість років – у 1908–1914 рр. – був його директором [1].
Щоб усвідомити масштаби цього товариства, варто згадати, що тоді, як зазначають краєзнавці, стрийське відділення приймало в рік 7,5 млн. літрів молока, з якого виробляли на продаж 300 тонн масла [7]! Керований о. О. Нижанківським молочарський союз експортував масло навіть у Данію.
Набутий досвід вважав за потрібне передати іншим: у 1909 р. видав брошуру «Як реєструвати спілки молочарські?» [25].
«Я в першу чергу священик, потім молочар, а вже у вільних хвилинах – музика», – казав про себе [7].
…Окрім згаданих популярних колядок «Бог ся рождає» й «Во Вифлеємі нині новина», він – автор низки хорових творів на вірші Тараса Шевченка, зокрема – «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…» [8]. Його пісню на слова Юрія Федьковича «Золоті зорі» навіть називають улюбленою піснею Богдана Лепкого [36, с. 1].
Іван Франко справедливо вважав о. О. Нижанківського першим послідовником традицій Миколи Лисенка у Західній Україні, підкреслюючи його талант і творче обдарування [37].
…Окрім згаданих засновництва «Бережанського Бояна» та диригування «Бояном» у Львові, у 1900–1914 рр. диригував хором «Боян» у Стрию [1].
Від 1908 р. він – голова Товариства «Просвіта» у Стрию [25]. А ще – очолював першу в місті українську футбольну команду «Скала», якій, зокрема, придбав комплект спортивної форми.
…6.11.1912 р. у Києві помер Микола Лисенко. Отець Остап Нижанківський, який був на похороні в складі делегації з Галичини, виголосив прощальну промову від галичан, а коли поліцейський чин кинувся арештовувати крамольну червону китайку, якою, за козацьким звичаєм, була вкрита домовина, «Не руш, це наше!», – промовив Нижанківський, забрав китайку, згорнув і повіз цю реліквію у Галичину», зберігши її для нащадків [38, с. 19; 39; 40].
...А вже через декілька днів, 16.11.1912 р., брав участь у похороні батька Митрополита Андрея – графа Івана Шептицького [41].
…На додаткових виборах 1913 р. замість о.-москвофіла Корнила Сеника, пароха с. Бережниця Жидачівського повіту, який склав мандат, за деякими свідченнями, під тиском Митрополита А. Шептицького, о. Остап Нижанківський обирався до Галицького сейму. До того ж – був віце-маршалком Стрийського повіту [35].
…У вересні 1914 р. саме за його участі на заклик сотника Дмитра Вітовського склало присягу новостворене Січове Стрілецтво – О. Нижанківський привів до військової присяги у Стрию 2500 стрільців, вибраних до Легіону УСС [1; 25].
…30.08.1918 р. «Gazeta Lwowska» повідомила, що 20.06.1918 р. «на визнання патріотичної і жертовної поведінки на війні» цісар нагородив греко-католицького пароха у Завадові о. Остапа Нижанківського Золотим Хрестом заслуги з короною на стрічці медалі за відвагу [42, s. 1].
…У 1918–1919 рр. о. О. Нижанківський входив до складу Української Національної Ради ЗУНР, очолював повітовий комісаріат Стрийщини.
…Заарештований поляками, 22.05.1919 р. розстріляний без суду у м. Стрий.
Донос на нього із абсурдним звинуваченням у зберіганні зброї (за іншими даними – у підготовці повстання та в тому, що він «як відомий гайдамацький проводир» у Стрию керував розгромом польського підпілля й готував польовий суд над арештованими підпільниками) написав стрийський промисловець Ян Веркштайн, якому нова українська влада подарувала волю (наказ залишити польських в’язнів у тюрмі неушкодженими видав начальник польового суду III-го Галицького корпусу сотник-суддя Антін Файґель) і який мав стати одним із провідників польського підпілля (хоча селяни Завадова звинувачували у наклепі трьох односельчан, ополячених німців, яким о. Остап Нижанківський позичив грошi). Окрім арешту, окупанти відібрали 800 тис. корон «задаткової каси», які йому були довірені на зберігання.
Як повідомляв очевидець: «Солдати вивели його за місто й при дорозі, яка веде на нове стрийське кладовище, … затримали його і повідомили, що він засуджений на смерть через розстріл… На мить у нечисленних очевидців з’явилась надія, коли за зникаючими силуетами священика і жовнірів мигнув силует галопуючого на коні офіцера, який гнав у напрямі провадженої жертви… Телеграма зі Львова з наказом звільнити о. Остапа Нижанківського з-під варти прийшла до Стрия із запізненням. Остап Нижанківський прийняв смерть мужньо. Коли йому повідомили, що засуджений на розстріл, Остапові появилися в очах сльози, але зараз їх обтер і перехрестився. А коли кати запитали, чи зав’язувати йому очі, тупнув енергійно ногою і крикнув: «Стріляй!». Розлігся гук із чотирьох крісів – Остап Нижанківський повалився на землю» [1; 8].
…Із великими труднощами, через різні клопотання вдалося вдові отримати дозвіл влади поховати чоловіка на міському цвинтарів Стрию – в гробівці родини Бобикевичів. Не було на похороні трьох його синів, які в той час воювали у лавах Української Галицької Армії.
Через вісім років труну перенесенов окремо збудований гробівець[43]...
…Дідом дружини о. Остапа Нижанківського Олени (з дому Бачинська) був відомий у Галичині громадський діяч Юліан Лаврівський, член Головної Руської Ради 1848 р., із 1864 р. – радник Вищого крайового суду у Львові, голова Товариства «Просвіта» у 1870–1873 рр., із 1861 р. – депутат, а з 1869 р. – віце-маршал Галицького крайового сейму [44].
…У родини о. Остапа й Олени Нижанківських було три сини – Нестор, Степан і Богдан [4].
…Нестор, згодом – український композитор, піаніст і музичний критик, народився у Бережанах 31.08.1893 р. [4]. Навчався в Стрийській гімназії, згодом – у Львові. У 1914 р. вступив до Віденської музичної академії, але невдовзі, у березні 1915-го, був призваний до австрійської армії.
Пройшов три роки російського полону, а після повернення, з утворенням ЗУНР, разом із братами Степаном та Богданом зголосився добровольцем до УГА, з якою в липні 1919-го перейшов за Збруч.
Згодом, завершивши навчання в музичній академії та університеті у Відні й отримавши ступінь доктора філософії (1923), викладав у Празі, а із 1929 р. – у Львові, у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка. У 1934 р. очолив новостворений Союз Українських Професійних Музик.
Із приходом більшовиків восени 1939 р. знову був змушений емігрувати. Там, на чужині, в таборі для переселенців у Лодзі тяжко захворів і 10.04.1940 р. помер у шпиталі – у віці 47 років. На його могилі в Лодзі був напис: «Україно, Україно, ось де твої діти…».
І лише у 1993 р. з ініціативи його сина останки Нестора Нижанківського перевезено в Україну й перезаховано біля могили батька у Стрию [45; 46; 47].
Утім, у біографії Н. Нижанківського було ще одне – несподіване, але серйозне захоплення фотографією. І головне – він залишив світові декілька унікальних знимок Митрополита А. Шептицького, зокрема – із посвячення прапора української кооперації в червні 1934 р. [47].
…Цікаво, що схильність до музики успадкував і син Нестора Нижанківського Олег – онук о. Остапа Нижанківського. Уродженець австрійського Відня, він став відомим оперним співаком (баритон), із 1963 р. – вокалістом швейцарської Женевської опери й помер у Женеві вже у 2003-му [6].
Утім, Олег Нижанківський – не єдиний відомий вокаліст у родині: оперним співаком (бас) був також його стрийко – рідний брат о. Остапа Нижанківського Олександр, викладач Львівської консерваторії, який із 1913 р. перебував на еміграції – працював на підприємствах «Форд Моторс» і, як кажуть, навіть був другом Генрі Форда [6; 48].
…Уже згадуваний як доброволець УГА син о. Остапа Нижанківського Степан став одним із провідних діячів ОУН. Після Першої світової війни він, старшина УГА, емігрував до Чехословаччини, де активно займався політикою та громадською роботою. Брав участь у конференціях українських націоналістів у Берліні (1927) та Празі (1928), був автором двох рефератів на перший конгрес ОУН (1929) – «Проблема майбутнього устрою України» та «Фашистська Італія».
Після конгресу, на якому було проголошено створення ОУН на чолі з полковником Євгеном Коновальцем, д-р С. Нижанківський був обраний членом Головного суду ОУН. Також був відповідальним редактором друкованого органу Проводу Українських Націоналістів – журналу «Розбудова нації».
У 1930 р., після повернення в Галичину, був призначений крайовим командантом УВО, а після смерті Степана Охримовича в квітні 1931 р. – Крайовим Провідником ОУН на Західно-Українських землях. Утім, невдовзі, 9.06.1931 р., помер внаслідок тяжкої недуги (рак шлунка) у Стрию [49; 50].
До речі, наступним після Степана Нижанківського Крайовим Провідником ОУН на Західно-Українських землях був колишній бережанський гімназист, уродженець прибережанського села Вільхівець Іван Габрусевич, син вільховецького пароха, який мав величезний досвід організаційної праці у націоналістичних структурах і який загинув у нацистському концтаборі Заксенгаузен у травні 1944 р. Утім, це – інша історія…
…Про третього сина о. Остапа Нижанківського Богдана інформації нема.
…Відомо, що брати о. Остапа Нижанківського Володимир і Петро також стали священниками, обидва, як і о. Остап, були висвяченні в грудні 1892-го й обидва померли, не доживши до сорока літ [2, s. 325]…
На рік молодший брат о. Володимир Нижанківський у 1895–1897 рр. служив сотрудником парафії с. Нараїв на Бережанщині [2, s. 325; 51, с. 90; 52, с. 37; 53, с. 91] (від 15.11.1895 р. до 20.10.1897 р. – уточнює хронікер парафії о. М. Вергун [55, с. 44]. Утім, як сотрудник у Нараєві згадується ще й у Шематизмі на 1898 р. [54, с. 104], хоча у грудні 1897 р. «Львівсько-Архієпархіальні Відомості» повідомили про призначення сотрудником у Нараєві іншого священника – неопресвітера о. Володимира Соневицького [56, с. 215], сина катехита Бережанської гімназії о. Михайла Соневицького).
Так чи інакше, 1901-го о. В. Нижанківський емігрував до США, де наступного, 1902-го, помер [2, s. 325]…
На чотири роки молодший брат о. Петро Нижанківський коротко служив сотрудником у Рогатині (тоді ж, як о. О. Нижанківський у Бережанах), а із 1894-го працював катехитом – у тому ж Рогатині, в Тернополі й Золочеві, зрештою, у 1906 р. помер у Братківцях на Стрийщині – як парох [2, s. 325]…
До речі, його син Омелян, народжений у Рогатині, також став композитором – із 1928 р. працював професором філії Лондонської консерваторії в Каїрі (Єгипет) і професором класів фортепіано та органа у Берні (Швейцарія). А головне – саме він, племінник о. Остапа Нижанківського, є автором музики Маршу ОУН на вірші Олеся Бабія «Зродились ми великої години» [6].
…Сестра о. Остапа Нижанківського Олена була заміжня за о. Миколою Яросевичем, який служив на Станіславівщині, у 1914–1915 рр. був ув’язнений у Талергофі, а до 1916-го – у Відні, потім – служив капеланом в австрійській армії, Легіоні УСС та в УГА [6; 57]. Їхня дочка Ірена, тобто – племінниця о. О. Нижанківського, після Другої світової війни стала дружиною легендарного командувача корпусу Андерса – польського генерала Владислава Андерса, а ще – зіркою польської естради та кіно, яку називали «берегинею польської нації» [58, с. 93–94].
Цікаво, що в 1930-х Ірена Яросевич була солісткою популярної львівської капели «Ябцьо-джаз», в якій разом із майбутнім відомим композитором Анатолем Кос-Анатольським грали також бережанці Адам і Роман Якиміви [59, с.124–130], старші брати Євстахія Якиміва, якого пам’ятають бережанці як колишнього – наприкінці 1950-х і в першій половині 1960-х – керівника хору «Бережанський Боян» [60, с. 579–580]. Історія часто крутиться по колу…
Якщо заглядати ближче, то дочка Ірени Яросевич і ген. Андерса Анна-Марія Андерс у 2016–2019 рр. була державним секретарем у канцелярії Прем’єр-міністра Польщі та уповноваженим Прем’єр-міністра з питань міжнародного діалогу, а з 2016 р. – депутатом Сейму, входила до парламентського клубу «Закон і правосуддя», лідером якого був Ярослав Качинський [61].
…До речі, сестра о. Миколи Яросевича – також Олена – була невісткою о.-катехита Бережанської гімназії о. Михайла Соневицького – дружиною його сина Теодора [62; 63].
Отака історія…
Джерела та література
1. Нижанківський Остап Йосипович. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Нижанківський_Остап_Йосипович.
2. Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської Архієпархії (1832–1944). Том II. Духовенство і Релігійні Згромадження. / Національний Університет Київська-Могилянська Академія, Український Католицький Університет Св. Климента Папи у Львові. – Київ: Видавничий Дім «КМ Академія», 2004.
3. Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга. / Упорядник і відповід. ред. Надія Волинець. – Тернопіль: Джура, 2007.
4. Євстахій (Остап) Нижанківський нар. 24 січня 1863 пом. 22 травня 1919. URL: https://uk.rodovid.org/wk/Запис:796082.
5. Йосип Нижанківський нар. 1836 пом. 6 березня 1911. URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:796081.
6. Мирослава Олійник. Рід Нижанківських. URL: http://zvid.if.ua/%D1%80%D1%96%D0%B4-%D0%BD%D0%B8%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85/.
7. Денис Мандзюк. Тату-тату, що ви зробили? URL: https://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_tatutatu-scho-vi-zrobili/479969.
8. Сила пам’яті. URL: https://upa75ua.blogspot.com/2020/05/22-1919.html?fbclid=IwAR1joDloRhgDuXtuinZo1rdsfx48w39N-D-jvZFg0TdMhS4qOMqWLh86Z-8.
9. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної архідієцезії Львовской на рок 1892. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16334/edition/14622/content.
10. «Боян» бережанський. / Тернопільський енциклопедичний словник, т.1. – Тернопіль: Збруч, 2004. URL: https://drive.google.com/file/d/0B5aqSfqyqfn-UnNpZ2RoSElsMEk/view?resourcekey=0-XKYH9eqdx_7pjdt2YKjZYw.
11. Бережани. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=39240.
12. Місько Г. Хоровий рух на Тернопільщині першої половини XX століття як важливий чинник професіоналізації музичного мистецтва краю. // Молодь і ринок. – 2012. – № 10. URL:http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mir_2012_10_32.
13. Марія Іздепська-Новіцька. Хорове товариство «Бережанський Боян»: історико-краєзнавчий аспект. // Молодь і ринок. 2017. №7. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mir_2017_7_24.
14. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної архидієцезії Львовской на рок 1893. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16335/edition/14629/content.
15. Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Дослідження: У 3 т. / Мін. освіти і науки України, Львівський національний університет ім. І.Франка, Наукова бібліотека; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича; Наукова фундація Андрія Чайковського. / Упорядк. Б.З.Якимовича за участю З.Т.Грень, О.В.Седляра. – Львів, 2002. – Т.3. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Chaikovskyi/Spohady_Lysty_Doslidzhennia_Tom_3.pdf?.
16. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1893. ч.I. 30.01. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1893_compressed.pdf.
17. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1893. ч.V. 20.04. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1893_compressed.pdf.
18. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1893. ч.VIII. 24.06. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1893_compressed.pdf.
19. Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Дослідження: У 3 т. / Мін. освіти і науки України, Львівський національний університет ім. І.Франка, Наукова бібліотека; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича; Наукова фундація Андрія Чайковського. / Упорядк. Б.З.Якимовича за участю З.Т.Грень, О.В.Седляра. – Львів, 2002. – Т.1. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Chaikovskyi/Spohady_Lysty_Doslidzhennia_Tom_1.pdf?.
20. Нестор Нижанківський нар. 31 серпня 1893 пом. 12 квітня 1940. URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:796129.
21. Ольга Чайковська (Станимир) нар. 10 вересня 1893 пом. 26 червня 1971. URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:415906.
22. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної архідієцезії Львовской на рок 1894. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16336/edition/14635/content.
23. Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Дослідження: У 3 т. / Мін. освіти і науки України, Львівський національний університет ім. І.Франка, Наукова бібліотека; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича; Наукова фундація Андрія Чайковського. / Упорядк. Б.З.Якимовича за участю З.Т.Грень, О.В.Седляра. – Львів, 2002. – Т.2. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Chaikovskyi/Spohady_Lysty_Doslidzhennia_Tom_2.pdf?.
24. Свобода. 1919. №88. 26.07. URL: https://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1919/Svoboda-1919-088.pdf.
25. М.Павлюк, О.Манюк. Провідники економічного відродження в Галичині – Євген Олесницький і Остап Нижанківський. // Слово Просвіти. 2019. 8.04. URL: http://slovoprosvity.org/2019/04/08/providnyky-ekonomichnoho-vidrodzhennya-v-halychyni-evhen-olesnytskyj-i-ostap-nyzhankivskyj/.
26. Остап Нижанківський. URL: https://mubis.com.ua/index.php/composers?view=person&id[]=242.
27. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1896. ч.XI. 26.10. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1896-.pdf.
28. Лариса Соловей. «Віддався пісні, як Орфей, весь – немовби з чистого кришталю…». URL: http://new.ddmu.org.ua/2018/01/29/%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8F-%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%BD%D1%96-%D1%8F%D0%BA-%D0%BE%D1%80%D1%84%D0%B5%D0%B9-%D0%B2%D0%B5%D1%81%D1%8C-%D0%BD%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%B2/.
29. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1897. ч.VIII. 1.06. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1897.pdf.
30. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. – 1897. ч.XIV. 1.11. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1897.pdf.
31. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1897. ч.XVI. 1.12. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1897.pdf.
32. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1898. ч.II. 19.02. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1898.pdf.
33. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1898. ч.VIII. 29.06. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1898.pdf.
34. Осипа Тишинська (Нижанківська). URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:796085.
35. Ігор Чорновол. Священик Остап Нижанківський – жертва україно-польської війни 1918–1919 рр. URL: https://risu.ua/svyashchenik-ostap-nizhankivskiy-zhertva-ukrajino-polskoji-viyni-1918-1919-rr_n76761.
36. Спомини Михальчишина Ярослава про письменника Лепкого Богдана. / електронний архів Українського визвольного руху. URL: https://doc-0k-94-docs.googleusercontent.com/docs/securesc/7cqa1i7hrt059c3vhpenih6k3gbqnbat/qr914jel539g4481r89thtg7dapd966l/1614168675000/09621048130468182044/07977856113647753667/1I1d02je3oDIrHLm_yxClOembmdFxdItm?authuser=0.
37. Соловей Лариса. Нескінчена пісня Остапа Нижанківського. До 150-річчя від дня народження. URL: https://hal-zoria.io.ua/s387954/neskinchena_pisnya_ostapa_nijankivskogo._do_150-richchya_vid_dnya_narodjennya.
38. Західньоканадський збірник. / за ред. В.Полковського, М.Сороки. Том XLVII. Частина сьома. – Едмонтон–Острог: видавництво Національного університету «Острозька академія», 2014. URL: https://era.library.ualberta.ca/items/b796a25a-87b7-4b6c-8ce9-039cfd833793/view/d2b10318-ced7-47d4-8e8c-9197b18e05b0/ZKZ_2014_7.pdf.
39. Ольга Голинська. Скарби Лисенкового дому. URL: http://mus.art.co.ua/skarby-lysenkovoho-domu/.
40. Тиха розмова зірок. URL: http://katedral.org.ua/news/634-zirku.html.
41. Д-р Осип Кравченюк. Хроніка життя і діяльности Митрополита Шептицького. URL: http://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/hronika-zhyttya-i-diyalnosty-mytropolyta-sheptytskoho-4/.
42. Gazeta Lwowska. 1918. №195. 30.08. URL: https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/32921/edition/27358/content.
43. Наталія Карпенкова. Постать Остапа Нижанківського. URL: https://fortuna-gazeta.com.ua/articles/%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%8C-%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BF%D0%B0-%D0%BD%D0%B8%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE/.
44. Мудрий М.М. Лаврівський Юліан Григорович. // Енциклопедія історії України: Т.6: Ла–Мі / Редкол.: В.А.Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – Київ: В-во «Наукова думка», 2009. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Lavrivsky_Yu_G.
45. Нестор Нижанківський. Життя і творчість. / Життєвий і творчий шлях. URL: https://uk.wikisource.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%9D%D0%B8%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9._%D0%96%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F_%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C/%D0%96%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%94%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D0%B8%D0%B9_%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85.
46. Нижанківський Нестор Остапович. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9D%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.
47. Несподіване захоплення композитора, або Нестор Нижанківський – світливець. URL: https://photo-lviv.in.ua/nespodivane-zakhoplennia-kompozytora-abo-nestor-nyzhankivs-kyy-svitlyvets/.
48. Олександр Нижанківський нар. 30 березня 1874 пом. червня 1938. URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:796109.
49. Петро Мірчук. Нарис історії ОУН. Перший том: 1920–1939. URL: https://textbook.com.ua/istoriya/1475227599/s-4.
50. Сила пам’яті. URL: https://upa75ua.blogspot.com/2021/06/9-1931-191820.html.
51. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної архидієцезії Львовской на рок 1896. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16338/edition/14645/content.
52. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1896. ч.II. 26.02. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1896-.pdf.
53. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної Архидієцезії Львівскої на рік 1897. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16339/edition/14649/content.
54. Шематизм всечесного клира гр. кат. Митрополитальної Архидієцезії Львівскої на рік 1898. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16340/edition/14658/content.
55. о. Микола Вергун. Хроніка греко-католицької парохії. Нараїв. / рукопис. – зберігається у храмі Воздвиження Чесного Хреста Господнього, с. Нараїв.
56. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1897. ч.XVIII. 31.12. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1897.pdf.
57. Микола Яросевич. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87.
58. Ігор Осташ. Бонді або повернення Богдана Весоловського. – Київ: Дуліби, 2013. URL: http://lemko.org/pdf/Bondi.pdf.
59. Ігор Мельник. Пов’язані з Бережанами. Нариси до портретів на фоні епохи. Книга четверта бібліотечки «Бережанського ВІЧА». – Тернопіль: Джура, 2020.
60. Володимир Парацій. Хормейстер Якимів Євстахій. / Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга. / Упорядник і відповід. ред. Надія Волинець. – Тернопіль: Джура, 2007.
61. Anna Maria Anders. URL: https://pl.wikipedia.org/wiki/Anna_Maria_Anders.
62. Теодор Соневицький нар. 1870 пом. 1937. URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:930001.
63. Ігнатій Яросевич нар. 1834 пом. 4 квітня 1877. URL: https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:796078.