Державний історико-архітектурний заповідник у м. Бережани

ЗАТВЕРДЖЕНО
на засіданні вченої ради
ДІАЗ у м. Бережани
Протокол № 1 від 24 січня 2019 р.
Учений секретар _________ Н. І. Волинець

ЛУГОВА ОЛЕНА СТЕПАНІВНА

НАУКОВО-ДОСЛІДНА РОБОТА
«БЕРЕЖАНСЬКИЙ ЗАМОК
В ЧАСИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
(1939–1945 РР.)»
Рецензент:
к.і.н., доцент кафедри філософії
та суспільних наук
Тернопільського національного
педагогічного університету ім. В. Гнатюка
Древніцький Ю. Р.

Бережани 2019 р.

ЗМІСТ

ВСТУП
Розділ І. ІСТОРІОГРАФІЯ
Розділ ІІ. БЕРЕЖАНСЬКИЙ ЗАМОК У 1939– ЧЕРВНІ 1941 РР.
1. Особливості пам'яткоохоронної діяльності на західноукраїнських землях у 1939–1941 рр.
2. Замковий комплекс через специфіку пристосування в часи першої радянської окупації.
3. Бережанський замок у кривавих подіях кінця червня 1941 р.
Розділ ІІІ. ЗАМКОВИЙ КОМПЛЕКС В ПЕРІОД НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (ЛИПЕНЬ 1941 – 1944 РР.).
1. Чинники збереження пам'яток архітектури в Дистрикті Галичина.
2. Доля замку Синявських під впливом тогочасних політичних обставин.
Розділ ІV. БЕРЕЖАНСЬКИЙ ЗАМОК У 1944–1945 РР.
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Культурно-історична спадщина є ключовим елементом розвитку історичної свідомості, впливовим чинником формування єдиної національної ідентичності та утвердження об'єднавчих цінностей у суспільстві. Для України, яка упродовж тривалого часу не мала власної державності, а її культурно-історична спадщина зазнавала цілеспрямованого нищення, ця проблематика є надзвичайно актуальною. За підрахунками фахівців, в Україні лише у ХХ столітті знищено близько 10 тисяч архітектурних об'єктів, які мали історико-культурну цінність.
За таких обставин особливо важливим є дослідження та вивчення історії об'єктів архітектури та пам'яткоохоронної діяльності щодо них в різні періоди ХХ століття. Оскільки, в саме у цьому сторіччі відбулося дві світові війни.
Об'єкт дослідження – Бережанський замковий комплекс у період Другої світової війни.
Предмет дослідження – процес руйнації та спроб відбудови замку на фоні пам'яткоохоронної діяльності 1939–1945 рр.
Хронологічні рамки дослідження обмежені 1939–1945 роками. Нижня межа зумовлена початком Другої світової війни та захопленням радянською владою території Західної України, а верхня – остаточним завершенням війни та поверненням радянської влади у Галичину.
Мета дослідження. Мета роботи полягає у вивченні історичних перипетій часів Другої світової війни та їх вплив на долю Бережанського замкового комплексу.
Для реалізації мети визначені такі завдання:
- встановити приналежність Бережанського замку до тих чи інших установ з 1939 по 1945 рр.;
- проаналізувати їх вплив на процес руйнації чи спроб відновлення замку;
- охарактеризувати рівень пам'яткоохоронної діяльності стосовно замку Синявських під час першої радянської, німецької та другої радянської окупацій.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше здійснено спробу відтворити історію Бережанського замку відповідно до основних періодів Другої світової війни. Відомості, отримані під час дослідження та вивчення окресленої теми від двох мешканців Бережанщини – очевидців тих подій, вводяться в науковий обіг вперше.
Структура дослідження визначена метою, дослідницькими завданнями, проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (51 позиція), додатків. Загальний обсяг дослідження становить 60 сторінок, з них 37 основного тексту.

Розділ І. ІСТОРІОГРАФІЯ
Питання Бережанського замку Синявських у контексті подій Другої світової війни 1939–1945 рр. в сучасній українській історіографії є невивченим. Цілісне дослідження з цієї проблематики відсутнє.
Лише окремі згадки щодо Бережанського замку і масового захоронення жертв у його околицях можна віднайти у працях І. Біласа «Репресивно-каральна система в Україні в 1917–1953 рр. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз» [27] та О. Романів, І. Федущак «Західноукраїнська трагедія 1941» [33]. Окремі відомості містяться в опублікованих спогадах очевидців подій кінця червня 1941 року в книзі «Злочини комуністичної Москви в Україні вліті 1941» [9], часописі «Шлях перемоги» [11], історико-мемуарному збірнику «Бережанська земля» [20], інтернет-ресурсі «Очевидці про жахливі «подвиги» НКВС на заході України» [44]. Під час дослідження опрацьовано низку особових справ знищених в'язнів, що зберігаються в Архіві Управління Служби Безпеки України в Тернопільській області [1-5] та Державному архіві Тернопільської області [6-8]. Також взято інтерв'ю у очевидців тогочасних подій: Дубницького Степана Григоровича, жителя хутора Малинівка (с. Лапшин Бережанського р-ну) [50], що на початку липня 1941 року знаходився поблизу Бережанського замку; Христиною Михайлівною Сим Олійник, мешканки м. Бережани та учениці Бережанської гімназії, що стала свідком відкриття могил в'язнів бережанської тюрми біля замку у листопаді 1941 року [51]. Отримані відомості вперше вводяться в науковий обіг.
Відомості про Бережанський замок в період німецької окупації не дають можливості повністю відворити події того часу. Фрагментарні відомості містяться у спогадах учня Бережанської гімназії, поета, діяча ОУН УПА Мирослава Кушніра [10] та двох невеликих замітках у «Gazeta Lwowska» [13, 15]. Інформація про цей період історії замку відсутня у фондах Державного архіву Тернопільської області чи Архіву Управління Служби Безпеки України в Тернопільській області.
Вперше за післявоєнні роки Бережанський замок як об'єкт пам'яткоохоронної діяльності представлений архівній справі № 5 із фонду Р 1242 «Відомості про пам'ятки архітектури Тернопільської області» за 1946 рік [6]. Однак, матеріали цієї справи містять тільки загальну інформацію про замок Синявських і не дають можливість сформувати уявлення про тодішній стан його збереженості чи руйнації.

Розділ ІІ. БЕРЕЖАНСЬКИЙ ЗАМОК У 1939– ЧЕРВНІ 1941 РР.

1.1. Особливості пам'яткоохоронної діяльності на західноукраїнських землях у 1939–1941 рр.
Друга світова війна для Західної України розпочалась 17 вересня 1939 р., коли радянські війська перейшли річку Збруч і розпочали окупацію краю згідно таємного протоколу Пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. Західноукраїнські землі стали основним театром протистояння двох диктаторських режимів.
Охорона пам'яток історії та культури в УРСР здійснювалася державою, звичайно, в межах радянської ідеології. Основним нормативним документом, що визначав основи діяльності у сфері охорони історико-культурної спадщини, стало «Положення про пам'ятники культури і природи», яке діяло з 16 червня 1926 р. по грудень 1945 р. Пам'ятки, згідно цього нормативного акту, перебували у юрисдикції Народного комісаріату освіту УРСР і його місцевих філій [30, с. 220–221 ].
В умовах загострення суперечностей між провідними державами світу на передодні Другої світової війни відбулись деякі зміни у пам'яткоохоронній діяльності державних органів радянської влади. В цей час вдалось зупинити масовий вивіз рухомих пам'яток історії та мистецтва за кордон. Більшу увагу зосередили на пам'ятках військової історії.
Поступово діяльність радянських органів влади у сфері охорони пам'яток історії та культури поширилась і на ново приєднанні західноукраїнські території. Але вона далеко не була пріоритетною для нових органів. У Львові створено академічні установи: інститути історії та археології, філіал бібліотеки АН УРСР. Вони у своїх фондах зосередили колосальні надбання українських та польських культурницьких організацій Львова. Розпочалась робота також із охорони фортифікаційних споруд та замків [25, с. 147]. Однак вона не охоплювала всі аналогічні об'єкти Галичини.
31 серпня 1940 р. РНК УРСР прийняла постанову «Про організацію Комітету охорони та збереження історико-культурних, архітектурних і археологічних пам'яток УРСР». Передбачалось, що цей орган влади мав здійснювати охоронну і реставраційну діяльність в межах української республіки. Також ця постанова передбачала організацію комітетів охорони пам'яток, тобто місцевих представництв комітету при облвиконкомах Рад депутатів трудящих. На початку 1941 р. розпочалась реорганізація Комітету, що повинна була призвести до формування сфери охорони пам'яток в окремий сектор державного управління, що мала вирішувати питання щодо збереження, пристосування, реставрації та популяризації пам'яток історико-культурної спадщини УРСР [26, с. 148–149]. Комітет із своїми філіями не розпочав своєї діяльності через напад Німеччини на Радянський союз [30, с. 220–221].
Отже, встановлення радянської влади на Західній Україні не сприяло широкому збереженню та впорядкуванню історичних та, особливо, сакральних пам'яток. Пам'яткоохоронна діяльність далеко не була пріоритетною для нових органів, оскільки вони основну увагу зосередили на інкорпорації західноукраїнських земель із тотальним запровадженням суворих радянських стандартів у всіх сферах суспільного життя. Вагому роль у цьому процесі відіграло винищення місцевої інтелігенції, духовенства, представників українського визвольного руху, під час якого відбувалась непоправна втрата пам'яток сакральної та цивільної архітектури, приватних архів, мистецьких колекцій і бібліотек.

2.2. Бережанський замковий комплекс через специфіку пристосування в часи першої радянської окупації.
Фрагментарні відомості про історію Бережанського замкового комплексу 1939–1941 рр. містяться у різнопланових джерелах, що відображають тогочасне життя м. Бережани. Методом аналізу та співставлення можливо відтворити історичну дійсність. Дуже коротку згадку про стан замку Синявських на передодні Другої світової війни містить праця «Разом і нарізно в Бережанах. Поляки, євреї і українці 1919–1945 роках» єврейського історика бережанського походження Шимона Редліха: «... напівзруйнований замок Синявських, який оточує Старий Парк» [24, с. 12].
Архітектурно-технічні характеристики Бережанського замку на передодні Другої світової війни поки-що не досліджувались у сучасній історичній та пам'яткоохоронній літературі. Тому надзвичайну цінність для вивчення цього питання становить колекція фотографій Р. Терліла, що зберігається у спеціальних колекціях Краківської наукової бібліотеки. Ця збірка дає можливість описати стан зовнішніх мурів, внутрішніх приміщень та замкової каплиці у 1938 р.
Замок Синявських та його прилегла територія зі сторони сучасної вулиці І. Франка окреслювалася огорожею із дерева і сітки. Простір між огорожею і мурами замку заповнювали кілька невеликих дерев та невеликий лан соняшників. Південна бастея та прилеглий до неї палацовий корпус (за винятком пошкодженого лівого крила під час Першої світової війни) зберегли цілісність мурів. Вони покриті спільною покрівлею з бляхи. На третьому та четвертому ярусах бастеї збереглися віконні футрини із рамами. Однак шибки не всюди наявні. Це засвідчує, що ці приміщення на цей момент вже не використовувались. Навколо крайнього вікна другого ярусу бастеї зі сторони парадної в'їзної брами збереглися залишки обрамлення.
На лівій вцілілій частині південного палацового корпусу частково збереглася штукатурка, віконні сандрики на другому ярусі, високий аттик з аркатурним фризом та ключоподібними бійницями, окреслений карнизами. Бійниці на першому поверсі закладені гратами, залишки оздоби збереглися лише навколо правої. У вікнах другого ярусу у 1938 р. ще були наявні футрини з віконними рамами [15].
На 1938 р. портал в'їзної брами та двері броварні, яка діяла в цьому приміщенніі, замуровані цеглою. На поверхні цього муру проглядалися залишки штукатурки. На порталі в'їзної брами збереглася залишки білокам'яного різьбленого облямування. Найкраще мотив візерунка проглядався в той час на балці перекриття під карнизом, а на бокових пілястрах – втрачений. Сам карниз потемнів від часу і мав незначні пошкодження. Верхня частина порталу із кам'яною різьбою на той час добре збереглась, тільки сам напис проглядався вже дещо не чітко та на верхньому карнизі містився невеликий надлом [16].
Руйнація завдана правому крилу південного замкового палацу під час Першої світової тільки посилилась. Каміння поступово висипалось із великої пробоїни у мурі і сформували великий насип перед стіною замку. В деяких місцях пробоїни на 1938 р. вже виросли доволі великі кущі. Кутова частина цього замкового корпусу ще збереглась, але вже без даху [15].
Ліве крило південного замкового палацу збереглось значно краще від лівого. Дах і вікна непошкоджені, бійниці заґратовані. Замкова територія у цій частині окреслена дерев'яним парканом. Біля огорожі на південно-західному куті замку стояв електричний стовп. Фотографії засвідчують початок руйнації широкого муру замку, на поверхні якого розстелився густий килим із трав'янистих рослин (Див. додаток і). [17; 18].
Надзвичайно цінною є фото «Tertil R. Zamek w Brzeżanach. Widok z prześwitu bramy na fasadę kapicy z boku», оскільки дає можливість оглянути східну і західну замкові брами станом на 1938 р. Над східними воротами замку Синявських прослідковувалися залишки замкового каменя та фрагмент штукатурки. Ворота відсутні. На стіні східного палацового корпусу, до якої прилягає ця брама, проглядалися незначні пошкодження та залишки штукатурки (особливо на рівні другого поверху).
Кожна із сторін арки в'їзної брами опиралися на виступаючу до середини кам'яну плиту, верхній кут якої стесаний у формі півкола. Також проглядався фрагмент аркоподібної надбудови із лівого внутрішнього боку воріт. Фото засвідчую наявність ґрунтового покриття на замковому подвір'ї.
Це ж фото дає уявлення дає можливість відтворити внутрішній вигляд західної брами замку, яка на цей час зберегла лише ліву половину воріт. Вгорі простір брами окреслює аркоподібний карниз. Широкий мур вгорі з'єднаний залишками дерев'яного перекриття. З правої сторони входу на рівні склепіння арки зберігся великий ліхтар. Верхня частина широкого муру поросла травою. Крізь західну браму, на фото, проглядався фасад будинку, що розміщувався паралельно вул. Колійової (сучасної вул. І. Франка) і на сьогодні не зберігся, але на плані м. Бережани 1940 р. ще позначений [19].
Покрівля куполів на каплицях та центральній наві не пошкоджена (зі сторони західної каплиці), але відрізнявся за матеріалом і технікою покриття. Наявні ринви. Збережені хрести та вікна обох ліхтарів. Частина даху центральної нави (зі сторони східної брами) біля гребеня перекрито іншим матеріалом, ніж увесь дах [19].

2.3. Бережанський замок у кривавих подіях кінця червня 1941 р.
Доволі проблематичним на сьогоднішній день є питання пристосування і використання Бережанського замкового комплексу радянською владою у 1939–1941 рр. Це не відображено ні архівних джерелах, ні пресі того часу.
На основі інформації із газетної публікації «Kaplica Sieniawskich w Brzezanach zabezpieczona przed zniszczeniem» від 8-9 листопада 1942 р. у «Gazeta Lwowska» та з книги «Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodztwa ruskiego» 2007 р. можна зробити висновок, що в період першої радянської окупації 1939–1941 рр. Бережанський замок перебував у розпорядженні військової частини. Його вцілілі приміщення із потужними мурами використовувалися як склади боєприпасів.
Підтвердження цього факту знаходимо і у витягах документів НКВС, опублікованих у книзі Олега Романіва та Інни Федущак «Західноукраїнська трагедія 1941». У звіті начальника Тюремного управління НКВС УРСР про евакуацію в'язнів з тюрем Західної України та інших областей УРСР від 12 липня 1941 р. чітко вказано «погребение призведено в расположении воинской части (старая крепость)» [33, с. 325].
В цей період, за твердженням польського дослідника Рафала Нестерова, радянські воїни цілеспрямовано руйнували замкову каплицю. Знищено мозаїчние зображення на головному вівтарі, надгробки, залишки внутрішнього убранства та ренесансну кропильницю [36, с. 94].
Таке використання Бережанського замкового комплексу під час першої радянської окупації зовсім не сприяло його збереженню як мистецько-архітектурної пам'ятки.
Ще однією подією, яка не сприяла збереженню цілісності мурів замку, став Карпатський землетрус, що 10 листопада 1940 р. відбувся вдруге (вперше 22 жовтня) з епіцентром у повіті Вранча (Румунія) з магнітудою поштовхів 10 балів. Загальна площа коливань становила понад 2 млн. км². Область землетрусу мала форму овалу, довжина якого склала 100–150 км. Цей овал простягався вздовж південно-східного вигину Карпатських гір. Поштовхи було відчутно по лінії Варшава-Львів-Київ-Харків-Москва [41; 43]. Землетрус тривав близько години [40]. У Тернополі відчувалися поштовхи силою у 5 балів [47].
Свої враження від цього природного катаклізму залишив Мирослав Кушнір, учень Бережанської гімназії, український поет та діяч ОУН-УПА, який в цей час проживав у місті [20, с. 671]. «Отже, сплю я собі... Аж тут щось мною трясе. Пробуджуюсь – трясе... А тут коливає щораз більше. Шафи тріскають. Шубер в печі тарахкоче... Це тряшення землі. Але воно починає втихати» [10, с. 308].
Упродовж першого етапу Другої світової війни (1.09.1939–21.06.1941 рр.) Бережанський замковий комплекс опинився в епіцентрі ще однієї масштабної трагедії, що охопила всю Західну Україну. У кінці червня 1941 року радянська влада, що поспіхом відступала з Галичини під натиском німецьких військ, здійснила масове знищення в'язнів на західноукраїнських землях через відсутність можливості та небажанні їх евакуювати із прифронтової зони.
Криваві події кінця червня 1941 р. безпосередньо відбувались на території тогочасної бережанської тюрми, і в околицях Бережанського замкового комплексу Синявських, на території якого здійснювалось захоронення тіл знищених в'язнів.
Дослідник І. Гаврилів вважає, що на західноукраїнських землях було замордовано понад 50 тис. людей в кінці червня 1941 р., а, зокрема, в Бережанській тюрмі – 1500 осіб [37, с. 147]. Можливо ця цифра є перебільшеною, але таку ж кількість в'язнів Бережанської тюрми напередодні радянсько-німецької війни вказано у спогаді невідомого автора у збірнику «Злочини комуністичної Москви в Україні вліті 1941 року» [9, с. 19].
З 27 по 30 червня 1941 року в Бережанській тюрмі здійснювались розстріли та катування [12, с. 2.]. За різними джерелами в Бережанах загинуло від 172 [8, с. 25] до 270 осіб [33, с. 63]. У доповідній записці начальника загальної тюрми НКВС № у м. Бережани про евакуацію вказується кількість в'язнів – 376 на початок евакуації [27, с. 253]. Така ж цифра наводиться у звіті начальника Тюремного управління НКВС УРСР від 12 липня 1941 р. [33, с. 371].
Жорстоке знищення в'язнів здійснювалось, не зважаючи на розроблений план евакуації ув'язнених із тюрем Західної України від 24 червня 1941 року. Як свідчить цей документ для евакуації в'язнів з Бережанської тюрми передбачалось надати 12 вагонів. Ці дані підтверджуються проханням начальника тюремного управління НКВС УРСР капітана держбезпеки Філіппова, а також вказано дату запланованої евакуації – 29 червня. Однак, не вистачало вагонів в умовах стрімкого просування німецьких військ [27, с. 223, 230, 235].
В останні дні радянської влади в м. Бережани розстріли в тюрмі проводились вже без списків та в масовому порядку. Після відступу карателів населення розшукувало своїх рідних. 150 тіл знайдено у в'язниці, 70 – біля замку, кілька десятків спущено по Золотій Липі [33, с. 61]. Також знищення в'язнів відбувалося у будівлях всіх районних відділів НКВС, де утримувалися заарештовані [28, с. 192].
В окремих спогадах очевидців в контексті цих трагічних подій кінця червня 1941 року містяться згадки і про бережанський замок. «...Поблизу річки Золота Липа, що пропливає поп¬ри місто, стоїть серед невеликого парку старовин¬ний замок Синявських. Коли розбито замуровані льо¬хи цього замку, то в них теж знайдено людські тру¬пи...», – згадано замковий комплекс у м. Бережани у статті «Московські звірства в Бережанах» [11, с. 19].
Юліан Павлів, що народився в с. Нараїв Бережанського району Тернопільської області, 1930 р., залишив спомин про «кривавий» червень 1941 р. в Бережанах. Однак про замковий комплекс згадано одним реченням: ... «тітку Іванну ми знайшли на березі річки Золота Липа, біля замку, який НКВД використовував як катівню»... [44, арк. 4].
Ще один цікавий спогад про події кінця червня 1941 р. біля Бережанського замку містить праця Нестора Мизака «За тебе, свята Україно: Бережанський повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА (Козівський р-н)». Йосип Бойко, уродженець с. Ценів Козівського р-ну та зв'язковий ОУН, розповідає про свій арешт весною 1941 р. та перебування у Бережанській тюрмі, під час якого він та інші молоді хлопці «копали ями у парку біля замку»: «Вирили ми дві ями. Караульні поквапили нас закінчувати. Саме тоді гнали. Саме гнали велику групу в'язнів, що ми з ними ледь-ледь не зустрілися на вулиці...» [31, с. 92].
Звіти тюремного управління НКВС УРСР про евакуацію Бережанської тюрми, які датуються останніми днями червня–початком липня 1941 р., містять інформацію про події кінця червня 1941 року в Бережанській тюрмі та біля Бережанського замку. У звіті начальника Тюремного управління НКВС УРСР від 12 липня 1941 р. чітко вказано, що на території замкового комплексу у м. Бережани на початку літа 1941 року розміщувалася військова частина, і в її розташуванні здійснювалося захоронення закатованих в'язнів з Бережанської тюрми в наперед підготовлених ямах [33, с. 371].
Після відступу карателів населення розшукувало своїх рідних. Нова німецька влада не перешкоджала пошуку та оприлюдненню інформації в цілях своєї пропаганди. Таким чином, події кінця червня 1941 року отримали широкий розголос тогочасній пресі. Також було дозволено відкрити могили із знищеними в'язнями на території замку Синявських. Підтверджує цю інформацію і єврейський історик Шимон Редліх у своїх спогадах [24, с. 102]. Частину тіл замордованих захоронили в братській могилі, упізнані тіла – забрали родичі. Однак, через літню спеку було відкрито лише дві могили, а третя залишилась не відкритою [21, с. 297].
Фрагментарні дані про захоронення замордованих в'язнів на території Бережанського замку містяться у особових справах страчених, які зберігаються в архівному відділі управління СБУ в Тернопільській області. В цих документах немає жодних даних про вирок чи місце захоронення знищених в'язнів. В опрацьованих автором справах вказано, що причинами призупинення розгляду справ стали: «... в тюрмах не був встановлений» [5, Арк. 66; 1, Арк. 34 ], «... смерть під час німецької окупації» [4, Арк. 36], «... розстріляна німцями» [3, Арк. 70, 72, 74], «... невстановлення місця перебування арештованих» [2, Арк. 171].
Попри це органи безпеки СРСР не давали спокою рідним і після закінчення Другої світової війни. Закатованих у червні 1941 року «ретельно» розшукували ці ж самі структури, починаючи із 1947 року і аж до кінця 1980 х років. Це засвідчують архівні справи закатованих в'язнів, які зберігаються в управлінні СБУ в Тернопільській області. Також окремі протоколи допитів родичів підсудних, що долучені до справ вже у післявоєнний час, підтверджують факт захоронення в'язнів Бережанської тюрми в околицях замку Синявських. Так, справа № 62549 Нагірного В. Д., Драбика І. М. та Нагірного Т. М., зберігається в архівному відділі управління СБУ в Тернопільській області, і, яка до 2011 р. була засекречена, містить відомості про опізнання трупів в'язнів Бережанської тюрми біля Бережанського замку. 15 листопада 1989 р. Литвин Петро Олексійович, житель с. Нараїв Бережанського р-ну, дав покази про те, що разом із матір'ю опізнали труп брата біля замку серед тіл ув'язнених, яких відкопали з братської могили. Точного місцезнаходження могили, на жаль, в свідченнях не вказується. Свідок Паневник Мирослава Михайлівна, допитана в цей же день, підтвердила покази Литвина П.О., але теж не вказала місце знаходження могили [2, Арк. 129, 139].
Автору статті вдалося розшукати двох мешканців Бережанщини, що були свідками відкриття могил в околицях замку Бережанського замку та упізнання тіл в'язнів, закатованих у місцевій тюрмі в кінці червня 1941 р. Мешканець хутора Малинівка Лапшинської сільської ради Бережанського району Дубницький Степан Григорович, 1927 р.н., у віці 14 років, був очевидцем цих подій та перебував біля Бережанського замку на початку липня 1941 року. Він бачив здалеку на землі тіла, людей, що їх упізнавали, та німецьких фотографів, які робили фото наслідків цих жахіть. Однак, Степан Григорович Дубницький стоячи біля замку, в районі сучасного пам'ятника жертвам НКВС в Бережанах, не бачив місця розташування самих могил, оскільки німецькі поліції не допускали дітей та підлітків безпосередньо до місця поховання [50].
Христина Сим-Олійник, 1926 р.н., мешканка м. Бережани, учениця Бережанської гімназії та похресниця бережанського адвоката Михайла Західного, яка з початку 30-х рр. виховувалась в його домі, також стала свідком відкриття могил в'язнів бережанської тюрми біля замкових мурів. У листопаді 1941 р. (на жаль, інтерв'юєр не може згадати точно, який це був день) Христину Сим-Олійник разом із іншими жителями міста, що стояли в черзі біля хлібного магазину (сучасне приміщення музею Богдана Лепкого), німецькі солтати силоміць, погрожуючи зброєю, змусили перейти на територію замкового парку. Там свідок бачила дві викопані ями, людські останки, німецьких фотографів. Німецькі содати намагалися пояснити присутнім, що побачене ними, це сліди злочинів радянської влади. За словами п. Христини, жителька села Посухова на прізвище Струк опізнала тіло свого сина. Після цього ями засипані вапном та землею [51].
Вивчення історичних документів, спогадів безпосередніх свідків у зіставленні з різноманітними пам'ятками історії та культури дозволяє не просто дослідити широкий спектр питань, а надати об'єктивну оцінку подіям, які мали місце в Україні в різні історичні періоди, зокрема в період тоталітаризму і тим самим встановити історичну справедливість, відновити пам'ять про жертви "Великого терору". Робота по виявленню пам'яток, пам'ятних місць, пов'язаних з трагічними подіями нашої історії активізувалася у зв'язку з прийняттям Закону України від 17.04.1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», низки Указів Президентів України щодо відзначення «Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій», розпорядження Президента України № 204/2011 «Про додаткові заходи з пошуку, дослідження і впорядкування місць поховань жертв війни, політичних репресій та інших трагедій українського народу» [29, с. 101-102].
Проблема виявлення та меморіалізації захоронень жертв тоталітарних репресій до сьогодні в Україні системно не вивчена і не вирішена, як також відсутній реєстр чи хоча б перелік цих місць. Встановлені лише найвідоміші за народною пам'яттю місця масових трагедій [38]. «Якщо пам'ять – побічний продукт минулого досвіду, то комеморація виникає в теперішньому із бажання спільноти, що існує тепер, підтвердити почуття своєї єдності і спільності, зміцнюючи зв'язки всередині спільноти через спільне бачення минулого або, точніше, через подібне ставлення до репрезентації минулих подій» [32, с. 116].

Розділ ІІІ. ЗАМКОВИЙ КОМПЛЕКС В ПЕРІОД НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (ЛИПЕНЬ 1941 – 1944 РР.).

3.1. Чинники збереження пам'яток архітектури в Дистрикті Галичина.
22 червня 1941 р. Німеччина здійснила неочікуваний напад на Радянський Союз. Першими удар прийняли західноукраїнські території, з яких розпочалася німецька окупація України. 17 липня 1941 р. згідно наказу Гітлера Східну Галичину передано під управління генерал-губернатора Г. Франка.
Втрата культурних цінностей – один із найтрагічніших наслідків Другої світової війни. Відсоток культурних збитків України у загальному списку під час цієї війни за офіційними джерелами становить приблизно 53%. Такі масштаби втрат культурних та національних цінностей нашої держави є свідченням цілеспрямованої політики фашистських окупантів, що мала на меті повне знищення українського народу. Вагомим проявом здійснення цієї політики нацистської влади стало цілеспрямоване вивезення та нищення культурних цінностей на території України [35, с. 249].
За особливим наказом Гітлера було створено Оперативний штаб рейхслейтера Розенберга. У ньому працювали 350 експертів, наділених особливими повноваженнями – кваліфіковані історики, мистецтвознавці, архівісти, бібліофіли. У кожного з експертів була спеціальна група допоміжного персоналу. Ці люди ретельно збирали, реєстрували, вивчали і каталогізували конфісковані скарби. При «штабі Розенберга» діяла спеціальна «Головна робоча група України», очолювана спочатку гауптслейтером Зайботом, а потім штабайнзатцфюрером Антогом. Вказаний орган складався з робочих груп «Західна Україна», «Південна Україна», «груп» у великих культурних центрах східної України – Харкові, Житомирі, Полтаві, Дніпропетровську та ін. Керівництво «Головної робочої групи України» перебувало у Києві. При «штабі Розенберга» діяли також «Окремий штаб бібліотек» і штаб «Образотворче мистецтво» [23, с. 16].
На територіях «прифронтової зони» крім представників «штабу Розенберга» діяв «батальйон особливого призначення». Він знаходився у віданні Міністерства закордонних справ, безпосереднім його шефом був Ріббентроп. Командував батальйоном штурмбанфюрер СС Кюнцберг. Батальйон діяв у складі передових загонів німецької армії на окупованих територіях під час Другої світової війни. Його головне завдання полягало у виявленні та вивезенні культурних цінностей [35, с. 250].
Грабунок шедеврів українських музеїв був легалізований спеціальним розпорядженням начальника фронтового оперативного тилу «Південь» від 24 серпня 1941 р. (на той час це був вищий військовий чин на окупованій території України), де однозначно говорилося, що у питанні використання творів мистецтва, «котрі були чи будуть реквізовані» на території зайнятій німецькими військами, «німецька сторона у будь-якому разі користується пріоритетним правом розв'язання цього питання» [23, с. 16].
В роки Другої світової війни знищення українських культурних і документальних цінностей здійснювалося не лише в ході бойових дій, а і цілеспрямовано – на підставі спеціально розробленої нацистськими ідеологами концепції. Її засновник – Альфред Розенберг вважав, що достатньо знищити пам'ятки культури народу, щоб уже в другому поколінні він припинив існувати як самостійна нація [25, с. 154]. В роки війни нацистські окупанти проводили цілеспрямовану політику антиукраїнського культурного геноциду. Окупанти свідомо знищували, вивозили і спотворювали все найцінніше та найважливіше з нашої духовної спадщини, насамперед те, що становило основу національного духу народу – його віковічного патріотичного прагнення до розвитку своєї культури, мови, самобутності, державності [16].
Політика нацистського грабунку України посилилась в умовах відступу німецького війська. Також здійснювалось знищення тих історико-культурних пам'яток, які неможливо було вивезти. Командування групи армій «Центр» ще в грудні 1941 р. віддало наказ про приведення кожної ділянки УРСР, яку залишали німецькі війська, у повну непридатність. Пізніше Гіммлер чітко сформулював основне завдання німецьких військ під час відступу: «Ворог повинен знайти країну повністю спаленою і зруйнованою» [35, с. 250].
Радянська влада в кінці червня – липня 1941 р. розпочала евакуацію культурних цінностей із музеїв Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Полтави, Чернігова та інших міст з метою захисту та збереження пам'яток історико-культурної спадщини [25, с. 154]. На західноукраїнських землях такі заходи не були проведені через несподіваний напад нацистської Німеччини та стрімке просування на схід її військових сил територією Галичини.
Найбільших руйнувань під час воєнних дій зазнали об'єкти нерухомої історико-культурної спадщини. Командування обох армій не переймалося подальшою долею пам'яток архітектури при плануванні воєнних наступальних операцій. За неповними даними, було зруйновано близько 1 тис. пам'яток архітектури, з яких 347 втрачені повністю. У результаті масових руйнувань населених пунктів практично повністю була знищена історична забудова багатьох старовинних міст [42].
Внаслідок такої цілеспрямованої політики антиукраїнського культурного геноциду фашистських окупантів упродовж 1941–1944 рр. закладам культури, науки і освіти було завдано збитків на 11 млрд. крб. Бібліотеки під час Другої світової війни втратили понад 51 мільйон книг. Сучасні дослідники виявили документальні свідчення про те, що нацистами вивезено з України не менше 330 тис. різного роду музейний експонатів [46 ].
Отже, війна – це, найперше, жах, біль і, завжди, руйнації. Ці прояви війни повній мірі реалізувалися на території України у 1941–44 рр. Друга світова війна спричинила надзвичайну розруху в духовній сфері українського народу. Україна стала однією з основних арен протистояння двох тоталітарних режимів. Культурні цінності стали не лише стихійними жертвами бойових дій, а й об'єктами цинічних цілеспрямованих акцій з метою їх варварського знищення та пограбування. Висвітлення методів і засад культурної політики на окупованих землях ще й нині залишається малодослідженою проблемою.

3.2. Доля замку Синявських під впливом тогочасних політичних обставин.
Процес руйнації замку Синявських посилився у зв'язку із подіями відступу радянської влади з Бережан та захоплення міста німецькими військами. Перше бомбардування м. Бережани розпочали німецькі війська 28 червня, яке тривало три дні.
Ось як про ці події згадує учень Бережанської гімназії, український поет, перекладач, мемуарист, діяч ОУН: «Прийшов понеділок – найстрашніший день війни. Вже о 5 пополудні скинув німецький літак дві бомби. По двох годинах перерви почалось пекло. Що 15 хвилин приїздив німецький літак і скидав від 3 до 10 бомб; така атака тривала до 2 години ранку» [10, с. 321]. В цей час зруйновано будинок театру «Сокіл», кінотеатр «Пшиязнь» та значну частину будинків на площі Ринок [26, с. 46].
1 липня 1941 р. відбувся вибух складів із боєприпасами в околицях Бережанського замку [36, с. 94]. Про цей факт згадує у своїх спогадах Мирослав Кушнір: «...слідуючого дня большевики висадили порохівню. В цілому місті повилітали шиби, двері, позлітала дахівка. Кільканадцять домів завалилося» [10, с. 321].
Ця подія засвідчила використання радянською владою тактики «випаленої землі». Вона активно застосовувалася радянською армією при відступі із Західної України згідно постанов РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 27, 29 та 30 червня 1941 р., які передбачали Знищення стратегічних об'єктів та майна у зоні 70 км від лінії фронту у випадку вимушеного відступу радянських військ. Останніми залишали територію, з якої відступала Червона армія, ті, на кого покладалося завдання знищувати все, що не вдалося вивезти. У директиві НКДБ СРСР №168 від 1 липня 1941 року органи держбезпеки отримали наказ відходити лише з останніми радянськими частинами, попередньо перевіривши, «наскільки все ретельно знищене на території СРСР, яку займає противник [45].
7 липня Бережани зайняли німецькі війська [8, Арк.1.]. На основі декретів А. Гітлера від 17 та 22 липня 1941 р. 1 серпня на західноукраїнських землях сформовано дистрикт Галичина, що став п'ятим у складі Генерал-губернаторства. Галичина, як колишня австрійська територія, не розглядалася як окупована територія, а зразу стала підпорядкованою Рейху [35, с. 392–393].
1 серпня 1941 року Бережанський, Бучацький та Підгаєцький повіти увійшли до складу дистрикту Галичина. 11 серпня 1941 р. з цих трьох повітів утворилося Бережанське окружне староство Крайсгауптманшафт Бережани (нім. Kreishauptmannschaft Brzeżany) – адміністративно-територіальна одиниця дистрикту Галичина Генеральної губернії з центром у Бережанах, що існувала протягом нацистської окупації України. Ця адміністративна одиниця набула остаточного оформлення 15 вересня 1941 р. після реорганізації окружних староств дистрикту. Бережанською округою керував окружний староста – крайсгауптман. З 1 листопада 1941 р. тимчасово виконував обов'язки крайсгауптмана урядовий асесор Ганс-Адольф Асбах із Янова-Любельського. Його із 1 травня 1943 р. було призвано на військову службу. Після цього виконував обов'язки крайсгауптмана адвокат доктор права Вернер Бекер. Все адміністративне управління на рівні округи перебувало виключно в руках німців. Українці мали право лише на посаду війта або бургомістра.
Станом на 1 вересня 1943 Бережанська округа поділялася на 31 адміністративно-територіальну одиницю: чотири міста (Бережани, Козова, Підгайці, Рогатин) і 27 волостей (нім. Landgemeinde): Більшівці (Bolszowce), Божиків (Bożyków), Бережани (Brzeżany), Бодилів (Bodylów), Букачівці (Bukaczowce), Бурштин (Bursztyn), Біще (Buszcze), Голгоча (Holhocze), Горожанка (Horożanka), Кнігиничі (Knihynicze), Конюхи (Koniuchy), Конюшки (Koniuszki), Козова (Kozowa), Куряни (Kurzany), Нижня Липиця (Lipica Dolna), Нараїв (Narajów), Підгайці (Podhajce), Підкамінь (Podkamien), Потутори (Potutory), Пуків (Puków), Рогатин (Rohatyn), Семиківці (Siemikowce), Старі Скоморохи (Skomorochy Stare), Вишнівчик (Wiśniowczyk), Завалів (Zawalów), Золотники (Złotniki), Журів (Żurów). 1 липня 1943 було створено Бережанський міський комісаріат і Підгаєцький та Рогатинський повітові комісаріати [48].
Стан замкового комплексу Синявських на кінець 1941 – 1942 рр. Христина Сим-Олійник характеризує так: «зовнішні мури збережені, з вікнами, костел мав збережені дахи і тут правив польський священик» [Сим].
Внаслідок воєнних дій та вибуху 1 липня 1941 р. замкова каплиця зазнала значних пошкоджень, зокрема понищено покрівлю та вікна, і потребувала негайних ремонтних робіт для запобігання подальшої руйнації храму. З ініціативи бережанського римо-католицького пароха та підтримки місцевої окупаційної влади такі роботи виконано у 1942 р. Віконні отвори закрито дошками, відновлено бронзове розп'яття Ісуса Христа, в якого під час радянської окупації відбито кілька пальців. [13, s. 3.]
Також каплицю перекрито новою покрівлею восени 1943 р. Цю роботу організували Комітет прихильників історичних пам'яток спільно із священиком Адамом Ланцуцьким. Для цього запросили із Тернополя майстра бляхарської справи. Під час цих робіт використано покрівельний матеріал, отриманий в ході розчистки міста від завалів, та наданий місцевою владою [14, s. 4].
Біля замку Синявських, з часів панування на західноукраїнських землях австро-угорської влади, знаходилася і знаходиться будівля, що при всіх владах використовувалася для розташування різних військових частин. Період німецької окупації також не став виключенням. У будівлі військової частини стояли німецькі війська [51]. Сам замок в цей час використовувався як склад паливно-мастильних матеріалів.
Єдиним експонатом часів Другої світової війни у Бережанському замку є металева кришка від паливної бочки. На ній чітко зберігся напис на німецькій мові: «1943 KRAFTSTOFF 200 LTR. FEUERGEFAHRLICH WEHRMACHT MEVA», що в перекладі на українську означає: «1943 ПАЛЬНЕ 200 Л ВОГНЕНЕБЕЗПЕЧО ВЕРХМАХТ (ЗБРОЙНІ СИЛИ НІМЕЧЧИНИ) МЕVA». Цей паливний залізний бак виготовлений чехословацькою компанією «Меva», яка у 1940-х рр. співпрацювала із німецькими збройними силами [49]. Завод займався і до сьогодні займається виробництвом металоконструкцій, зокрема – різних контейнерів, починаючи від смітників закінчуючи контейнерами для небезпечних відходів, обладнання для нафтової промисловості — насосні станції та насоси різні комплектуючі, контейнери для нафти та інше обладнання. Завод MEVA розташовується в місті Роуднице-на-Лабі в Чеській Республіці на північний захід від Праги 51 км [39].
Згідно свідчень Богдана Ярославовича Тихого, ця кришка паливної бочки знайдена на території замку під час розчистки від завалів замкових приміщень у 2004–2005 рр.

Розділ ІV. БЕРЕЖАНСЬКИЙ ЗАМОК В НОВИХ ІДЕОЛОГІЧНИХ УМОВАХ 1944–1945 РР.

Друга світова війна спричинила масштабні руйнування на території України. Величезних втрат зазнала українська культурно-історична спадщина: пошкоджено та зруйновано близько 2 тис. історико-культурних пам'яток; розграбовано понад 150 музейних установ; вивезено або знищено сотні тисяч творів мистецтва, рукописів, стародруків та ін. [25, с. 173].
Під час Другої світової війни радянське партійне керівництво дещо переоцінило значення пам'яток історії та культури, особливо у питаннях консолідації та підняття морального духу населення для боротьби із фашизмом. Згідно рішення уряду СРСР 7 липня 1942 р. створено Комісію із обліку і охорони пам'яток мистецтва під керівництвом І. Грабарем. Вона розпочала свою роботу на звільнених територіях. Ця комісія розглядала долю та стан пам'яток архітектури на території України, здійснюючи їх облік та обстеження, складаючи акти та паспортизуючи культурні пам'ятки. Однак, головна увага щодо завданих пошкоджень та відбудови приділялася пам'ятникам В. Леніну і Й. Сталіну [30, с. 220–221; 25, с. 157].
У 1944 р. відділ охорони пам'яток Управління в справах архітектури при РНК УРСР здійснив серію наукових експедицій із обстеження зруйнованих пам'яток на звільненій території України під керівництвом І. Ігнаткіна. В результаті цих експедицій складено дефективні акти та кошториси ремонтних робіт. Пожвавленню пам'яткоохоронної діяльності, в деякій мірі, сприяла «визвольна місія радянської армії» в 1944–45 рр. у країнах Східної Європи, яка наглядно продемонструвала стан і способи використання пам'яток історико-культурної спадщини сусідніми державами [25, с. 170–173].
Наступним кроком у формуванні державних органів у пам'яткоохоронній сфері стала реорганізація відділу охорони пам'яток Комітету у справах культурно-освітніх установ, що діяла при Раді Міністрів УРСР, згідно постанови Ради Міністрів від 19 квітня 1946 р. в Управління охорони пам'яток культури і старовини. Відповідно, при обласних виконкомах створювалися сектори охорони пам'яток історії та культури [30, с. 228].
Упродовж 1944–1947 рр. в Україні було відновлено державну систему органів охорони пам'яток на центральному й обласному рівнях, яка включала в себе Урядову комісію по охороні пам'яток культури і старовини, Управління охорони пам'яток культури і старовини при Комітеті у справах культурно-просвітніх установ (історія, археологія, мистецтво), відділ охорони пам'яток при Управлінні у справах архітектури та спеціалізований трест «Будмонумент» [42].
У звільненні Бережан брала участь перша гвардійська армія під командуванням генерал-полковника А.А.Гречка. Це була Львівсько-сандомирська операція, яка проводилась силами Першого Українського фронту в період з 13 липня по 29 серпня 1944 р. Бій за Бережани був впертим, бо відкривав шлях на Галич – це добре розуміли фашисти і тому не хотіли здавати міста, створили міцний вузол оборони. Німці будь-що хотіли укріпитись в Західній Україні і залишити цю територію за собою. Влітку 1944 р. було створено міцні укріплення вздовж Тернопільської області, що проходили по вигідній місцевості – по заболочених заплавах Стрипи, Золотої Липи, Гнилої Липи, а залізничні колії були перетворені ворогом на опорні пункти. Кілька рядів у повний профіль траншей з дотами, оповитими колючим дротом, десятки тисяч протитанкових і протипіхотних мін – все це фашисти називали «Лінією принца Євгена». І сподівалися за її укріпленнями не пропустити радянські війська до його промислових центрів з нафтою. Три місяці йшла підготовка і три місяці бої на «Лінії», але коли радянські війська підійшли до Бережан, фашисти на цій лінії протримались тільки три дні.
Бережани були міцним опорним пунктом фашистів. Тому брати його вирішили обхідним маневром з двох боків. Перша рота 129 гвардійської дивізії форсувала Золоту Липу і Ценівку, а інші військові підрозділи направились на південно-західну частину Бережан і на с. Вільховець. В їх плани входило перекрити дорогу відступу фашистам на Рогатин, а разом з тим замкнути оточення німецьких військ, що були в Бережанах. А наступ 320 стрілецького полку зі сторони Шибалина та Жукова з одночасним просуванням 330 полку зі сторони Потутор створював можливість замкнути кільце оточення фашистів.
21 липня під вечір радянські війська посилили наступ на позиції противника зі сторони Шибалина і Потутор де появилися танки, а згодом і літаки, які знищували скупчення ворожих військ. Серед фашистів почалася паніка. Полк німецької піхоти, що знаходився тоді в Бережанському лісі, був атакований з землі і з повітря.
Бережани від німецької окупації звільнені 22 липня 1944 р. [8, Арк.1.]. Зранку 22 липня 1944 р. на центральній площі міста появились перші групи радянських розвідників (командир взводу, старший сержант В.І.Конєв і старшина Мірошниченко). Серед перших, хто ввійшов до міста, була рота бійців 320 стрілецького полку (командир роти лейтенант Іжеденов), а також взвод бійців старшого сержанта Погодіна і взвод автоматників із 335 стрілецького полку (командир Коцюба). За ними рушили підрозділи 320 стрілецького полку. Та це не було ще повне визволення Бережан. Фашисти ще декілька раз входили в місто, але ненадовго. 278 бережанців зі зброєю в руках брали участь у розгромі німецько-фашистських загарбників, з них 57 загинуло.
Після визволення Бережан від німецької окупації всі ключові об'єкти міста були зайняті різними органами радянської влади. Будинок окружного суду перейшов у розпорядження цивільної адміністрації, будівлі колишніх військових частин не змінили свого призначення, оскільки їх зайняли радянські війська. У Ратуші розмістилась полкова школа НКВД, а у колишньому офіцерському будинку – 86 полк НКВД [34, с. 45.].
Бережанський замок, як об'єкт пам'яткоохоронної діяльності радянської влади вперше у післявоєнний період, згадується у документі Тернопільського обласного відділу із справ архітектури «Свідчення про історичні та архітектурні пам'ятки архітектури Тернопільської області» за 1946 р., що зберігається в Державному архіві Тернопільської області (далі ДАТО). Найцікавіше, що до переліку пам'яток у м. Бережани зараховано «каплиця при замковому костелі італійської роботи, костел замковий ХVІ ст., замок 1554 р., побудований Миколою Синявським». Щодо інших бережанських пам'яток також допущено помилки у датуванні і найменуванні. В цьому документі відсутні історичні довідки та плани чи креслення згаданих пам'яток [6, Арк. 1 зв.].
Мінімальний опис бережанського замку, що дуже коротко характеризує стан пам'ятки у післявоєнний час, міститься у архівній справі ДАТО «Переписка із управлінням зі справ архітектури, Тернопільським облвиконкомом і міськвиконкомом та іншими організаціями про пам'ятки архітектури» за 1953 р.: «Замок Синявський, 1554 р., перетворений на руїни, ворота зняті, камінь від розбирання мурів, складений в штабелі призначений для вивозу. Костел ХV століття (тут в документі допущена помилка, вірно ХVІ ст.) з боковими каплицями в замку спотворений, покрівля із мідних листів знята, внутрішній простір захаращений і використовується як склад крейди» [7, Арк. 124].

ВИСНОВКИ
Друга світова війна для Західної України розпочалась із захоплення цієї території радянською владою, що не сприяло збереженню та впорядкуванню пам'яток історико-культурної спадщини. Вкрай трагічна доля спіткала сакральні пам'ятки. Пам'яткоохоронна діяльність радянської влади на новоприєднаних територіях у 1939–1941 рр. звелась до мінімуму, оскільки утвердження тоталітарних методів управління не передбачало збереження історичних та культурних надбань галичан. Бережанський замок у цей період перебував у віданні військових.
Зміна окупанта і прихід на початку липня 1941 р. на Бережанщину німецьких військ нічого докорінно не змінив у стані збереженості та використанні замку Синявських. Німецька влада, що здійснювала цілеспрямований грабунок пам'яток української історико-культурної спадщини, використала замок як склад паливно-мастильних матеріалів для сусідньої німецької військової частини.
Воєнні дії Другої світової війни для Бережани завершились 22 липня 1944 р. і у місто повертається радянська влада, першочерговим завданням якої стає післявоєнна відбудова та боротьба із українським націоналістичним підпіллям. Бережанський замок знову опиняється по сусідстві із військовою частиною, але вже радянською.
Отже, Бережанський замок в роки Другої світової війни зазнав подальших руйнувань та, на жаль, не став об'єктом пам'яткоохоронної діяльності у перші післявоєнні роки. Загалом, відомості про замок у досліджуваний час є малочисельними та мають фрагментарний характер. Відсутність обширної інформації про замок Синявських у пресі, спогадах та цивільних архівних документах періоду Другої світової війни підтверджує думку, що Бережанський замок при першій радянській та німецьких окупаціях перебував у віданні військових відомств, тобто був режимним об'єктом. Відповідно, доступ до нього був обмежений.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
1. Архівні джерела
1. Архів Управління Служби Безпеки України в Тернопільській області (далі Архів Управління СБУ в Тернопільській області). Ф. 6 «Основний». 3982-П. 34 арк.
2. Архів Управління СБУ в Тернопільській області. Ф. 6 «Основний». Спр. 5605-П. 172 арк.
3. Архів Управління СБУ в Тернопільській області. Ф. 6 «Основний». Спр. 10026-П. 75 арк.
4. Архів Управління СБУ в Тернопільській області. Ф. 6 «Основний». Спр. 10230-П. 37 арк.
5. Архів Управління СБУ в Тернопільській області. Ф. 6 «Основний». Спр. 12030-П. 66 арк.
6. Державний архів Тернопільської області (Далі – ДАТО). Ф. Р 1242. Оп. 2. Спр. 5. 7 арк.
7. ДАТО. Ф. Р-1242. Оп. 2. Спр. 98. 203 арк.
8. ДАТО. Ф. Р-2004. Оп. 1. Спр. 147. 4 арк.

2. Опубліковані джерела і матеріали

9. Злочини комуністичної Москви в Україні вліті 1941. Нью Йорк: Пролог, 1960. 87 с.
10. Кушнір М. Невпокоєне серце. Львів: «Галицька видавнича спілка», 2005. 557 с.
11. М. Л. Шлях перемоги. 1960. № 28. 10.07. С. 2.
12. Останні дні в бережанській тюрмі // Бережанські вісті. 1941. № 1. 27.07. С. 2.
13. Kaplica Sieniawskich w Brzezanach zabezpieczona przed zniszczeniem // Gazeta Lwowska. 1942. № 263. s. 3.
14. Kaplica Sieniawskich zabezpieczona przed dalsza ruina // Gazeta Lwowska. 1943. № 2274. s. 4.
15. Tertil R. Zamek w Brzeżanach. Portal dawnej bramy wjazdowej. Biblioteka Naukowa PAU i PAN w Krakowie BZS.RKPS.9732.k.11.
16. Tertil R. Zamek w Brzeżanach. Portal dawnej bramy wjazdowej. Biblioteka Naukowa PAU i PAN w Krakowie BZS.RKPS.9732.k.20.
17. Tertil R. Kościół zamkowy w Brzeżanach. Widok na kopuły i dach. Biblioteka Naukowa PAU i PAN w Krakowie. BZS.RKPS.9732.k.38.
18. Tertil R. Zamek w Brzeżanach. Kościół zamkowy w Brzeżanach. Widok na mury i kopułę z boku. Biblioteka Naukowa PAU i PAN w Krakowie BZS.RKPS.9732.k.39.
19. Tertil R. Zamek w Brzeżanach. Widok z prześwitu bramy na fasadę kapicy z boku. Biblioteka Naukowa PAU i PAN w Krakowie. BZS.RKPS.9732.k.40

3. Історико-краєзнавча і мемуарна література

20. Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга/ Підбір, упорядкування та редакція текстів і фотоматеріалів Надії Волинець. Бережани; Тернопіль: Наукове товариство ім. Шевченка; Бережанська районна держадміністрація і районна рада; Відділ освіти райдержадміністрації; Бережанська українська державна гімназія ім. Б. Лепкого; Державний історико-архітектурний заповідник. Бережани–Тернопіль: ДЖУРА, 2007. 1028 с., 7,5 арк. іл.
21. Бережанська земля: історико-мемуарний збірник/ упоряд. В. Лев. Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1970. 878 с.
22. Бережанська земля. Т. 3. Книга пам'яті. Тернопіль: Збруч, 2006. 795 с.
23. Коваль М. Теоретичні засади злочинних дій нацистів щодо української культури та їх реалізація під час окупації України в 1941–1944 рр. // Повернення культурного надбання України : проблеми, завдання, перспективи. Вип. 7. К., 1996. С. 15–18.
24. Редліх Ш. Разом і нарізно в Бережанах. Поляки, євреї і українці 1919–1945 роках. К., 2007. 289.

4. Монографії, статті та матеріали конференцій
25. Акуленко В. Охорона пам'яток культури в Україні (1917-1990). – К., 1991. – 274 с.
26. Бич В.В., Бич Н.В. Наш край Бережанщина. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. 80 с.
27. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні в 1917–1953 рр. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Кн. 2. / І. Білас. К.: Либідь – «Військо України», 1994. 685 с.
28. Гуцал П., Бажан О. Багряний відблиск «золотого вересня» (політичні репресії на Тернопільщині у 1939– 1941 роках)// З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. 2009. № 1(32). С. 182–193.
29. Денисенко Г. Місця пам'яті і пам'ятники жертвам "Великого терору"// Краєзнавство. 2012. № 1. С. 101–108.
30. Заремба С. Українське пам'яткознавство. Історія, теорія, сучасність. Київ, 1995. 446 с.
31. Мизак Н. За тебе, свята Україно. Бережанський повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА (Козівський район). Книга шоста. Чернівці, 2007. 272 с.
32. Мегилл А. Историческая эпистемология: Научная монография (перевод Кукарцевой М., Катаева В., Тимонина В.) / Мегилл А. М.: Канон + РООИ «Реабилитация», 2007. 480 с.
33. Романів О., Федущак І. Західноукраїнська трагедія 1941 / О. Романів, І. Федущак. Львів–Нью-Йорк, 2002. 428 с.
34. Савчук В. Бережани по Другій світовій війні // Бережанська земля. Т. 2. Історично-мемуарний збірник, 1998. – 899 с.
35. Україна у Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст. Історичні нариси. Книга ІІ. – К.: «Наукова думка», 2011. 942 с.
36. Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodstwa ruskiego/Materialy do dziejow sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej.-Krakow, 2007. T.15.

5. Електронні ресурси

37. Гаврилів І.О. Більшовицький терор на західноукраїнських землях у 1939–1941 рр.// Режим доступу http://vlp.com.ua/files/24_6.pdf . С. 141–148.
38. Жив'юк А. А. Меморіальні місця тоталітарних репресій в Україні: проблеми локалізації, комеморації, інституціоналізації // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.stattionline.org.ua/histori/107/20009-memorialni-miscya-totalitarnix-represij-v-ukra%D1%97ni-problemi-lokalizaci%D1%97-komemoraci%D1%97-institucionalizaci%D1%97.html.
39. Завод Meva // [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.eurabota.ua/job/272943/zvaryuvalniki-so2-po-bezkoshtovniy-programi-ukraina-chehiya-at-andrey.
40. Землетрус // [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/43772.
41. Карпатський землетрус 1940 // [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wikihttps.
42. Кот С. І. Охорона пам'яток історії та культури [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Ред. кол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: В-во «Наукова думка», 2010. 728 с.: іл. Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Okhorona_pamiatok.
43. Привіт із зони Вранча // [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://wz.lviv.ua/article/183808-pryvit-iz-zony-vrancha.
44. Очевидці про жахливі «подвиги» НКВС на заході України // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://intermarium.com.ua/pro-podvygy-nkvs-na-zah .
45. Тотальне знищення // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://territoryterror.org.ua/uk/history/1939-1945/first-soviets/burned-out-land/odi-ukrayiny.
46. Химиця Н. Антиукраїнський культурний геноцид в роки Другої світової війни // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/politika/antiukraienskijkulturnijgenocidvrokidrugoiesvitovoievijniavtorhimicanatalia.
47. Чому "трясе" Тернопільщину // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://geonews.com.ua/news/detail/chomu-tryase-ternopilschinu-661.
48. Kreishauptmannschaft Brzeżany // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.territorial.de/gg/brzezany/kreish.htm.
49. Kraftstoff Behälter. Meva. Tschechisches Wohndesign // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://tschechisches-wohndesign.at/artikel/kraftstoff-beh%C3%A4lter.

6. Інші

50. Інтерв'ю з Дубницьким Степаном Григоровичем від 14.09.2016 року// Архів автора.
51. Інтерв'ю Христиною Михайлівною Сим-Олійник від 8.02.2018 року // Архів автора.