Богдан ТИХИЙ
Збудована в др. пол. ХVI – поч. XVIIІ ст. замкова каплиця Бережанського замку – один з найбільших і найпрекрасніших родових мавзолеїв Європи. Будівництво велось в три етапи.
Спочатку вона була зведена, як аріанська, однонавова.
Ще за життя Микола Синявський та його мати Катерина Синявська з Костків займалися її розширенням – добудовою західної частини та видовженням до переду центральної фасадної частини нави.
Новий фасад каплиці з тесаного білого каменю та західна частина з'явилися у пер. пол. XVII ст. У трикутному фронтоні як символ оберегу і захисту – ліпнина гіпсу-алебастру: на фоні сонячного проміння зображено Всевидюче Око з написом золоченими гебрейськими буквами "Iеhоvа" (Єгова) [6, с. 12].
Усі верхні вікна, призначені для освітлення хорів та нави, мають завершення трикутних сандриків, в яких елементами декорації були розети або окрилені голівки ангелів. У фасадних нішах з лівого боку – постать Св. Миколая з дитиною, а з правого – Св. Станіслава з дарами.
Працюючи над декорацією новозбудованого фасаду каплиці, фломандець за походженням, Іоан Пфістер винайшов червоний, так званий «руський алебастр», технологію виготовлення якого мені вдалось розгадати у 2008 р.*.
Західне крило каплиці
Отож, бічні добудови замкової каплиці зведено пізніше – західне крило в п. пол. XVII ст., а східне – на поч. XVIII ст. Західне крило, фондоване перед 1624 роком Катериною Синявською (1576–1648). Його побудову приписують Іоану Пфістеру. Західна каплиця дуже скромна ззовні, однак неперевершена всередині [6. с.12].
Зліва від входу в західну каплицю був вівтар на двох колонах з чорного граніту, що закінчувався дашком. У верхній частині гранітної рами зберігся золочений напис: «Ave Maria gratiae plena dominus tecum», що означає «Радуйся, Маріє, благодаті повна, Господь з Тобою». У рамі висів образ Матері Божої, мальований у візантійському стилі, привезений Олександром Синявським з Риму в 1622 р. , а в 1831 р. урочисто перенесений до церкви Св. Трійці. В греко-католицькому проборстві зберігався Папський лист з індульгенціями до цього образу.
Окрім зовнішніх та внутрішніх прикрас каплиці, Пфістер виконав надгробки Адама Героніма та його синів – Олександра, Прокопа та Миколая [6, с. 13].
Навпроти входу у західну каплицю стояв величний надгробок Адама Героніма Синявського (пом. 1619) теж роботи Іоана Пфістера. Цей надгробний пам'ятник виконано у 1627 р.
Фігура лицаря на підвищенні, яке підтримували левенята, виконані з червоного мармуру, знаходилася під склепінням, що опиралося на три коринфські колони. Ще дві такі колони розміщені по боках надгробку у глибині каплиці. На широкому профільованому карнизі по центру – картуш із гербом Леліва та короною, який підтримували два леви. Над усім надгробком цієї величної композиції розміщались різьблені з червоного закарпатського мармуру алегоричні фігури, які символізували Науку і Надію, Мудрість та Щедрість. Найвища фігура символізувала Силу [6, с. 13].
Із правого боку, навпроти вівтаря, стояв рідкісний за кількістю фігур надгробок синів Адама Героніма Синявського – Олександра, Миколая і Прокопа, завершений після 1636 року. Братів Олександра і Прокопа Синявських покладено головами один до одного, а постать найстаршого і найпізніше померлого Миколая – розміщена над ними.
Вже після смерті старшого сина Миколая (пом. 1636), за браком місця для створення потрійного надгробку братів Синявських, Пфістер змушений був замурувати квадратне вікно, а вище нього пробив кругле, обрамивши і прикрасивши його різьбою з червоного мармуру.
Саркофаги Синявських
У крипті західної каплиці було чотири оловяно-цинкових саркофаги із зображеними постатями померлих Адама Героніма, Олександра, Прокопа та Миколая Синявських, фундаторкою яких була Катерина Синявська з Костків (1576–1648).
Деякі дослідники говорять, що Іоану Пфістеру при виготовленні цих трьох саркофагів допомагав фламандський скульптор Бернард Дикембош, краянин за походженням, якого в свій час взяв на поруки Іоан, коли Бернард не зміг повернути борг 40 золотих і йому загрожувала в'язниця [2, s. 64].
Третій по черзі саркофаг належав Прокопу Синявському, коронному хорунжому, померлому в 1626 р.
Четвертий, найкращий саркофаг, виготовлений 1636 р., належав саме найстаршому брату і сину – Миколаю Синявському, підчашому коронному, послу до сейму.
Фігура рицаря у позі сансовіно вдягнута в посріблений панцир із золоченими орнаментами. Немає сумніву, що моделювання четвертого саркофагу виконував саме бережанський міщанин Іоан Пфістер, про що підтверджує датування запису львівського міського уряду в раєцькій книзі Львова за 30 вересня 1636 р. та неймовірна подібність з фігурою на надгробку роботи того ж сницаря.
Львівська міська рада на прохання Катерини Синявської не змогла домовитись з цехами про виготовлення саркофагу – оловяно-цинкової труни за готовою моделлю. За це замовлення взялися мандрівні конвісарські челядники Гануш Баєр та Мартин Прайсгоф, які виконали роботи у львівській майстерні, але за умови, аби їх потім не переслідували цехові майстри і челядники. Уряд пообіцяв їм захист, але не дотримав слова*.
Ціле століття йшла плутанина у приналежності даного саркофагу – Прокоп чи Миколай? Теж саме було і в датуванні смерті Прокопа. Померлі: перший – середущий син та брат – помер 7 лютого 1622 р., на 23 році життя; другий – наймолодший – 9 січня 1626 р., на 24 р. життя, а найстарший – 15 травня 1636 р., маючи 38 років [2, s. 64].
Історик Йозеф Чернецький помилково подав роки життя Прокопа, вказуючи, що він помер на 41 році життя. Але відомо, що Прокоп був наймолодшим братом і народився бл. 1602 р., а помер 1626 р., у віці 24 роки, тому ніяк не міг перевищити за віком свого 38-літнього брата Миколая [7, s. 41; 2, s. 33].
Всі саркофаги мали на своїх прикрасах посріблення та позолоту, постаті та їх обладунки були покриті сріблом, зброя та орнаменти – золотом [1, с. 13].
12 серпня 1920 р., перед наступом більшовицьких військ Будьонного, їх вивезли до Краківського Вавелю, де вони експонувались в Арсеналі. В 1966 р. саркофаги перевезено до філії Вавелю – замку Пєскова Скала, де зберігаються донині.
Першу їх реставрацію у Бережанах здійснив Леонардо Марконі у др. пол. 1870-х роках XIX ст. [4. s. 54; 6, с. 16].Останні реставраційні роботи проводились в 1989–1994 рр. у Варшаві під керуванням Януша Мроза [1, с. 14].
Саме під керуванням професора скульптури та орнаментики Львівської політехніки Леонарда Марконі надгробки з центральної нави, як і саркофаги із західної крипти, переміщено до східної, не зайнятої каплиці. На той час була збережена тільки одна табличка з написом на саркофазі Адама Героніма.
Але, якщо б на цьому саркофазі не було таблички, Адама Героніма легко було ідентифікувати за бородавкою на лівій щоці, яку відтворив І. Пфістер як в мармурі, так і в цинку. Цей саркофаг виконаний, очевидно, після 1619 р. Це прямокутна видовжена скриня для труни, трохи розширена і підвищена в узголів'ї. Опирається вона на шість підпор у вигляді лев'ячих лап. На віку саркофагу фігура підчашого в обладунку рицаря з шаблею в лівій руці і буздиганом у правій. Лице передано дуже реалістично – з густими вусами. Голова лежить на подушці, прикрашеній рослинним орнаментом. На боках саркофага герби з картушами – «Леліва» і «Домброва» та зображення військової атрибутики. На поперечинах маскарони левів [1, с. 8].
Саркофаг Олександра Синявського, що помер у 1622 р., на 23 році життя, за способом декорування і формою ніжок схожий на саркофаг батька. Відрізняється постаттю молодого чоловіка з гострим горбатим носом і короткими вусами, що несподівано помер від тифу чи малярії.
Саркофаг Прокопа за декоративним оздобленням і рівнем виконання схожий на саркофаги батька і брата Олександра. Його обличчя, сповнене відваги, трохи м'ясистий ніс і довгі вуса. Постать померлого, як і дві попередні постаті, є роботою самого Пфістера, якому у виготовлені саркофагів допомогав товариш по цеху – Бернард Дикембош, виконавець левів до Львівської ратуші [3, с. 166, 173].
Нава
У ХVI ст. на стінах захрестія аріанської каплиці (нині центральної) були вмонтовані надгробки: зліва від вівтаря – Миколи та Героніма Синявських, справа – Яна й Анни Синявських з синочком Юрієм. Саме тут, в крипті під вівтарем, спочивають їх останки.
Найдавніший напис був такого змісту: «Перехожий, поглянь: Анна Мацейовська, дружина п. Героніма Синявського, каштеляна кам'янецького, старости галицького і коломийського, дочка п. Миколи Мацейовського, воєводи любельського, що взяла шлюб р. Б. 1573 дня 2 березня, померла в Бережанах р. Б. 1574 дня 18 червня». Над постаттю матері, повернутою вправо, – плоскорізьба на білому алебастрі сплячого новонародженого немовляти з перехрещеними ногами та підпертою лівою рукою голівкою – її померлого сина Юрія із написом: «Юрій, син в. п. Героніма Синявського, каштеляна кам'янецького, старости галицького і коломийського, народжений п. Анною Мацейовською р. Б. 1574 дня 18 червня о 8 год. Помер того ж року і місяця о 23 год.» [7, s. 34].
Східе крило каплиці
Ліве крило каплиці фундувала дружина Ельжбета та дочка Адама Миколи Синявського – Марія Софія Денгоффова в 1729–1730 рр. Роботами керував придворний військовий інженер, француз, капітан Якуб де Логай. Каплицю завершено в березні 1730 року. Але роботи в інтер'єрі так і не були завершені [5, s. 355; 6, с. 14].
Якщо західне крило каплиці має єдине кругле вікно, то східне – отримує світло через два квадратних вікна, заокруглених у верхній частині.
Після смерті останнього представника роду Синявських – Адама Миколи його дружина Ельжбета хотіла увіковічнити свого чоловіка в окремому мавзолеї – східній каплиці грандіозним надгробком з чорного і червоного мармурів. Монументальний надгробок вона замовила у Жана Жозефа Вінаце (1696–1754) – французького королівського скульптора, що шліфував свою майстерність при дворі Людвіка XIV та в Дрездені – при дворі Августа ІІ. Контракт було підписано в Дрездені, ще до побудови східного крила каплиці, 5 березня 1727 р. на термін виконання робіт 1,5 роки. Але, на жаль, надгробок гетьмана так і не був виготовлений (Нестор с. 355 – 359). У 1728 р. помирає зять – Ернест Денгофф, а в 1729 р. – й сама замовниця – Ельжбета Синявська. Вже значно пізніше, після другого заміжжя (1731), дочка Софія Марія Синявська (Чарторийська) звертається до скульптора Жана Вінаце. Скульптор спромігся виконати тільки зарисовки шоломів до надгробку Адама Миколи Синявського. Проєкт залишився не реалізованим [5, s. 395].
Натомість до східної частини каплиці, в період реставрації в кін. XIX ст., за порадою Леонардо Марконі, перенесений з центральної нави і вмонтований під протилежною від входу стіною двоярусний пам'ятник з фігурами Миколи і Героніма, що були виконані з червоного наддністрянського мармуру.
Найстарший з пам'ятників каплиці Св. Трійці, що відображав померлу при пологах в 1574 р. Анну Синявську з Мацейовських, третю дружину Героніма Синявського, одягнуту в монаший одяг, розмістили зліва від входу у східному крилі калиці. Світлий естетично довершений ідеал краси у стані спокою та щасливого сновидіння. Справа – надгробок Яна Синявського, померлого у 1584 р.
Джерела:
1.Коржева А. Образно-стилістичні особливості портретів Сенявських
(на прикладі саркофагів із замкового костелу в Бережанах)// Історія мистецтва.
Вісник № 37, Харків, 2017.
2. Kysnez K. Sieniawa.-Rzeszow, 1984.
3. Любченко В. Львівська скульптура XVI- XVII ст.-К., 1981.-С.140-141, 173, 180.
4. Maciszewski M. Brzeżany w czasach Rzeczypospolitej połskiej. // Monografia historyczna. – w Brodach,1911.
5. Nestorow R. Pro domo et nomine suo// Warszawa, 2016.
6. Тихий Б. Бережанський замок// Пам'ятки України, Бережани місто біля Раю. Спецвипуск № 2.– 2013. – Лип.
7. Czernecki J. Brzezany. Pamiatki i wspomnienia// Lwow, 1905.
* Білий алебастр (гіпс) Іоан Пфістер змішував з меленою цеглою, отримуючи алебастр червоного кольору (авт.).