Олена ЛУГОВА,
завідувачка науково-дослідного та
музейно-просвітницького відділу
ДІАЗ у м. Бережани
Друга світова війна для Західної України розпочалась 17 вересня 1939 р., коли радянські війська перейшли річку Збруч і розпочали окупацію краю згідно таємного протоколу Пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. Західноукраїнські землі опиняються в горнилі війни. Ця ситуація не сприяла збереженню та впорядкуванню пам'яток історико-культурної спадщини.
Вкрай трагічна доля спіткала сакральні пам'ятки. Пам'яткоохоронна діяльність радянської влади на новоприєднаних територіях у 1939–1941 рр. звелась до мінімуму, оскільки утвердження тоталітарних методів управління не передбачало збереження історичних та культурних надбань галичан.
Питання Бережанського замку Синявських у контексті подій Другої світової війни 1939–1945 рр. в сучасній українській історіографії є невивченим. Цілісне дослідження з цієї проблематики відсутнє. Лише окремі згадки щодо Бережанського замку і масового захоронення жертв у його околицях можна віднайти у працях І. Біласа «Репресивно-каральна система в Україні в 1917–1953 рр. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз» [4] та О. Романів, І. Федущак «Західноукраїнська трагедія 1941» [17]. Окремі відомості містяться в опублікованих спогадах очевидців подій кінця червня 1941 року в книзі «Злочини комуністичної Москви в Україні вліті 1941» [8], часописі «Шлях перемоги» [11], історико-мемуарному збірнику «Бережанська Земля» [1], Інтернет-ресурсі «Очевидці про жахливі «подвиги» НКВС на заході України» [14]. Під час дослідження опрацьовано низку особових справ знищених в'язнів, що зберігаються в Архіві Управління Служби Безпеки України в Тернопільській області [26–30] та Державному архіві Тернопільської області [31–33]. Також взято інтерв'ю у очевидців тогочасних подій: Степана Григоровича Дубницького, жителя хутора Малинівка (с. Лапшин Бережанського р-ну) [34], що на початку липня 1941 року знаходився поблизу Бережанського замку; Христини Михайлівни Сим Олійник, мешканки м. Бережани та учениці Бережанської гімназії, що стала свідком відкриття могил в'язнів бережанської тюрми біля замку в листопаді 1941 р. [35].
Відомості про Бережанський замок в період німецької окупації не дають можливості повністю відворити події того часу. Фрагментарні відомості містяться у спогадах учня Бережанської гімназії, поета, діяча ОУН УПА Мирослава Кушніра [10] та двох невеликих замітках у «Gazeta Lwowska» [22, 23]. Інформація про цей період історії замку відсутня у фондах Державного архіву Тернопільської області чи Архіву Управління Служби Безпеки України в Тернопільській області.
Вперше за післявоєнні роки Бережанський замок як об'єкт пам'яткоохоронної діяльності представлений в архівній справі № 5 із фонду Р 1242 «Відомості про пам'ятки архітектури Тернопільської області» за 1946 рік [31]. Однак, матеріали цієї справи містять тільки загальну інформацію про замок Синявських і не дають можливість сформувати уявлення про тодішній стан його збереженості чи руйнації.
Фрагментарні відомості про історію Бережанського замкового комплексу 1939–1941 рр. містяться у різнопланових джерелах, що відображають тогочасне життя м. Бережани. Дуже коротку згадку про стан замку Синявських на передодні Другої світової війни містить праця «Разом і нарізно в Бережанах. Поляки, євреї і українці 1919–1945 роках» єврейського історика бережанського походження Шимона Редліха: «... напівзруйнований замок Синявських, який оточує Старий Парк» [16, с. 12].
Архітектурно-технічні характеристики Бережанського замку напередодні Другої світової війни поки що не досліджувались у сучасній історичній та пам'яткоохоронній літературі. Тому надзвичайну цінність для вивчення цього питання становить колекція фотографій Р. Тертіла, що зберігається у спеціальних колекціях Краківської наукової бібліотеки. Ця збірка дає можливість описати стан зовнішніх мурів, внутрішніх приміщень та замкової каплиці у 1938 р.
Замок Синявських та його прилегла територія зі сторони сучасної вулиці І. Франка окреслювалася огорожею із дерева і сітки. Простір між огорожею і мурами замку заповнювали кілька невеликих дерев та невеликий лан соняшників. Південна бастея та прилеглий до неї палацовий корпус (за винятком пошкодженого лівого крила під час Першої світової війни) зберегли цілісність мурів. Вони покриті спільною покрівлею з бляхи. На третьому та четвертому ярусах бастеї збереглися віконні футрини із рамами. Однак шибки не всюди наявні. Це засвідчує, що ці приміщення на цей момент вже не використовувались. Навколо крайнього вікна другого ярусу бастеї, зі сторони парадної в'їзної брами, збереглися залишки обрамлення.
На лівій вцілілій частині південного палацового корпусу частково збереглася штукатурка, віконні сандрики на другому ярусі, високий аттик з аркатурним фризом та ключоподібними бійницями, окреслений карнизами. Бійниці на першому поверсі закладені ґратами, залишки оздоби збереглися лише навколо правої. У вікнах другого ярусу у 1938 р. ще були наявні футрини з віконними рамами [36].
На 1938 р. портал в'їзної брами та двері броварні, яка діяла в цьому приміщенні, були замуровані цеглою. На поверхні цього муру проглядалися залишки штукатурки. На порталі в'їзної брами збереглася залишки білокам'яного різьбленого облямування. Найкраще мотив візерунка проглядався в той час на балці перекриття під карнизом, а на бокових пілястрах – втрачений. Сам карниз потемнів від часу і мав незначні пошкодження. Верхня частина порталу із кам'яною різьбою на той час добре збереглась, тільки сам напис проглядався вже дещо не чітко та на верхньому карнизі містився невеликий надлом [37].
Руйнація завдана правому крилу південного замкового палацу під час Першої світової тільки посилилась. Каміння поступово висипалось із великої пробоїни у мурі і сформували великий насип перед стіною замку. В деяких місцях пробоїни на 1938 р. вже виросли доволі великі кущі. Кутова частина цього замкового корпусу ще збереглась, але вже без даху [36].
Ліве крило південного замкового палацу збереглось значно краще від лівого. Дах і вікна непошкоджені, бійниці заґратовані. Замкова територія у цій частині окреслена дерев'яним парканом. Біля огорожі на південно-західному куті замку стояв електричний стовп. Фотографії засвідчують початок руйнації широкого муру замку, на поверхні якого розстелився густий килим із трав'янистих рослин [38; 39].
Надзвичайно цінною є фото «Tertil R. Zamek w Brzeżanach. Widok z prześwitu bramy na fasadę kapicy z boku», оскільки дає можливість оглянути східну і західну замкові брами станом на 1938 р. Над східними воротами замку Синявських прослідковувалися залишки замкового каменя та фрагмент штукатурки. Ворота відсутні. На стіні східного палацового корпусу, до якої прилягає ця брама, проглядалися незначні пошкодження та залишки штукатурки (особливо на рівні другого поверху).
Кожна із сторін арки в'їзної брами опиралися на виступаючу до середини кам'яну плиту, верхній кут якої стесаний у формі півкола. Також проглядався фрагмент аркоподібної надбудови із лівого внутрішнього боку воріт. Фото засвідчує наявність ґрунтового покриття на замковому подвір'ї.
Це ж фото дає уявлення і дає можливість відтворити внутрішній вигляд західної брами замку, яка на цей час зберегла лише ліву половину воріт. Вгорі простір брами окреслює аркоподібний карниз. Широкий мур вгорі з'єднаний залишками дерев'яного перекриття. З правої сторони входу на рівні склепіння арки зберігся великий ліхтар. Верхня частина широкого муру поросла травою. Крізь західну браму, на фото, проглядався фасад будинку, що розміщувався паралельно вул. Колійової (сучасної вул. І. Франка) і на сьогодні не зберігся, але на плані м. Бережани 1940 р. ще позначений [40].
Покрівля куполів на каплицях та центральній наві не пошкоджена (зі сторони західної каплиці), але відрізнялася матеріалом і технікою покриття. Наявні ринви. Збережені хрести та вікна обох ліхтарів [38]. Частина даху центральної нави (зі сторони східної брами), біля гребеня, перекрито іншим матеріалом, ніж увесь дах [40].
Встановлення радянської влади на Західній Україні після 17 вересня 1939 р. не сприяло збереженню та впорядкуванню історичних та, особливо, сакральних пам'яток. Пам'яткоохоронна діяльність далеко не була пріоритетною для нових органів, оскільки вони основну увагу зосередили на інкорпорації західноукраїнських земель із тотальним запровадженням суворих радянських стандартів у всіх сферах суспільного життя. Вагому роль у цьому процесі відіграло винищення місцевої інтелігенції, духовенства, представників українського визвольного руху, під час якого відбувалась непоправна втрата пам'яток сакральної та цивільної архітектури, приватних архівів, мистецьких колекцій і бібліотек.
Доволі проблематичним на сьогодні є питання пристосування і використання Бережанського замкового комплексу радянською владою у 1939–1941 рр. Це не відображено ні в архівних джерелах, ні пресі того часу. На основі інформації із газетної публікації «Kaplica Sieniawskich w Brzezanach zabezpieczona przed zniszczeniem» від 8 9 листопада 1942 р. у «Gazeta Lwowska» та з книги «Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodztwa ruskiego» 2007 р. можна зробити висновок, що в період першої радянської окупації 1939–1941 рр. Бережанський замок перебував у розпорядженні військової частини. Його вцілілі приміщення із потужними мурами використовувалися як склади боєприпасів [22, с. 3].
Підтвердження цього факту знаходимо і у витягах документів НКВС, опублікованих у книзі Олега Романіва та Інни Федущак «Західноукраїнська трагедія 1941». У звіті начальника Тюремного управління НКВС УРСР про евакуацію в'язнів з тюрем Західної України та інших областей УРСР від 12 липня 1941 р. чітко вказано «погребение призведено в расположении воинской части (старая крепость)» [17, с. 325].
В цей період, за твердженням польського дослідника Рафала Нестерова, радянські воїни цілеспрямовано руйнували замкову каплицю. Знищено мозаїчне зображення на головному вівтарі, надгробки, залишки внутрішнього убранства та ренесансну кропильницю [24, с. 94]. Таке використання Бережанського замкового комплексу під час першої радянської окупації зовсім не сприяло його збереженню як мистецько-архітектурної пам'ятки.
Ще однією подією, яка не сприяла збереженню цілісності мурів замку, став Карпатський землетрус, що 10 листопада 1940 р. відбувся вдруге (вперше 22 жовтня) з епіцентром у повіті Вранча (Румунія) з магнітудою поштовхів 10 балів. Загальна площа коливань становила понад 2 млн. км². Поштовхи було відчутно по лінії Варшава-Львів-Київ-Харків-Москва [9; 43]. Землетрус тривав близько години [7]. У Тернополі відчувалися поштовхи силою у 5 балів [21].
Свої враження від цього природного катаклізму залишив Мирослав Кушнір, учень Бережанської гімназії, український поет та діяч ОУН-УПА, який в цей час проживав у місті [1, с. 671]. «Отже, сплю я собі... Аж тут щось мною трясе. Пробуджуюсь – трясе... А тут коливає щораз більше. Шафи тріскають. Шубер в печі тарахкоче... Це тряшення землі. Але воно починає втихати» [10, с. 308].
Упродовж першого етапу Другої світової війни (1.09.1939–21.06.1941 рр.) Бережанський замковий комплекс опинився в епіцентрі ще однієї масштабної трагедії, що охопила всю Західну Україну. В кінці червня 1941 року радянська влада, що поспіхом відступала з Галичини під натиском німецьких військ, здійснила масове знищення в'язнів на західноукраїнських землях через відсутність можливості та небажанні їх евакуювати із прифронтової зони. Криваві події кінця червня 1941 р. безпосередньо відбувались на території тогочасної бережанської тюрми, і в околицях Бережанського замкового комплексу Синявських, на території якого здійснювалось захоронення тіл знищених в'язнів.
Дослідник І. Гаврилів вважає, що на західноукраїнських землях було замордовано понад 50 тис. людей в кінці червня 1941 р., а, зокрема, в Бережанській тюрмі – 1500 осіб [5, с. 147]. Можливо ця цифра є перебільшеною, але таку ж кількість в'язнів Бережанської тюрми напередодні радянсько-німецької війни вказано у спогаді невідомого автора у збірнику «Злочини комуністичної Москви в Україні вліті 1941 року» [8, с. 19].
З 27 по 30 червня 1941 р. в Бережанській тюрмі здійснювались розстріли та катування [13, с. 2.]. За різними джерелами в Бережанах загинуло від 172 [33, с. 25] до 270 осіб [17, с. 63]. У доповідній записці начальника загальної тюрми НКВС № у м. Бережани про евакуацію вказується кількість в'язнів – 376 на початок евакуації [4, с. 253]. Така ж цифра наводиться у звіті начальника Тюремного управління НКВС УРСР від 12 липня 1941 р. В останні дні радянської влади в м. Бережани розстріли в тюрмі проводились вже без списків та в масовому порядку. Після відступу карателів населення розшукувало своїх рідних. 150 тіл знайдено у в'язниці, 70 – біля замку, кілька десятків спущено по Золотій Липі [17, с. 61, 371].
В окремих спогадах очевидців в контексті цих трагічних подій кінця червня 1941 р. містяться згадки і про бережанський замок. «...Поблизу річки Золота Липа, що пропливає поп¬ри місто, стоїть серед невеликого парку старовинний замок Синявських. Коли розбито замуровані льохи цього замку, то в них теж знайдено людські трупи...», – згадано замковий комплекс у м. Бережани в статті «Московські звірства в Бережанах» [11, с. 19].
Юліан Павлів, що народився в с. Нараїв Бережанського району Тернопільської області, 1930 р., залишив спомин про «кривавий» червень 1941 р. в Бережанах. Однак про замковий комплекс згадано одним реченням: ...«тітку Іванну ми знайшли на березі річки Золота Липа, біля замку, який НКВД використовував як катівню»... [14, арк. 4].
Ще один спогад про події кінця червня 1941 р. біля Бережанського замку містить праця Нестора Мизака «За тебе, свята Україно: Бережанський повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА (Козівський р-н)». Йосип Бойко, уродженець с. Ценів Козівського р-ну та зв'язковий ОУН, розповідає про свій арешт весною 1941 р. та перебування у Бережанській тюрмі, під час якого він та інші молоді хлопці «копали ями у парку біля замку»: «Вирили ми дві ями. Караульні поквапили нас закінчувати. Саме тоді гнали. Саме гнали велику групу в'язнів, що ми з ними ледь-ледь не зустрілися на вулиці...» [12, с. 92].
Звіти тюремного управління НКВС УРСР про евакуацію Бережанської тюрми, які датуються останніми днями червня – початком липня 1941 р., містять інформацію про події кінця червня 1941 року в Бережанській тюрмі та біля Бережанського замку. У звіті начальника Тюремного управління НКВС УРСР від 12 липня 1941 р. чітко вказано, що на території замкового комплексу у м. Бережани на початку літа 1941 року розміщувалася військова частина, і в її розташуванні здійснювалося захоронення закатованих в'язнів з Бережанської тюрми в наперед підготовлених ямах [17, с. 371].
Після відступу карателів населення розшукувало своїх рідних. Нова німецька влада не перешкоджала пошуку та оприлюдненню інформації в цілях своєї пропаганди. Таким чином, події кінця червня 1941 року отримали широкий розголос тогочасній пресі. Також було дозволено відкрити могили із знищеними в'язнями на території замку Синявських. Підтверджує цю інформацію і єврейський історик Шимон Редліх у своїх спогадах [16, с. 102]. Частину тіл замордованих захоронили в братській могилі, упізнані тіла – забрали родичі. Однак, через літню спеку було відкрито лише дві могили, а третя залишилась не відкритою [2, с. 297].
Фрагментарні дані про захоронення замордованих в'язнів на території Бережанського замку містяться в особових справах страчених, які зберігаються в архівному відділі управління СБУ в Тернопільській області. В цих документах немає жодних даних про вирок чи місце захоронення знищених в'язнів. В опрацьованих автором справах вказано, що причинами призупинення розгляду справ стали: «... в тюрмах не був встановлений» [30, Арк. 66; 1, Арк. 34 ], «... смерть під час німецької окупації» [29, Арк. 36], «... розстріляна німцями» [28, Арк. 70, 72, 74], «... невстановлення місця перебування арештованих» [27, Арк. 171].
Попри це органи безпеки СРСР не давали спокою рідним і після закінчення Другої світової війни. Закатованих у червні 1941 року «ретельно» розшукували ці ж самі структури, починаючи із 1947 року і аж до кінця 1980-х років. Це засвідчують архівні справи закатованих в'язнів, які зберігаються в управлінні СБУ в Тернопільській області. Також окремі протоколи допитів родичів підсудних, що долучені до справ вже у післявоєнний час, підтверджують факт захоронення в'язнів Бережанської тюрми в околицях замку Синявських. Так, справа № 62549 Нагірного В. Д., Драбика І. М. та Нагірного Т. М., зберігається в архівному відділі управління СБУ в Тернопільській області, і, яка до 2011 р. була засекречена, містить відомості про опізнання трупів в'язнів Бережанської тюрми біля Бережанського замку. 15 листопада 1989 р. Литвин П. О., житель с. Нараїв Бережанського р-ну, дав покази про те, що разом із матір'ю опізнали труп брата біля замку серед тіл ув'язнених, яких відкопали з братської могили. Точного місцезнаходження могили, на жаль, в свідченнях не вказується. Свідок Паневник М. М., допитана в цей же день, підтвердила покази Литвина П.О., але теж не вказала місце знаходження могили [27, Арк. 129, 139].
Автору статті вдалося розшукати двох мешканців Бережанщини, що були свідками відкриття могил в околицях замку Бережанського замку та упізнання тіл в'язнів, закатованих у місцевій тюрмі в кінці червня 1941 р. Мешканець хутора Малинівка Лапшинської сільської ради Бережанського району Дубницький Степан Григорович, 1927 р.н., у віці 14 років, був очевидцем цих подій та перебував біля Бережанського замку на початку липня 1941 р. Він бачив здалеку на землі тіла, людей, що їх упізнавали, та німецьких фотографів, які робили фото наслідків цих жахіть. Однак, Степан Григорович Дубницький, стоячи біля замку, в районі сучасного пам'ятника жертвам НКВС в Бережанах, не бачив місця розташування самих могил, оскільки німецькі поліції не допускали дітей та підлітків безпосередньо до місця поховання [34].
Христина Сим-Олійник, 1926 р.н., мешканка м. Бережани, учениця Бережанської гімназії та похресниця бережанського адвоката Михайла Західного, яка з початку 30-х рр. виховувалась в його домі, також стала свідком відкриття могил в'язнів бережанської тюрми біля замкових мурів. У листопаді 1941 р. (на жаль, інтерв'юєр не може згадати точно, який це був день) Христину Сим-Олійник разом із іншими жителями міста, що стояли в черзі біля хлібного магазину (сучасне приміщення музею Богдана Лепкого), німецькі солтати силоміць, погрожуючи зброєю, змусили перейти на територію замкового парку. Там свідок бачила дві викопані ями, людські останки, німецьких фотографів. Німецькі содати намагалися пояснити присутнім, що побачене ними, це сліди злочинів радянської влади. За словами п. Христини, жителька села Посухова на прізвище Струк опізнала тіло свого сина. Після цього ями засипали вапном та землею [35].
22 червня 1941 р. розпочався наступний етап Другої світової війни нападом Німеччини на Радянський Союз. Першими удар прийняли західноукраїнські території, з яких розпочалася німецька окупація України. Процес руйнації замку Синявських посилився у зв'язку із подіями відступу радянської влади з Бережан та захоплення міста німецькими військами. Перше бомбардування м. Бережани розпочали німецькі війська 28 червня, яке тривало три дні.
Ось як про ці події згадує учень Бережанської гімназії, український поет, перекладач, мемуарист, діяч ОУН Мирослав Кушнір: «Прийшов понеділок – найстрашніший день війни. Вже о 5 пополудні скинув німецький літак дві бомби. По двох годинах перерви почалось пекло. Що 15 хвилин приїздив німецький літак і скидав від 3 до 10 бомб; така атака тривала до 2 години ранку» [10, с. 321]. В цей час зруйновано будинок театру «Сокіл», кінотеатр «Пшиязнь» та значну частину будинків на площі Ринок [3, с. 46].
1 липня 1941 р. радянські війська, відступаючи із міста, підірвали склади із боєприпасами [24, с. 94]. Про цей факт також згадує Мирослав Кушнір: «...слідуючого дня большевики висадили порохівню. В цілому місті повилітали шиби, двері, позлітала дахівка. Кільканадцять домів завалилося» [10, с. 321].
Ця подія засвідчила використання радянською владою тактики «випаленої землі». Вона активно застосовувалася радянською армією при відступі із Західної України згідно постанов РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 27, 29 та 30 червня 1941 р., які передбачали знищення стратегічних об'єктів та майна у зоні 70 км від лінії фронту у випадку вимушеного відступу радянських військ. Останніми залишали територію, з якої відступала Червона армія, ті, на кого покладалося завдання знищувати все, що не вдалося вивезти. У директиві НКДБ СРСР № 168 від 1 липня 1941 року органи держбезпеки отримали наказ відходити лише з останніми радянськими частинами, попередньо перевіривши, «наскільки все ретельно знищене на території СРСР, яку займає противник» [19].
7 липня Бережани зайняли німецькі війська [32, Арк.1]. На основі декретів А. Гітлера від 17 та 22 липня 1941 р. 1 серпня на західноукраїнських землях сформовано дистрикт Галичина, що став п'ятим у складі Генерал-губернаторства. Галичина, як колишня австрійська територія, не розглядалася як окупована територія, а зразу стала підпорядкованою Рейху [20, с. 392–393].
Внаслідок воєнних дій та вибуху 1 липня 1941 р. замкова каплиця зазнала значних пошкоджень, зокрема понищено покрівлю та вікна, і потребувала негайних ремонтних робіт для запобігання подальшої руйнації храму. З ініціативи бережанського римо-католицького пароха та підтримки місцевої окупаційної влади такі роботи виконано у 1942 р. Віконні отвори закрито дошками, відновлено бронзове розп'яття Ісуса Христа, в якого під час радянської окупації відбито кілька пальців. [22, s. 3.] Стан замкового комплексу Синявських на кінець 1941 – 1942 рр. Христина Сим-Олійник характеризує так: «зовнішні мури збережені, з вікнами, костел мав збережені дахи і тут правив польський священик» [34].
Замкову каплицю перекрито новою покрівлею восени 1943 р. Цю роботу організували Комітет прихильників історичних пам'яток спільно із священиком Адамом Ланцуцьким. Для цього запросили із Тернополя майстра бляхарської справи. Під час цих робіт використано покрівельний матеріал, отриманий в ході розчистки міста від завалів, та наданий місцевою владою [23, s. 4].
Біля замку Синявських, з часів панування на західноукраїнських землях австро-угорської влади, знаходилася і знаходиться будівля, що при всіх владах використовувалася для розташування різних військових частин. Період німецької окупації також не став виключенням. У будівлі військової частини стояли німецькі війська [35]. Сам замок в цей час використовувався як склад паливно-мастильних матеріалів. На цю думку наводить єдиний експонат часів Другої світової війни у експозиції Бережанському замку – металева кришка від паливної бочки. На ній чітко зберігся напис на німецькій мові: «1943 KRAFTSTOFF 200 LTR. FEUERGEFAHRLICH WEHRMACHT MEVA», що в перекладі на українську означає: «1943 ПАЛЬНЕ 200 Л ВОГНЕНЕБЕЗПЕЧО ВЕРХМАХТ (ЗБРОЙНІ СИЛИ НІМЕЧЧИНИ) МЕVA». Цей паливний залізний бак виготовлений чехословацькою компанією «Меva», яка у 1940 х рр. співпрацювала із німецькими збройними силами [25]. Завод займався і до сьогодні займається виробництвом металоконструкцій, зокрема – різних контейнерів, починаючи від смітників закінчуючи контейнерами для небезпечних відходів, обладнання для нафтової промисловості – насосні станції та насоси різні комплектуючі, контейнери для нафти та інше обладнання. Завод MEVA розташовується в місті Роуднице-на-Лабі в Чеській Республіці на північний захід від Праги 51 км [6].
Згідно свідчень Богдана Ярославовича Тихого, першого директора ДІАЗ у м. Бережани, ця кришка паливної бочки знайдена на території замку під час розчистки від завалів замкових приміщень у 2004–2005 рр.
Бережани від німецької окупації звільнені 22 липня 1944 р. [33, Арк.1.]. Після визволення Бережан від німецької окупації всі ключові об'єкти міста були зайняті різними органами радянської влади. Будинок окружного суду перейшов у розпорядження цивільної адміністрації, будівлі колишніх військових частин не змінили свого призначення, оскільки їх зайняли радянські війська. У Ратуші розмістилась полкова школа НКВД, а у колишньому офіцерському будинку – 86-й полк НКВД [18, с. 45.].
Бережанський замок, як об'єкт пам'яткоохоронної діяльності радянської влади вперше у післявоєнний період, згадується у документі Тернопільського обласного відділу із справ архітектури «Свідчення про історичні та архітектурні пам'ятки архітектури Тернопільської області» за 1946 р., що зберігається в Державному архіві Тернопільської області (далі ДАТО). Найцікавіше, що до переліку пам'яток у м. Бережани зараховано «каплиця при замковому костелі італійської роботи, костел замковий ХVІ ст., замок 1554 р., побудований Миколою Синявським». Щодо інших бережанських пам'яток також допущено помилки у датуванні і найменуванні. В цьому документі відсутні історичні довідки та плани чи креслення згаданих пам'яток [31, Арк. 1 зв.].
Отже, Бережанський замок в роки Другої світової війни зазнав подальших руйнувань та, на жаль, не став об'єктом пам'яткоохоронної діяльності у перші післявоєнні роки. Загалом, відомості про замок у досліджуваний час є малочисельними та мають фрагментарний характер. Відсутність обширної інформації про замок Синявських у пресі, спогадах та цивільних архівних документах періоду Другої світової війни підтверджує думку, що Бережанський замок при першій радянській та німецькій окупаціях перебував у віданні військових відомств, тобто був режимним об'єктом. Відповідно, доступ до нього був обмежений.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ:
1. Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга/ Підбір, упорядкування та редакція текстів і фотоматеріалів Надії Волинець. Бережани; Тернопіль: Наукове товариство ім. Шевченка; Бережанська районна держадміністрація і районна рада; Відділ освіти райдержадміністрації; Бережанська українська державна гімназія ім. Б. Лепкого; Державний історико-архітектурний заповідник. Бережани–Тернопіль: ДЖУРА, 2007. –1028 с., 7,5 арк. іл.
2. Бережанська земля: історико-мемуарний збірник/ упоряд. В. Лев. Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1970. 878 с.
3. Бич В.В., Бич Н.В. Наш край Бережанщина. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005.– 80 с.
4. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні в 1917–1953 рр. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Кн. 2. / І.Білас. К.: Либідь – «Військо України», 1994.–685 с.
5. Гаврилів І.О. Більшовицький терор на західноукраїнських землях у 1939–1941 рр.// Режим доступу http://vlp.com.ua/files/24_6.pdf С. 141–148.
6. Завод Meva // [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.eurabota.ua/job/272943/zvaryuvalniki-so2-po-bezkoshtovniy-programi-ukraina-chehiya-at-andrey.
7. Землетрус // [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/43772.
8. Злочини комуністичної Москви в Україні вліті 1941. Нью Йорк: Пролог, 1960. – 87 с.
9. Карпатський землетрус 1940 // [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wikihttps.
10. Кушнір М. Невпокоєне серце. Львів: Галицька видавнича спілка, 2005.– 557 с.
11. М. Л. Шлях перемоги. 1960. № 28. 10.07. – С. 2.
12. Мизак Н. За тебе, свята Україно. Бережанський повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА (Козівський район). Книга шоста. Чернівці, 2007. – 272 с.
13. Останні дні в бережанській тюрмі // Бережанські вісті. 1941. – № 1. 27.07. – С.2.
14. Очевидці про жахливі «подвиги» НКВС на заході України // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://intermarium.com.ua/pro-podvygy-nkvs-na-zah .
15. Привіт із зони Вранча // [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://wz.lviv.ua/article/183808-pryvit-iz-zony-vrancha.
16. Редліх Ш. Разом і нарізно в Бережанах. Поляки, євреї і українці 1919–1945 роках. К., 2007.– 289 с.
17. Романів О., Федущак І. Західноукраїнська трагедія 1941. Львів–Нью-Йорк, 2002. 428 с.
18. Савчук В. Бережани по Другій світовій війні // Бережанська земля. Т. 2. Історично-мемуарний збірник, 1998. – 899 с.
19. Тотальне знищення // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://territoryterror.org.ua/uk/history/1939-1945/first-soviets/burned-out-land/odi-ukrayiny.
20. Україна у Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст. Історичні нариси. Книга ІІ. – К.: Наукова думка, 2011. – 942 с.
21. Чому "трясе" Тернопільщину // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://geonews.com.ua/news/detail/chomu-tryase-ternopilschinu-661.
22. Kaplica Sieniawskich w Brzezanach zabezpieczona przed zniszczeniem // Gazeta Lwowska. 1942. – № 263. – s. 3.
23. Kaplica Sieniawskich zabezpieczona przed dalsza ruina // Gazeta Lwowska. 1943. –№ 2274. s. – 4.
24. Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodstwa ruskiego/Materialy do dziejow sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej.-Krakow, 2007. – T.15
25. Kraftstoff Behälter. Meva. Tschechisches Wohndesign // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://tschechisches-wohndesign.at/artikel/kraftstoff-beh%C3%A4lter
26. Архів Управління Служби Безпеки України в Тернопільській області (далі Архів Управління СБУ в Тернопільській області). Ф.6 «Основний». 3982-П. – 34 арк.
27. Архів Управління СБУ в Тернопільській області. Ф.6 «Основний». Спр.5605-П.–172 арк.
28. Архів Управління СБУ в Тернопільській області. Ф.6 «Основний». Спр.10026-П. – 75 арк.
29. Архів Управління СБУ в Тернопільській області. Ф.6 «Основний». Спр.10230-П. – 37 арк.
30. Архів Управління СБУ в Тернопільській області. Ф.6 «Основний». Спр.12030-П. – 66 арк.
31. Державний архів Тернопільської області (Далі – ДАТО). Ф.Р 1242. Оп. 2. Спр. 5. –7 арк.
32. ДАТО. Ф. Р-1242. Оп. 2. Спр. 98. – 203 арк.
33. ДАТО. Ф. Р-2004. Оп. 1. Спр. 147. – 4 арк.
34. Інтерв'ю з Дубницьким Степаном Григоровичем від 14.09.2016 року// Архів автора.
35. Інтерв'ю Христиною Михайлівною Сим-Олійник від 8.02.2018 року // Архів автора.
36. Tertil R. Zamek w Brzeżanach. Portal dawnej bramy wjazdowej. Biblioteka Naukowa PAU i PAN w Krakowie BZS.RKPS.9732.k.11.
37. Tertil R. Zamek w Brzeżanach. Portal dawnej bramy wjazdowej. Biblioteka Naukowa PAU i PAN w Krakowie BZS.RKPS.9732.k.20.
38. Tertil R. Kościół zamkowy w Brzeżanach. Widok na kopuły i dach. Biblioteka Naukowa PAU i PAN w Krakowie. BZS.RKPS.9732.k.38.
39. Tertil R. Zamek w Brzeżanach. Kościół zamkowy w Brzeżanach. Widok na mury i kopułę z boku. Biblioteka Naukowa PAU i PAN w Krakowie BZS.RKPS.9732.k.39.
40. Tertil R. Zamek w Brzeżanach. Widok z prześwitu bramy na fasadę kapicy z boku. Biblioteka Naukowa PAU i PAN w Krakowie. BZS.RKPS.9732.k.40