Парацій Володимир Михайлович
(м. Бережани, Тернопільська обл.)
МИСТЕЦЬКА КОЛЕКЦІЯ РОДИНИ ПОТОЦЬКИХ У РАЙСЬКОМУ ПАЛАЦІ (БЕРЕЖАНЩИНА):
ФОРМУВАННЯ, ШЕДЕВРИ, ДОЛЯ.
Згідно твердження С. Томковіча: «Інтерес до пам'яток давнішої культури чи культур пробуджується в Європі лише з XVIII ст., і то наприкінці його» [35, s. 4]. Так як «епоха романтизму породила культ сентиментальності щодо минулого». Почала оформлюватися на рівні, якщо не загальносуспільному, то хоч би окремих соціальних груп, ідеї щодо відтворення старих замків, костьолів [35, s. 5]. А, на підставі цього, бажання збирати старовину, мистецькі цінності, коштовні, чи просто історично значимі, речі.
Прикладів цього можна назвати багато й на польському (польсько-українському ґрунті). Зупинимося лише на одному, але дуже показовому – на одній з колекцій короля Яна ІІІ Собеського. На підставі інвентаря від 10 листопада 1696 р. (як посмертного спадку Яна ІІІ Собеского королевичам Якубу, Олександру та Констянтину) А. Чоловський склав свого роду каталох мистецьких (музейних) цінностей Вілановського замку. Коштовні предмети (годинники, ґудзики, перстені, бляхи до поясів, інше оздоблення) – 172 предмети [12, s. 31-35], срібні вироби (чари, чаші, кошики дзбани, інше) – 122 предмети [12, s. 35-40], золота галантерея – 132 предмети [12, s. 40-45], меблі й меблеве начиння – 529 предметів [12, s. 45-66], живопис – 312 предметів [12, s. 66-82], з них – 93 образи оформлювали бібліотеку [12, s. 73-78].
Музейна колекція Романа Сангушка в Підгорецькому замку також трактувалася велично: зали «повні коштовних пам'яток», 72 портрети відомих поляків. Бібліотека в 6 тис. томів, «багатий архів Конецпольських і Ржевуцьких» [10, s. 132; 19].
Звертала на себе увагу (на пп. ХІХ ст.) мистецька колекція Мнішків у Вишневецькому палаці. Виділялася збірка портретного живопису (67 одиниць збереження): зображення польських королів, Петра І, відомих політичних діячів, магнатів, олімпійських богів, представників родини Мнішків, інших. Окрім того перелічувалися 80 різноманітних мініатюр, 120 видів Варшави «на папері» (рисунок, графіка) [37, s. 151-159].
Вражаючі відчуття викликав у сучасників описи мистецьких цінностей Поморянського замку за часів власника Йозефа Прушинського (сер. ХІХ ст.) [17, s.171-176].
З окремими представниками однієї з гілок родини Потоцьких пов'язана інформація про наявність мистецької збірки в Райському палаці (на західній околиці м. Бережани). Її існування та постійне поповнення має безпосередній зв'язок з особами власників, а також їх інтелектуальним вихованням, яке вони отримували своїх попередників. Адже чоловік Олександри з Любомирських Станіслав Костка Потоцький – батько першого власника бережанських маєтностей з цього роду, був великим цінителем, знавцем і меценатом мистецтва, колекціонером професійного рівня, помітним пропагандистом класицизму в мистецтві. Як архітектор-аматор, в співпраці з Християном Петром Айгнерем, розробив проект фасаду костьолу Св. Анни у Варшаві, також був проектантом інших помітних ансамблів, зокрема парку англійського типу у Віланові. Вважався одним із піонерів історії мистецтва та археології в Польщі, проводив власні польові археологічні дослідження. Свою мистецьку колекцію, яка зберігалася у Вілановському палаці, Станіслав Потоцький в 1805 р. відкрив для широкого загалу, творячи, таким чином, один з перших польських музеїв.
Його наступники – власники зокрема й Райського палацу – продовжували меценатські заходи та творчі захоплення свого попередника. Зокрема і як власники мистецьких збірок.
Перші, правда дуже короткі, згадки про мистецький фон Райського палацу з'являються у сер. ХІХ ст. Про неї згадується в контексті загальних описів цього ландшафтно-мистецького комплексу. Покажчиком такої інформації може бути замітка Кароля Відмана [36, s. 396.].
У цей час (за власності другого з представників родини Потоцьких Станіслава) палац стає своєрідним культурним центром регіону. Він був доповнений домовою капличкою, в якій знаходився алебастровий вівтар (створений львівським скульптором Леонардо Марконі у 1879 p.). У більярдному залі знаходилось 4 картини, які змальовували в'їзд Єжи Оссолінського до Риму, цікаві зразки венеціанського скла з гербами Сенявських [1, 667; 9, 19; 11, s. 83-84].
Власне ці ствердження потребують окремого пояснення. Юрій (Єжі) Осолінський – визначний польський державний діяч, коронний канцлер – зосереджував у своїх руках (за часів правління королів Сигізмунда ІІІ та, особливо, Владислава IV) ледь чи не весь дипломатичний потенціал Речі Посполитої. Він носій найпотаємніших планів держави, автор багатьох політичних (зокрема мілітарних) проектів. Під час одного із чисельних закордонних вояжів він, у 1633 р., відвідує Рим, має аудієнцію у папи Урбана VIII [7, с. 318-319].
Цей сюжет – «в'їзд Осолінського до Риму 1633 року» – відтворювався різними живописцями. Так, відомий акварельний рисунок, тиражований у 1650 р. в Римському видавництві Джовані Джакомо де Россі, авторства флорентійського гравера і художника Стефанго Делла Белла. У 1633 р. Лоренцо Медічі відправив його до Риму, де останній провів наступних шість років. І першим «римським» творінням мистця було зображення в'їзду польського посольства графа Осолінського [38, s. 424-430]. У наші дні ця робота зберігається у збірці графіки Biblioteka Narodowa (Варшава).
Ще одним творцем подібного сюжету на полотні був італійський художник-пейзажист Бернардо Беллотто (званий також Каналетто). Він народився 1720 р. у Венеції. Коло 1740 р. переїжджає на навчання до Риму, пізніше мандрує по Італії та німецьких землях, проживає у Мюнхені. З 1747 р. відправляється до Дрездена, де працює в якості придворного живописця польського та саксонського короля Августа ІІІ. Післі 1758 р. художника запрошують до Відня, звідки він повертається знову до Дрездена, а звідти, на запрошення польського короля Станіслава Августа Понятовського, до Варшави, де й помирає у 1780 році. Серед написаних у польській столиці картин одна з найвідоміших – «Урочистий в'їзд посла Юрія Осолінського до Риму» "Торжественныйвъезд посла Юрия Оссолинского в Рим 1663 г." [6, с. 374]. Більшість його творів на історичну тематику зберігаються в Королівському замку та Національному музеї Zamku Królewskim i MuzeumNarodowym [30, s. 198–199].
Позитивну справу продовжив син Станіслава Якуб Потоцький. Як і батько (Станіслав), він також був великим прихильником мистецтва; у своїх численних палацах закладав і постійно збагачував цінні збірки.
Якуб Потоцький народився в Берліні у 1863 році. Тут, у тогочасній прусській та майбутній загальнонімецькій столиці, закінчив гімназію. Упродовж 1885-1888 рр. студіював право в університеті м. Тарту, а пізніше вивчав рільництво у Вищій рільничій школі в Берліні.
Після батька двадцятирічний Якуб отримав понад 30 тис. гектарів земельних угідь, палаци й будинки (в Парижі, на території центральної та південно-східної Польщі, а також в межах сучасної Білорусії – поблизу Бреста, а також у Прибалтиці). До 1918 р. він також був власником маєтку в Балабанівці (Хмельниччина, тоді на території Російської імперії). Окремий маєток формували й бережанські землі. Загалом, приватні земельні угіддя складалися з 38 великих фільварків. Закладені були значні рахунки і в французьких банках [32, s. 23-24; 33, s.16]. Усе це перетворювало Я. Потоцького на фінансово незалежну особистість, здатну бути благодійником і втілювати свої гуманістичні й творчі інтереси.
Місцевий краєзнавець 1930-х рр. Станіслав Вишневськнй стверджував у своєму путівнику, що в палаці за часів Потоцьких були картини Я. Матейки і навіть Рембрандта (принаймні його школи). Навколишня територія впорядковується, прикрашається фонтанами, альтанками, копіями античних скульптур [39, s. 46].
З метою оглянути бібліотеку Потоцьких влітку 1894 р. палац у с. Рай відвідав Іван Франко. Ось як це описує, опираючись на особисті юнацькі враження, майбутній письменник і поет Богдан Лепкий:
«Палацик одноповерховий, невеличкий і зверху не розкішний, лежав серед великого, прегарного парку, куди вела довга, липова алея.
Графа Потоцького не було у Раю; він майже цілий рік сидів за границею, великий пан, царський конюший, чи щось таке; палатою і бібліотекою завідував мій знайомий Должицький.
Заки його повідомлено про наш приїзд, проходжувалися ми перед верандою, дивилися на гарні муравники та квіти, з насолодою дихали, чистим повітрям. На муравнику, перед верандою, стояла якась невеличка статуя...
Должицький, побачивши такого рідкого і не¬сподіваного гостя, дуже чемно привітався і дуже радо показав нам усе, що цікавого було в палаті. Французькі, гарно різьблені сходи, данцігські ста¬рі дубові меблі, дорогоцінні кришталеві павуки, Матейкового Віта Ствоша, Гріглєвського «інтер'єр», японські обрусн...» [4, c. 40].
Образ знаменитого скульптора Вита Ствоша, создателя одного из красивейших готических алтарей (в Мариацком костеле в Кракове), с юных лет запал в душу Матейко. На своїй картине он показал Ствоша слепым, утомленным жизнью старцем. Денежные средства, собранные от публичного показа картины, а также от продаж ее фотокопий, художник направил на реставрацію олтаря Ствоша.
У вересні 1865 р., після повернення з Парижа, Я. Матейко закінчив «Віта Ствоша». Образ виставлено у Кракові на дохід реставрації великого вівтаря Ствоша з костелу Св. Марії. Ржевуцький зробив фотографію картини, а набув її гр. Станіслав Потоцький [25, s. 54-55].
Kosciol Mariacki w Krakowierys. Jana Matejki (1838 – 1893); ryt. wykonany w drzeworytni Jana Salomon Minheymera (1808–1879) udoіupoprawej: JM (monogramlaczony) 1866 u dolu druk.: (Rysowal na drzewie Jan Matejko; drzeworytz pracowni J. Minheymera).; 518; nagуrze:Kosciol Najswietszej Maryi Panny w Krakowie./ (Widokz wiezy ratuszowej).; recto: pieczatka BKPAN; olуwkiem: C V 757drzeworyt sztorcowywym.: 335x252por. z: Kіosy, 1866
Kosciol archiprezbiterialny p. w. Wniebozecia Maryi Panny, koscijl Mariacki gotycki kosciol zostal ufundowany przez biskupa krakowskiego Iwo Odrowoza w 1221 – 1222 r. na miejscu drewnianej swiatyni [15, s.167].
«Сліпий Ян Віт з внучкою» (ескіз – в Домі Матейка, олійна картина – Національний музей у Варшаві) [8, с. 30].
Aleksander Gryglewski Brzostek koło Jasła 1833 - Gdańsk 1879. Studia malarskie rozpoczął w krakowskiej Szkole Sztuk Pięknych. Studiował tam w latach 1852 do 1858, przedewszystkim u pejzażysty Aleksandra Płonczyńskiego. W 1858 roku wyjechał do Monachium na koszt Zofii Arturowej Potockiej. Po powrocie od 1860 roku malował systematycznie widoki polskich zabytków w Krakowie, Lwowie, Podhorcach i Olesku. W latach 1872-1875 przebywał w Warszawie (widoki wnętrz Łazienek i Wilanowa), następnie malował w Krośnie, Wiśniczu a poza Polską w Monachium, Pradze i Wiedniu... Aleksander Gryglewski Współpracował z Janem Matejką... [31, s. 74].
Інформація про А. Григлєвського: мистецьку освіту здобув у Кракові та Мюнхені. З 1860 р. жив і працював у Кракові [3, с. 36]. 1871 р. бував у Львові, Підгірцях, Олеську. У 1879 р. переїздить у Гданськ [3, с. 142-144].
Sala Karmazynowa w Podhorcach. 1871. Olej na płótnie. 68 x 102,5 cm. Muzeum Narodowe w Warszawie [22].
Події першої світової війни негативним чином вплинули й на бібліотечну колекції Потоцьких у Райському палаці. Адже регіон часто знаходився в зоні ледь чи не постійно інтенсивних бойових дій (домінантою яких можуть слугувати бої в межах гори Лисоня упродовж серпня-початку жовтня 1916 р.). Воєнні зіткнення були й пізніше. Так, за інформацією станом на 17 червня 1917 р., під Бережанами відбито атаки російських військ [21, s. 1]. За інформацією, станом на 17 червня 1917 р., під Бережанами відбито атаки російських військ [21, s.1].
За інформацією австрійського командування, станом на 5 липня 1917 р., на узгір'ях під Бережанами відбувалися локальні зіткнення, в яких відкинуто росіян з лінії оборони, на яких вони перебували. На сусідніх відтинках фронту загалом було спокійно.
Згідно версії російського командування, станом на 3 липня 1917 р., на південному-сході від Бережан відбуваються активні бойові дії. На перше липня, тут захоплено 53 офіцера та 2200 солдатів. На решті фронту – перестрілка [13, s.1].
Було зафіксовано стан окремих пошкоджень і втрат, нанесених музейному зібранню. Тому пізніше, в часи польсько-більшовицької війни, з палацу вивезені всі цінніші предмети музейного значення [29, s. 423]. Деякі з них тимчасово зберігалися а приміщенні бібліотеки Оссолінських у Львові. «Tak udzielono schronienia arcydziełu Matejki Wit Stwosz (własność Jakóba hr. Potockiego)...». А «з настанням нормальних стосунків, збірки ці повернуто власнику» (Якубу Потоцькому) [16, s.27].
Мистецькі цінності (а також й архівно-бібліотечні), які залишалися у палаці (і сам палац), охоронялися й завдяки створенню надзвичайних заходів, що підтверджують документи періоду українсько-польського протистояння в Східній Галичині 1918-1919 рр. Так, у листі Міністерства культури і мистецтв (Краків) до дирекції львівської поліції від 31 травня 1919 р. повідомлялося, що ще другого травня польська сторона попередила українську: у випадку знищення чи укриття збірок старовини в різних місцевостях краю (окремо виділено Райську збірку), будуть конфісковані колекції українських музеїв Львова. Поліцейським було наказано взяти музейні приміщення та експозиції під нагляд [5, арк. 1]. Звернення можливо й жорстоке, але, безумовно, показове та ефективне. Адже під час військових протистоянь культурна спадщина загалом залишається поза захисним впливом, без належного контролю.
З 1919 р. (з часу створення Чехословацької республіки) Урядовим комісаріатом охорони пам'яток Словачини проблема збереження історико-культурної спадщини розглядалася у прямому взаємозв'язку із музеєфікацією пам'яток «на природі» [24, s.182].
«Знищити, чи дозволити, аби нищили мистецькі пам'ятки... те саме, що відібрати з міста чи краю капітал, зібраний працею поколінь, відіпхнути суспільство великим кроком назад, до варварства й темноти» [34, s. 4]. Ці фрази стали, зокрема для подальшого польського пам'яткоохоронного соціуму, стали аксіоматичними й показовими [26, s.9].
У Вишнівецькому палаці «з давніх цінних збірок нічого не залишилося: розлетілося по світу. Новий власник згромаджує наново картини, мініатюри, порцеляну, але уже не в польському дусі» [10, s. 243].
Учасники 13 з'їзду делегатів Об'єднання музеїв Польщі (Львів-Підгірці, 12-14 червня 1937 р.) 14 червня відвідали, під керівництвом А. Чоловського, замок в Підгірцях. На виїзді з села оглянули місцевість, виділену кн. Романом Сангушко під зведення будинку відпочинку для музеологів. Потім, відвідавши Олеський замок, повернулися до Львова [28, s. 15-16].
Учасники 9 з'їзду делегатів Об'єднання музеїв Польщі (Познань, 24-26 вересня 1933 р.), після завершення з'їзду (26 вересня), зробили екскурсію до Корніка, де відвідали замок й оглянули збережену тут збірку старовини. Наступним було відвідання палацу в Рогаліні з оглядом палацової галереї графів Рачинських [27, s. 17].
Станом на 1931 р.: „Палац одноповерховий, емпіровий, перебудований у XVIII-XIX ст. за кн. Ельжбети з Чарторийських Любомирської з давнього палацика мисливського (XVII ст.). Відновлено" [29, s. 441].
с. Рай (виділяючи мисливський палац і парк) [19, s. 22; 20, s. 183].
Загалом, культурницько-меценатська діяльність Якуба Потоцького продовжувала розповсюджуватися на багато сфер людського життя. Зокрема, на фундацію боротьби з раком і туберкульозом він передав дохід з усіх своїх земельних угідь (30 тис. га), вартістю 40 млн. злотих.
Музейні цінності, згідно заповіту (складеного 22 вересня 1934 р.) було передано Національному музею у Варшаві.
Іззаповіту (тестаменту) графа ЯкубаПотоцького 22 вересня 1934 р. (маєток в Геленові під Варшавою): §2. Przedmioty z wewnętrznych urządzeń mych pałaców i domów w kraju i za granicą, które stanowią istotną wartość muzealną, historyczną lub artystyczną, które oceniam na dwa miliony złotych polskich (2.000.000 zł p.), jak obrazy, portrety, gobeliny, rzeźby, antyczne meble itd., zapisuję na własność Muzeum Narodowemu w Warszawie. Spis przedmiotów, które mają stanowić własność Fundacji, a które mają być oddane Muzeum Narodowemu sporządzą nieodwołalnie wykonawcy testamentu przy udziale powołanych przez siebie rzeczoznawców. Zobowiązuję Muzeum Narodowe do sporządzenia i trwałego utrzymania napisów na wszystkich przedmiotach wyraźnie określających, że przedmioty pochodzą z mego, Jakuba Potockiego, zapisu.
А книгозбірню (сконцентровану у маєтку в Геленові Я. Потоцький записав Публічній бібліотеці (Варшава) [14, s. 2; 32, s. 24; 33, s. 17].
Продовжує здійснювати пожертви й для нашого міста. За це, а також за інші різноманітні прояви благодійництва, Якуба Потоцького було визнано почесним громадянином Бережан [32, s. 24; 33, s.17]. А, урядовим Указом (за підписом президента Польщі І. Мосціцького та голови Ради міністрів Л. Козловського) від 24 вересня 1934 р., за «довголітню суспільну діяльність, а також велику послугу для краю» його нагороджено Орденом Відродження Польщі [23, poz. 290].
Помер Якуб Потоцький після важкої хвороби 27 вересня 1934 р. в Геленові, але заповів поховати себе «в улюбленій своїй резиденції, в палаці а Раю під Бережанами» [33, s.17]. Ще за життя, розпорядившись долею власних бібліотечних і музейних зібрань, він забезпечив їм довге суспільне життя, зробив можливим об'єктом дослідження, осмислення, раціонального використання.
Джерела та література.
1. О. Баран. Село Рай//Бережанська земля. Історично-мемуарний збірник.-Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто,1970.-Т.1.
2. Ж. Бодрийар. Система вещей. М., 1995.
3. Каталог гравюр XVII-ХХ століття з фондів ЛНБ ім. В. Стефаника АН УРСР (Архітектура Львова).-К.,1989.
4. Б. Лепкий. Три портрети (Франко, Стефаник. Оркан).-Львів,1937.
5. Центральний держав ний історичний архів у м. Львові.-Ф.146.-Оп.8.-Спр.3032.
6. Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона.-т. III.
7. Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона.-т. XXII.
8. Ян Матейко/Текст Ю. Стажинокого.-Варшава, 1962.
9. Brzezany/Oprac. tekstu A. Zarnowski.-Krakow,1993.
10. E. Chwalewik. Zbiory polskie...
11. J. Czernecki. Brzeżany. Pamiątky i wspomnienia.-Lwow,1905.
12. A. Czolowski. Urządzenie palacu Wilanowskiego za Jana III.-Lwow, 1937.
13. Gazeta codzienna. Gazeta Torunska.-1917.-7 lipca.-Nr.152.
14. Glos Brzeżanski.-1935.-Nr.13.
15. Grafika prasowa w XIX wieku.-Kornik, 2007.
16. J. Fischer. Zaklad Narodowy imenia Ossolinskich. Zarys dziejow.-Lwow, 1927.
17. Kronika Pomorzanska wedlug żrodel miejscowych opowiedziana przez Bronislawa Zamorskiego.-Lwow,1867.
18. B. Kryczynski. Biblioteka zamkowa w Podhorcach//Nasz kraj.-1906.-Nr.16.
19. T. Kunzek. Ziemia podolska. Opis krajoznawczno-turystyczny wojewodstwa Tarnopolskiego. -Tarnopol,1935.
20. T. Kunzek. Przewodnik po wojewodstwie Tarnopolskiem.-Tarnopol,1936.
21. Kuryer Sląski. Pismo poswięecone sprawom ludu polskiego na Sląsku.-1917.-19 czerwca. -Nr.137.
22. E. Micke-Broniarek. Malarstwo polskie. Realizm, naturalizm.-Warszawa, 2005.
23. Monitor Polski.-1934.-Nr.225.
24. S. Mruškovič, J. Darulova, S. Kollar. Muzejnictwo, muzeologia a kulturne dedictvo. -Banská Bystrica, 2005.
25. O artystycznych czynnosciach Jana Matejki, począwszy od lat jegonajmlodszych, to jest od roku 1850 do konca roku 1881, przez M. Gorzkowskiego.-Krakow,1882.
26. Opieka nad zabytkami i ich konserwacja.-Warszawa, 1920.
27. Pamiętnik muzealny.-Krakow, 1934.-Zesz.3.
28. Pamiętnik muzealny.-Krakow, 1938.-Zesz.7.
29. J. Piotrowski. Ochrona zabytkow sztuki wojewodztwa Tarnopolskiego//Wojewodstwo Tarnopolskie.-Tarnopol, 1931.
30. Polski slownik biograficzny.-Krakow,1937.-T.3.
31. Polski Słownik Biograficzny t. 9
32. Polski Słownik Biograficzny.-Warszawa, 1984-1985.-T.28.
33. Semper Fidelis.-1999.-Nr.6/53.
34. S. Tomkowicz. Reforma konserwatorska w Galicji/Odbitka z "Przeglądu powszechnego". -Krakow, 1886.
35. S. Tomkowicz. Znaczienie zabytkow sztuki.-Krakow, 1928.
36. Tygodnik ilustrowany.-Lwow, 1860.-Nr.43.
37. Wiadomoscsi o galerey obrazow hrabiego Mniszcha w Wiszniowcu//Wizerunki і roztrzasania naukowe.-Wilno, 1836.-Nr. 3.
38. H. Widacka. Triumfy antyczne a polskie entraty poselskie XVII w. w zbiorach graficznych Biblioteki Narodowej//Rocznik Biblioteki Narodowej.-Warszawa, 1973.
39. S. Wiszniewski. Przewodnik po Brzeżanach i okolicy.-Brzeżany, 1937.