Володимир Парацій,
завідувач
науково-дослідного відділу
Державного
історико-архітектурного заповідника
у м. Бережани.
БЕРЕЖАНСЬКИЙ ЗАМКОВИЙ КОМПЛЕКС: ПРОЕКТНІ ПРОПОЗИЦІЇ РЕСТАВРАЦІЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ 1920-Х РР.
Замкові комплекси України є тими беззаперечно універсальними зразками пізньосередньовічної функціональної архітектури, які безпосередньо відчули весь динамізм минулих подій, але зберегли свою історичну та мистецьку значимість до сьогодення, навіть перебуваючи у руїнах. На цьому фоні позитивно виділяється Тернопілля, де знаходиться приблизно третина подібних пам'яток. А, за підрахунками О. Мацюка, в адміністративних межах сучасної області було локалізовано 134 замки різноманітних форм мистецького та оборонного проявів.
І один з найвеличніших з них – це Бережанський замковий комплекс. Як головна резиденція магнатського роду Синявських він перетворювався протягом сер. XVI – поч. XVIIІ ст. на універсальний архітектурний ансамбль, в якому органічно поєдналися ціннісні високомистецькі мотиви, можливості ефективного фортифікаційного забезпечення, якісні комфортно-житлові умови. Особливою мистецькою значимістю виділявся замковий костьол – архітектонічна домінанта комплексу. «Мистецтво у відблиску сонця» – так називав його ще на поч. ХХ ст. проф. Я. Зубрицький в одній з своїх публікацій, яка має характер і професійного дослідження, і популяризації пам'ятки, і заклику до її охорони [27, 6].
Власне, на той час проблема збереження замку як цінного історико-мистецького об'єкта пройшла уже декілька стадій, кожна з яких вирізнялася своєю неповторною специфікою поглядів, концепцій та практичних дій. Незважаючи на це, замок занепадав. Занепадав через людську байдужість, через незацікавленість у ньому власника Якуба Потоцького, через відсутність чіткого розуміння того, для чого подібні об'єкти потрібно зберігати та як використовувати. Сам факт руйнації нівелювало користь від будь-яких попередніх теоретичних пропозицій та закликів.
Але починається перша світова війна. Упродовж 1915-1916 рр. замок знаходиться в центрі бойових дій та отримує перші фізичні пошкодження. Одночасно, в тогочасному галицькому (загалом) суспільстві починає прогресувати думка про об'єкти старовини як пам'ятки національної історії, як своєрідні мистецькі символи, які повинні зберігатися і раціонально використовуватися (як чинники репрезентаційний, моральний та патріотичний). Підтвердженням цього може бути Декрет Ради Регентів про опіку над пам'ятками старовини від 21 листопада 1918 р. (затверджений урядовим Розпорядженням 1 травня 1919 р.) [11, 3-9]. На європейському континенті лише завершувалися бойові дії, а представники тимчасового польського урядування вже акцентували погляди на пам'яткоохоронні проблеми, зокрема й галицького краю.
Одним з об'єктів такого акцентування був Бережанський замковий комплекс. Ще з 1918 р. розпочалася тривала переписка про стан його збереження, про невідповідність використання військовими [9, 62-63]. Це стало початком тих концептуальних пропозицій щодо його реставрації та пристосування, які почали осмислюватися з поч. 1920-х років.
Проблема Бережанського замку в перші післявоєнні була не лише у його локальному фізичному пошкодженні та нераціональному використанні. Ще під час першої світової війни було знищено чималу кількість маєтностей гр. Я. Потоцького і в нього не було можливості реставрувати замок власним коштом. Спричинилася до цього ще й примусова парцеляція, тобто розбивка землі на дрібні ділянки (парцели) [10, 486]. Тому замок із замковим костьолом і прилеглим парком було передано у користування війська польського [14, 282]. За іншою інформацією: замок, костьол і парк Потоцький офірував у відання держави [16, 67]. Ця передача нині вже сприймається як аксіоматичний факт [19, 94]. Особливо, якщо її можна підтвердити документально [6, 239].
Під приводом збереження в більш надійному місці вивозилися з замку й рухомі культурні цінності. Яскравий приклад: телеграма, що була направлена на ім'я консерватора Краківського округу Міністерства мистецтв і культури Т. Шидловського та отримана ним 17 травня 1920 року; вона такого змісту: «Пам'ятки старовини Бережанські два вагони вислав тринадцятого= Піотровський» [13, 18]. А до серпня 1920 р. із замку вивезено мистецькі саркофаги Синявських [19, 94]. Таким чином, негативні прояви оточували пам'ятку з різних сторін і були вони результатами багатьох суб'єктивних та об'єктивних обставин.
Але з часом визначаються кращі перспективи. Восени 1921 р. було нормативно підтверджено факт утворення незалежної Польської держави, в адміністративно-територіальні межі якої ввійшли землі Східної Галичини. Тоді ж, 31 вересня, як окрему територіально-адміністративна одиницю створено Тернопільське воєводство [4, 1]. Політична стабілізація дозволяє знову привернути увагу на проблему збереженості й раціонального використання архітектурно-мистецької спадщини краю. На урядовому рівні створюються нові пам'яткоохоронні структури, в яких було збережено попередній досвід, продовжили роботу знані довоєнні консерватори (Т. Шидловський, Й. Піонтровський). Пам'ятки архітектури стають об'єктом державної уваги. Здійснюється робота по каталогізації стану їх збереження, фіксуються руйнації періоду першої світової війни; первинним позитивним результатом цієї діяльності були дві інформативні (з розрахунком на їх практичне застосування) публікації Тадеуша Шидловського [22; 23].
Формуються акценти на необхідність реставрації, збереження та подальшого обґрунтованого використання власне Бережанського замкового комплексу. Зокрема, у визначений період часу осмислюється на урядовому рівні думка про пристосування замку для освітніх потреб. Наявний комплекс архівної документації дозволяє прослідкувати процес розвитку ідеї.
Зав'язкою подібної концептуальної схеми використання можна назвати відпис з Львівського воєводства до окружної шкільної кураторії у Львові (за підписом Й. Піонтровського) від 20 жовтня 1922 року. Повідомлялося, що опрацювання проектної документації щодо відбудови Бережанського замку (автор – інженер-архітектор Маріан Осінський) завершується [12, 120]. Отже, можна передбачити наявність якого-небудь пам'яткоохоронного запиту від шкільної кураторії, яке, на жаль, виявити не вдалося. Хоч, з подальшої переписки стає зрозуміло, що ініціатива використання замку з педагогічною метою виходила від місцевих освітніх урядових структур.
Розкриває це лист-відповідь Й. Піонтровського до Бережанського старости від 4 листопада 1922 р. Його суть: окрім усного порозуміння щодо передачі замку на користь держави потрібно ще й офіційну письмову згоду власника пам'ятки. Попередня, представлена з шкільної кураторії ідея щодо відбудови замку з метою створення тут учительської семінарії, інтернату, навчальних класів і дослідного поля, була сприйнята позитивно. Пропонується з цього приводу підготувати відповідного листа до Міністерства народної освіти та релігійних визнань за підписом громадян міста та «цілого повіту»; а також заакцентувати увагу, що подібне пристосування замку матиме якнайбільші позитиви для його подальшого збереження в якості архітектурної пам'ятки, й загалом для крайового освітнього та культурного життя [12, 121].
Таке звернення було підготовлено 4 січня 1923 року, правда, від імені львівської округової шкільної кураторії. У відповідь на нього з'являється лист з Міністерства народної освіти та релігійних визнань від 27 січня. Зазначено, що міністерство «думку про призначення замку в Бережанах на помешкання тамтешньої державної учительської семінарії трактує найприхильніше». Але воно не може виступати з остаточним рішенням, доки не матиме певності, що розміри замку та архітектонічна структура пам'ятки «уможливлює вигідне пристосування її для потреб семінарії». Тому пропонується переслати необхідні креслення.
Одночасно зазначається, що, незважаючи на відсутність бюджетних коштів для зведення нових будівель, міністерство використає всі можливості на пошуки необхідних сум на відбудову замку з його пристосуванням для потреб семінарії, якщо згадувані умови підтверджуватимуться [12, 129-129 зв.].
Ця переписка стимулює наступний цикл звернень, теоретичних розробок і практичних в перспективі пропозицій з метою виведення пам'ятки зі стану руїни. Зроблені акценти дозволяють зрозуміти, що перспектива подальшого використання замку як комплексного освітньо-виховного закладу на цей час домінує серед професійного та загалом зацікавленого оточення. Своєрідним інформативним підтвердженням цього може бути газетна публікація від 13 грудня 1923 року. Подаємо її в перекладі на українську мову без скорочень:
«Відбудова замку в Бережанах
Що говорить консерватор
др. Піонтровський?
Означений замок Синявських у Бережанах, збудований в XVI ст., нині, після світової війни, знищується з дня на день і розпадається на порох. Красиві безцінні фрамуги й зразки мистецької ліпнини відпадають, зали дуже занедбано. А каплиця являє собою пригнічуючий вигляд.
Справою повернення того замку до свого первинного стану нині зайнявся дуже енергійний посол Бережанський п. Вішнєвський, а др. Й. Піонтровський, керівник управління консерваторського, повідомляє таке:
«За старання консерваторського управління, власник Бережан Якуб гр. Потоцький подарував замок Бережанський разом з парком, каплицею і пасмом навколишньої землі уряду польському. Справою прийняття цілісного об'єкту на власність державну займається центральна влада та уряд воєводський у Тернополі.
У замку має бути розташована державна вчительська семінарія, а також інші заклади, зокрема професійні, комунальні та гмінні школи. Відбудовою та адаптацією замку до вищевказаних цілей повинна зайнятися кураторія шкільного округу у Львові, а також шкільний відділ міністерства релігійних визнань і народної освіти. Все залежить однак від можливостей відшукання відповідних інвестиційних коштів, до чого в значній мірі й гміна м. Бережани повинна долучитися. Так як розташування народних шкіл в Бережанах у виняйнятих будівлях приватних є дуже невідповідно і дорого.
Якнайшвидша відбудова та адаптація дуже цінного, старовинного замку Бережанського буде для уряду, а також для гміни під будь-яким кутом поглядом дуже корисно і вартісно.
Ґрунтовний ремонт всіх приміщень замку разом із повним знищенням залишків колишнього бровару буде, в крайньому випадку, дешевше, ніж необхідна будова в найближчий час двох або трьох нових шкільних будинків. У додатку разом із замком впорядковуватиметься прекрасна каплиця і досить великий парк» [5, 136-137]. Слід зауважити, що публікація доповнювалася копією ескізного малюнка Бережанського замку з виглядом на південний, знищений снарядами, бік зовнішнього муру (виконаний Й. Піонтровським).
Ця діяльність (хоч-би на рівні пропозицій та проектів), загалом стимулює пам'яткоохоронні акценти на замок. Об'єкт візуально вивчається місцевими краєзнавцями та професійними дослідниками, зокрема з перспективою його подальшої пам'яткоохоронної та раціонально-пристосувальної мети [21, 13-14]. У 1924 р. проводилося дослідження замкового костьолу шляхом розкопів. Зроблено креслення перерізів храму та плани його підземель. Ініціатором проведення досліджень був «полковник квартируючого війська» (ймовірно, полковник Францішек Голінський [26, 17]. Роботи проводилися при допомозі солдатів і працівників місцевого управління відбудови під керівництвом архітектора Гартмана [21, 13-17].
Але, незважаючи на ці старання, стан замку продовжує залишатися катастрофічним. Настільки катастрофічний, що вже у 1926 р. відомий дослідник пам'яток фортифікаційного мистецтва Східної Галичини Олександр Чоловський знову зауважує про «святий обов'язок панства і народу – зберегти замок від знищення» [16, 67]. Ідеї використання замку під освітній заклад втілені так і не були. Конкретна причина цього поки-що нам незрозуміла. Можливо перемогла думка про будівництво окремої будівлі для потреб жіночої семінарії (яку, як згадувалося вище, передбачалося розмістити в приміщеннях Бережанського замку). Адже цю освітню установу в місті було ліквідовано лише восени 1935 року [17, 4].
Наступні пам'яткоохоронні кроки щодо Бережанського замкового комплексу були здійснені наприкінці 1920 – початку 1930-х років. Стимулятором наступних заходів міг бути новий урядовий циркуляр про опіку над пам'ятками старовини від 9 серпня 1927 р. [1, 1-3]. На виконання його, уже в 1928 р. було здійснено фотофіксацію пам'яток старовини Тернопільського воєводства. Проведено її згідно воєводського листа до повітових староств від 25.08.1928 р. і за кошти асигнувань Міністерства громадських робіт у розмірі 3 тис. злотих (відповідний міністерський лист датовано 26.06.1928 р.). У воєводському листі окремо було зазначено, що в Бережанах бракує світлин «брами замкової та інтер'єру замкової каплиці» [2, 1-5].
А в повідомленні Бережанського повітового староства до Тернопільського воєводського правління від 5 березня 1929 р. в «справі руху туристичного» зазначено наступне: у січні-лютому керівництво крайового відділу Воєводського туристично-краєзнавчого товариства провело два засідання, на яких обговорювалися питання охорони та опіки над пам'ятками місцевої старовини, а зокрема (і особливо) проблеми відновлення замкового костьолу [3, 2].
Правда, помітних практичних результатів знову досягнуто так і не було. Згідно довідкової інформації 1931 р.: «Замок з костьолом Синявських... дуже сильно ушкоджений і до цього часу не відбудований, частково замешканий військовими. Дахи і вікна в каплиці (костьолі) збережено, підземелля костьольні досліджувано й обмірено докладно за допомогою розкопів... З цілого замку разом з каплицею зроблено докладні фотографії та обміри архітектонічні» [25, 440]. Тобто, фактично зафіксовані лише ті види робіт, які проводилися на середину 1920-х років. Не згадано яких-небудь помітних робіт у замку і в ювілейному збірнику на честь 400-ліття надання Бережанам статусу міста. Є лише узагальнюючі фрази про його історично-мистецьку значимість [15, 4-6].
Ситуацію на більш позитивну пробує змінити на поч. 1930-х рр. командир дислокованого у місті 51 піхотного полку прикордонних стрільців полковник С. Відацький, який виходить з ініціативою нової реставрації замку. Навіть завершується розробка проекту відновлення пам'ятки, автором якої був львівський архітектор Йозеф Баденський. Ці події були доволі резонансними серед тогочасного професійного пам'яткоохоронного оточення [18, 3-4], як факт аксіоматичний сприймаються в польському дослідницькому сьогоденні [19, 94]. Досліджувались вони і нами як окремо, так і в контексті більш об'ємніших тематичних розробок [7, 15-16; 8, 3-4; 9, 64-65]. Та пропоновані ідеї також втіленими на практиці не були. Трагізм ситуації у тому, що це була остання раціональна спроба вивести замок з стану початкового, але вже візуально помітного, фізичного занепадання. У подальшому на багато десятиліть він переживав лише руйнацію як яскравий покажчик людської та ідеологічної недалекоглядності й моральної деградації.
У крайньому разі, початок цього занепаду уже наприкінці 1930-х рр. фіксує місцевий краєзнавець С. Вішнєвський. «Нині замок в руїні – безповоротно зникли пребагаті кімнати панів Синявських, поволі зникають з тесаного каменю кружганки довкола дитинця, наподобі Вавелю збудовані, залишилися лише рештки схронів для бідоти людської..., залишився величезний комин..., залишилася в цілості Богу посвячена каплиця замкова» [24, 23]. Це вже була трагедія, на яку не звертали уваги понад половину наступного століття.
Чомусь, на загальному фоні бажань пізнати замок, часто залишалася вторинною проблема осмислення пам'яткоохоронних щодо нього традицій. Навіть у польських дослідницьких виданнях подавалася переважно узагальнююча та «наскрізна» інформація про руйнацію замку періоду першої світової війни та післявоєнні реставраційні пропозиції [20, 16]. Можливо, це пов'язано з тим, що більшість з них не набули практичного втілення. Але вони цікаві для сучасного пізнання. І не лише як теоретичний факт для кабінетного осмислення. Багато з цих пам'яткоохоронних проектів були надзвичайно раціональними, ставили перед собою реальні та прагматичні цілі. Але вони пропонувалися в часи різноманітних непереборних зовнішніх обставин (зовнішньополітичних, міжнаціональних, дестабілізуючих), що не сприяли можливостям практичного використання. А пізнати їх сьогодні – це значить збагатитися пам'яткоохоронними ідеями на перспективне майбутнє.
Джерела та література.
1. Державний архів Тернопільської області (ДАТО).-Ф.231.-Оп.4.-Спр.492.
2. ДАТО.-Ф.231.-Оп.4.-Спр.691.
3. ДАТО.-Ф.231.-Оп.4.-Спр.693.
4. ДАТО.-Ф.231.-Оп.4.-Спр.1073.
5. Львівська наукова бібліотека ім.. В. Стефаника. Відділ рукописів (ЛНБ ВР).-Ф.УК-17.
6. ЛНБ ВР.-Ф.УК-18.
7. Парацій В. Бережанський замок//Галицька брама.-Львів, 2002, №7-9.
8. Парацій В. Замковий комплекс в 1930-х рр.: спроба реставрації – як етап величної дії//Наша спадщина.-Бережани, 2004.-Ч.1.
9. В. Парацій. Бережанський замковий комплекс (Тернопільщина) як об'єкт пам'яткоохоронної діяльності//Сіверщина в контексті історії України. Збірник наукових праць.-Суми,2007.
10. Словник іншомовних слів.-К.,1951.
11. Центральний державний історичний архів у м. Львові (ЦДІАЛ).- Ф.146.-Оп.53.-Спр.1179.
12. ЦДІАЛ.- Ф.179.-Оп.3.-Спр.1111.
13. ЦДІАЛ. Ф.616.-Оп.1.-Спр.124.
14. R. Aftanazi. Dzieje rezydencji na dawnich kresach Rzeczypospolitej.-Wroclaw – Warszawa – Krakow, 1996.-T.7.
15. Brzeżany 1530-1930.-Brzeżany,1930.
16. A. Czolowski, B. Janusz. Przeszlosć i zabytki wojewodstwa Tarnopołskiego.-Tarnopoł,1926.
17. Glos brzezanski.-1935.-1 padziernika.-№18.
18. Zb. Hornung. Opieka nad zabytkami sztuki i kultury na obszarze Malopolski Wschodnie w latach 1931-1934//Przeglad krajoznawczy.-Lwow,1937.-№2.
19. Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodstwa ruskiego/Materialy do dziejow sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej.-Krakow,2007.-T.15.
20. S. Nicieja. Twierdze kresowe Rzeczypospolitej. Historia, legendy, biografia.-Warszawa,2006.
21. J.Piotrowski. Podziemia kaplicy zamkowej w Brzeżanach//Wiadomosci konserwatorski.-1924.-№1.
22. T. Szydlowski. Ruiny połski.-Krakow,1919.
23. T. Szydlowski. O zniszczonych zamkach z epoki renesansu na ziemiach wojewodstwa ruskiego//Prace komisji historii sztuki.-Krakow,1922.-T.2.-z.2.
24. S. Wiszniewski. Przewodnik po Brzeżanach i okolicy.-Brzeżany, 1937.
25. Wojewodstwo Tarnopołskie.- Tarnopoł,1931.
26. L. Zachuta. 51 pulk piechoty strzelcow kresowych.-Pruszkow,1992.
27. J. Zubricki. Sztuka w blasku slonca//Brzezany. Jednodniowka akademicka.-Lwow,1928.