На 175-річчя створення у Львові Головної Руської Ради
2.05.1848 р. під час хвилі революцій у Європі, відомих як «Весна народів», у Львові для захисту прав українського населення була створена перша в Галичині українська політична організація – Головна Руська Рада.
Варто згадати: багато що в українському питанні Головною Руською Радою було зроблено вперше – розпочато видання першої в Галичині української газети «Зоря Галицька», скликано Собор руських учених, створено національну гвардію, організовано культурно-освітнє товариство «Галицько-Руська матиця», відкрито у Львові «Народний Дім», а ще – саме вона прийняла синьо-жовтий прапор як національний стяг українського народу і за її рішенням 25.06.1848 р. він був уперше вивішений над Львівською ратушею [1].
Із бережанських гімназистів – у перші ряди творців «Весни народів».
Уродженець Шибалина Михайло Куземський – голова Головної Руської Ради, останній єпископ Пратулинських мучеників
Варто згадати й те, що троє із п'яти осіб вищого керівництва Головної Руської Ради, які були обрані на установчих зборах 2.05.1848 р. і під керівництвом яких вперше в історії Галичини провадилися всі ці революційні зрушення, були пов'язані з Бережанами – обидва заступники голови – о.-крилошанин Михайло Куземський (уродженець с. Шибалин, колишній бережанський гімназист 1821–1827 рр., згодом – останній єпископ Холмський) [2, с. 669; 3, с. ххі] та правник Іван Борисикевич (у списках учнів Бережанської гімназії з 1829 р., автор проекту статуту Ради) [2, с. 627; 3, с. хіх, ххі], а також один із двох секретарів – о. Михайло Малиновський (колишній бережанський гімназист, уродженець с. Новосілка на Підгаєччині [2, с. 325; 3, с. хіх, ххі]. Саме його рукою писаний протокол першого установчого засідання Ради 2.05.1848 р. [3 с. ххіх]).
До того ж, о. Михайло Куземський не лише був обраний головою установчих зборів, а фактично з перших днів очолював Головну Руську Раду й невдовзі був уформалений, тобто – обраний її головою [3, с. хіх, ххі].
І ще одне. Коли ми говоримо про спроби знищення греко-католицької церкви, здебільшого згадуємо період після Другої світової війни, інспірований НКВД Львівський псевдособор 8–10.03.1946 р. із його «возз'єднанням» УГКЦ з російською православною церквою, протести греко-католицького духовенства і репресії проти них.
Утім, видається, першим у новітній історії Галичини ще XIX ст. протестом проти насаджуваного російським царатом «возз'єднання» тоді – Холмської єпархії УГКЦ з російською православною церквою – був протест нашого земляка, тодішнього Холмського єпископа Михайла Куземського у 1871-му – зречення престолу!
Розуміючи мотиви М. Куземського і на знак поваги до нього, Папа Римський до кінця його життя офіційно не визнав цього зречення і не позбавив його єпископського сану [4].
...Нині в Бережанах у колишньому костелі Св. Миколая монастиря оо. Бернардинів діє церква Мучеників Пратулинських – нагадуванням про те, що 24.01.1874 р. за відмову передати сільську греко-католицьку церкву російському православному священникові сотня російських солдатів розстріляла 13 вірян с. Пратулин (нині – село у Люблінському воєводстві Польщі) [5].
Пам'ятаємо й про те, що єпископом Пратулинських мучеників, який зрікся посади, але не здався у вірі, був наш земляк – уродженець Шибалина й бережанський гімназист Михайло Куземський...
...До речі, одним із перших тоді переслідуваних росіянами греко-католицьких священників, який не прийняв російського православ'я і за це був інтернований, був адміністратор парафії в Руській Волі (нині – село на Низьких Бескидах в Словаччині – авт.) о. Лонгин Карпович [6, с.136]. Той самий о. Л. Карпович, який, перебравшись згодом до Галичини, у 1894–1895 рр. служив на Бережанщині – вікарієм монастиря оо. Василіян у Краснопущі [7, с. 182; 8, с. 182; 9, s. 525]. Утім, це – тема іншого дослідження...
...Дієвим членом Головної Руської Ради був також уродженець Бережан і колишній бережанський гімназист 1828–1834 рр. о. Рудольф Мох, на той час уже автор другої в Галичині після «Русалки Дністрової» книжки, написаної українською народною мовою – збірки поезій «Мотиль» [2, с. 683].
...Активно співпрацював із керівництвом Головної Руської Ради – сприяв налагодженню контактів із цісарським двором – тодішній, із грудня 1848 р., парох церкви Св. Варвари у Відні о. Спиридон Литвинович, уродженець прибережанського села Дрищів (нині – Надрічне), колишній бережанський гімназист, у 1863–1869 рр. – Галицький митрополит [2, с. 326; 3, с. 122, 137, 194].
Семінаристи: з ідеями Головної Руської Ради – на бережанські парафії.
Отець Франц Розлуцький, двоюрідний дід Богдана Лепкого, служив душпастирем у Вільхівці
Утім маловідомо, що 2.05.1848 р. в установчих зборах Головної Руської Ради у Львові, ще будучи семінаристами, брали участь, принаймні, п'ять майбутніх душпастирів на Бережанщині – Стефан Білинський, Михайло Яримович, Франц Розлуцький, Еміль Грабович і Микола Котлярчук [3, с. 3, 5, 7, 8, 9, 14, 252, 244–245].
...Отець Стефан Білинський того ж 1848-го був рукопокладений і до кінця року приїхав на своє перше душпастирське місце до Бережан – сотрудником церкви Святої Трійці. Щоправда, уже 1849-го перейшов на Львівщину [9, s. 41]
...Церква Святої Трійці у Бережанах була першою парафією й о. Михайла Яримовича – із 1850-го до 1858-го служив тут сотрудником [9, s. 173].
Колишній бережанський гімназист із 1835 р., о. М. Яримович із 1850-го [2, с. 38; 10, s. 79, 147] був також гімназійним греко-католицьким катехитом (за іншими даними, вочевидь, неточними – із 1856-го [11, с. 62]).
А коли 1858-го о. Теофіл Павликів склав повноваження пароха у Бережанах і переїхав до Львова – парохом Успенської (Волоської) церкви, о. Михайло Яримович, який служив тут уже вісім років, був призначений адміністратором бережанської парафії [9, s. 173; 12, s. 54].
Утім, перебував на цій посаді не довго – наприкінці наступного 1859-го парохом церкви Святої Трійці у Бережанах прийшов о. Микола Котлярчук [9, s. 173], а його перевели адміністратором капеланії до Куропатників [13, s. 54, 196], де він 20.04.1860 р. – на 37 році життя – помер [9, s. 173; 14, s. 222].
...Колишній бережанський гімназист (вступив до гімназії у 1837 р. [10, s. 111]) Франц Розлуцький після висвячення у 1850-му був скерований на перше душпастирське місце до Вільхівця біля Бережан, де служив упродовж п'яти років: у 1850–1854 рр. – адміністратором капеланії і в 1854–1855 рр. – капеланом.
Із Вільхівця перейшов у с. Теляче (нині – Мирне) на Підгаєччині, де служив ще чверть століття й помер 21.12.1880 р. [9, s. 375].
Цікаво, що о. Франц Розлуцький був шваґром о. Михайла Глібовицького, одруженого з його рідною сестрою Марією з Розлуцьких [15; 16, с. 258].
Коли 12.09.1871 р. дочка о. Михайла та Марії Глібовицьких Домна брала шлюб з тодішнім богословом, а згодом – парохом у Поручині й Жукові на Бережанщині о. Сильвестром Лепким, о. Франц Розлуцький асистував [16, с. 258].
Коли Богдан Лепкий у «Казці мойого життя» згадував свояків Розлуцьких із Телячого [17, с. 165], вочевидь, мав на увазі передусім тамтешнього пароха о. Франца Розлуцького – рідного брата його бабусі Марії Глібовицької. Щоправда, Богдан бабусі Марії не пам'ятав – вона померла ще до його народження [9, с. 134]. Зате міг пам'ятати свого двоюрідного діда о. Франца Розлуцького – той відійшов у Вічність, коли Богдан мав 8 років [9, s. 375]...
Син о. Франца Розлуцького, також колишній бережанський гімназист о. Дмитро Розлуцький [10, s. 111; 18, с. 6] усе своє священницьке життя – від висвячення у 1886-му до відходу у Вічність 1914-го – служив душпастирем у с. Жовчів на Рогатинщині. Коли за нього у 1908–1910 рр. громада вимурувала нову церкву, 10 образів до іконостасу написав його племінник Богдан Лепкий [9, s. 375; 19, с. 108, 109].
Онук о. Франца Розлуцького, син о. Дмитра Лесь Новіна-Розлуцький (Новіна – творчий псевдонім), троюрідний брат Богдана і Левка Лепких, підхорунжий УСС, як і Левко Лепкий – літописець Січового Стрілецтва, був талановитим актором, режисером, а ще – композитором і письменником [20]...
До речі, із виставами організованого ним у рідному Жовчеві ще до Першої світової війни драматичного гуртка приїжджав й до Бережан [21].
Під час навчання у Кракові (також ще до Першої світової війни – авт.) квартирував у професора Богдана Лепкого.
Більше того: саме він, Лесь Розлуцький, був першим автором музики до вірша Богдана Лепкого «Видиш, брате мій...» («Журавлі») – ще до написання відомої нині мелодії Левком Лепким. Пісня Леся Розлуцького свого часу вийшла в світ на грамофонній платівці, яку до сьогодні розшукують колекціонери і дослідники [20]...
...Ще один із учасників установчих зборів Головної Руської Ради, висвячений 1852-го о. Еміль (Омелян) Грабович першим місцем свого служіння мав Жуків – був призначений адміністратором парафії у 1853-му, служив 3 роки – до 1856 р., поки не обмінявся парафіями з о. Йосифом Лужницьким із с. Бачів, тоді – Нараївського деканату [9, s. 149; 22, s. 60]...
...Рукопокладений 1853-го о. Микола Котлярчук до Бережан прийшов 1859-го із Сихова, що біля Львова, і служив тут парохом упродовж 14 років – до 1873-го [9, s. 216; 23; 24, s. 60; 13, s. 53; 25, s. 30].
Коли після польського повстання 1863 р. відносини між польською та українською молоддю в Бережанах стали досить напруженими, місцева влада, звинувативши о. М. Котлярчука як головного провідника українців, намагалася усунути його з парафїї [26, с. 7], а ще – організовувала звинувачення у русофільстві, йому часто вибивали шибки в помешканні [27, с. 139].
Зрештою, священник перейшов на іншу парафію – у с. Кривеньке Гусятинського повіту, помінявшись місцями з уже згадуваним о. Михайлом Глібовицьким [23].
До речі, його онук – о. Костянтин Котлярчук, який служив у Винниках біля Львова, після Другої світової війни відмовився перейти на російське православ'я, був заарештований НКВД і відбув із сім'єю 13 років заслання в Сибіру – у Хабаровському краї [28, с. 51].
У Руській раді в Бережанах.
Одним із перших військових капеланів в історії Українського війська був капелан загону національної гвардії у Бережанах у 1848–1849 рр. о. Евтимій Громович, тоді – парох с. Потутори, раніше – адміністратор парафії с. Лапшин
...Головою Ради народної Бережанського греко-католицького деканату був о. Стефан Лежогубський, тодішній парох с. Жуків, який у 1846–1848 рр. ще й був адміністратором Бережанського деканату [9, s. 263; 29, s. 110, 114].
15.05.1848 р. на великій церковній відправі у Жукові о. С. Лежогубський в присутності урядового чиновника оголосив скасування панщини [30, с. 415], а вже через місяць став одним із провідників «Весни народів» на Бережанщині.
15.06.1848 р. саме він, жуківський парох о. Стефан Лежогубський, як голова Ради народної Бережанського греко-католицького деканату підписав лист бережанської Руської Ради до Головної Руської Ради про необхідність публікації в пресі й усних оголошень селянам імператорських указів і уря¬дових постанов українською, а не церковнослов'янською мовою, щоби, мовляв, запобігти їх неправильному тлумаченню ними (другий підпис – секретаря Ради, бережанського пароха о. Теофіла Павликіва) [31, с. 420].
Руська Рада в м. Бережанах тоді займалася питаннями українізації шкільництва [3, с. 76, 153, 172, 180], запобігання «злих виборів» [3, с. 145], організовувала збір підписів за поділ Галичини на польську і руську (українську) [3, с. 164] й створення («зав'язання») гвардії народної [3, с. 80]...
Утім, із згасанням «Весни народів» згас і о. Стефан Лежогубський – відслуживши у Жукові два десятиліття, помер 11.10.1852 р. там же, у Жукові, й був похований біля сільської церкви [9, s. 263; 32, с. 41].
До речі, 4.03.1847 р. о. С. Лежогубський разом із парохом с. Поручин о. Йосифом Макогонським хрестив сина лапшинського пароха о. Теодора Джулинського Лева [32, с. 40, 41], згодом – довголітнього пароха у родинному Лапшині й відомого видавця.
...Секретарем і, вочевидь, скарбником Бережанської окружної Руської ради був 27-річний парох церкви Св. Трійці у Бережанах о. Теофіл Павликів [3, с. 243; 33, с. 7; 34, с. 5], уродженець Бережан – син попереднього бережанського пароха о. Михайла Павликіва, бережанський гімназист (випуск 1837 р.) [2, с. 129; 35], який у 1848–1852 рр. ще й став першим викладачем руської (української) мови в Бережанській гімназії (заступником учителя) [33, с. 7; 2, с. 137] (інші дані – у 1848–1850 рр. [2, с. 39], або у 1849–1853 рр. [35]), згодом – парох Успенської (Волоської) церкви у Львові, почесний крилошанин Митрополичої Капітули, депутат Австрійського парламенту і Галицького крайового сейму.
...Одним із членів Бережанської окружної Руської ради був також наступний після о. С. Лежогубського адміністратор Бережанського деканату о. Лев Польовий, парох с. Кізлів [3, с. 214], згодом – член-засновник «Галицько-Руської матиці», діяч «Народного Дому», із 1861-го – також депутат Австрійського парламенту і Галицького крайового сейму, а із 1862-го – парох Городенки [36].
...Капеланом сформованого окружною Руською Радою загону національної гвардії у Бережанах у 1848-1849 рр. був 47-річний парох с. Потутори о. Евтимій Громович [37, с. 26] – чи не один із перших військових капеланів в історії Українського війська!
На 1848 р. о. Е. Громович служив парохом Потуторів, раніше, принаймні у 1831–1832 рр., був адміністратором парафії у Лапшині [9, s. 152].
Саме він освятив прапор загону [38, с. 33], який після поразки «Весни народів» переховував у церкві Святої Трійці Бережанах тамтешній парох о. Т. Павликів. Прапор зберігався у храмі до Другої світової війни [39, с. 36]...
Парохом у с. Потутори о. Е. Громович прослужив пів століття, у 1887 р. вийшов на пенсію [37, с. 26; 40, с. 34], а 10.08.1889 р. помер [9, s. 152; 41, с. 92]...
...І ще одне. 1.03.1849 р. на засідання Бережанської окружної Руської Ради прибув власник маєтку у Великих Шумлянах Бережанського округу (нині – с. Шумляни Саранчуківської сільської територіальної громади) Йосиф Шептицький і публічно заявив, що повертається до народності своїх предків, тобто починає вважати себе українцем. Бережанська окружна Рада прийняла його до свого складу. Йосиф Шептицький був рідним братом діда Митрополита Андрея Шептицького – стрийком його батька [3, с. 119, 192; 42, с. 155].
Джерела та література
1. Головна Руська Рада. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0.
2. Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга. / Упорядник і відповід. ред. Надія Волинець. – Тернопіль: Джура, 2007.
3. Головна Руська Рада (1848–1851): протоколи засідань і книга кореспонденції. / За редакцією О.Турія. / Інститут Історії Церкви Українського Католицького Університету. – Львів, 2002. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Kryshtalovych_Uliana/Holovna_Ruska_Rada_1848-1851_protokoly_zasidan_i_knyha_korespondentsii.pdf?PHPSESSID=m6to0vnq9c5lstt4a2oc4gpm62.
4. Мученики з Пратулина. URL: https://risu.ua/mucheniki-z-pratulina_n83083.
5. Пратулинські мученики. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%BC%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8.
6. Записки Чина св. Василія Великого. Том V. Вип. 1–4. – Львів–Жовква, 1932–1941. URL: https://shron2.chtyvo.org.ua/Chyn_sv_Vasylia_Velykoho/Zapysky_Tom_5_Vypusk_1-4.pdf?.
7. Шематизм Всечесного Клира гр. кат. митрополитальної Архидієцезії Львовской на рок 1894. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16336/edition/14635/content.
8. Шематизм Всечесного Клира гр. кат. митрополитальної Архидієцезії Львовской на рок 1895. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16337/edition/14641/content.
9. Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської Архієпархії (1832–1944). Том II. Духовенство і Релігійні Згромадження. / Національний Університет Київська-Могилянська Академія, Український Католицький Університет Св. Климента Папи у Львові. – Київ: Видавничий Дім «КМ Академія», 2004.
10. Stulecie gimnazyum Brzeżańskiego. 1806–1906. / red. Stefana Tomaszewskiego. – Brzeżany: staraniem I nakladem komitetu, 1907. URL: https://polona.pl/item/stulecie-gimnazyum-brzezanskiego-1806-1906,MTMyNzUwNDYy/4/#info:metadata.
11. Бережанська Земля. Історично-мемуарний збірник. / Комітет «Видавництва Бережани». – Нью-Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1970.
12. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1859. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16167/edition/14646/content.
13. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1860. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16168/edition/14650/content.
14. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1861. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16169/edition/14657/content.
15. Світлана Багрій. Родовід Розлуцьких. Матеріали досліджень. – Рогатин, 2013.
16. д-р Василь Лев. Богдан Лепкий. 1872-1941. Життя і творчість. / Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. Т. CXCIII. – Нью-Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1976. URL: https://libraria.ua/issues/1293/103863/?PageNumber=79&PictureId=182528.
17. Богдан Лепкий. Казка мойого життя. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2014.
18. Світлана Багрій. Богдан Лепкий: нові сторінки життя і творчості. // Освітянське слово. 2014. №36–37. 13.11.
19. Проців М.П. Зустріч друзів в Бережанах (Zjazd kolezenski w Brzezanach) 1880–1900. 24.VII. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. Сер. Літературознавство. – Тернопіль: ТНПУ, 2012. – Вип. 36. URL: http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/2795/1/Prociv.pdf.
20. Лесь Новіна-Розлуцький. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D1%81%D1%8C_%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BD%D0%B0-%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%BB%D1%83%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9.
21. Володимир Морозюк. Слово про Січового Стрільця й театрала Леся Новіну-Розлуцького. // Галицька Просвіта. 2017. №47. 23.11. URL: http://uaprosvita.if.ua/images/2017/47%20673.pdf.
22. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1855. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16163/edition/14625/content.
23. Микола Котлярчук нар. 1827 пом. 26 березня 1887. URL: https://uk.rodovid.org/wk/Запис:769983.
24. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1863. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16171/edition/14674/content.
25. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1872. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16178/edition/14677/content.
26. А.Чернецький. На слідах Маркіяна. // Діло. 1937. №150. 11.07. URL: https://libraria.ua/numbers/192/20960/?PageNumber=7&ArticleId=779232&Search=Яримович%20Йосиф.
27. Анна Вероніка Вендланд. Русофіли Галичини. Українські консерватори між Австрією та Росією, 1848–1915. / Переклад з німецької Х.Назаркевич. – Львів: Літопис, 2015. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Anna_Veronika_Wendland/Rusofily_Halychyny_Ukrainski_konservatory_mizh_Avstriieiu_ta_Rosiieiu_1848_1915.pdf?.
28. Руслан Делятинський, Олег Єгрешій, Любов Соловка. «Від Голгофи через катакомби до Воскресіння»: до 70-х роковин Львівського псевдособору 1946 р. // Наук. вісник ІФБУ «Добрий Пастир»: Зб. наук. праць. Богослов'я. 2016. Вип. 9. URL: https://www.academia.edu/33418722/50_%D0%94%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A0_%D0%84%D0%B3%D1%80%D0%B5%D1%88%D1%96%D0%B9_%D0%9E_%D0%A1%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0_%D0%9B_%D0%92%D1%96%D0%B4_%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%B3%D0%BE%D1%84%D0%B8_%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7_%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B1%D0%B8_%D0%B4%D0%BE_%D0%92%D0%BE%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%BE_70_%D1%85_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD_%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BF%D1%81%D0%B5%D0%B2%D0%B4%D0%BE_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%83_1946_%D1%80_%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BA_%D0%B2%D1%96%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%86%D0%A4%D0%91%D0%A3_%D0%A3%D0%93%D0%9A%D0%A6_%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2_%D1%8F_%D0%92%D0%B8%D0%BF_9_2016_%D0%A1_32_77.
29. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1848. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16160/edition/14606/content.
30. Василь Подуфалий. Жуків. Бережанська Земля. Том II. Історично-мемуарний збірник. / головний комітет Бережанщинии і Козівщини. – Торонто–Нью-Йорк–Лондон–Сідней–Бережани–Козова, 1998.
31. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Збірник документів і матеріалів. / За заг. ред. А.П.Коцура, Н.В.Терес. – Київ-Чернівці: Книги-XXI, 2008. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0003393.
32. Роман Горак. Кривда. / Лев Джулинський: священик, видавець, громадський діяч. Збірник матеріалів. / автор-упорядник Олександр Коковін. – Львів: Свічадо, 2015.
33. Пиндус Б., Хаварівський Б. Павликів Теофіль Михайлович. // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. – Т.3: П–Я. / редкол.: Г.Яворський та ін. – Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008.
34. Володимир Парацій. Одна з важливих стадій українського націотворення. // Бережанське віче. 2008. №21.
35. Твердорус. Феофил Павликов (из львовской газеты 1890 г.). URL: https://zapadrus.su/rusmir/istf/1335-tverdorus-feofil-pavlik-iz-lvovskoj-gazety-1890-g.html.
36. Полевий Лев. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%9B%D0%B5%D0%B2.
37. о. Забанджала Михайло. Лицарі духа: Військове капеланство УГКЦ ХIХ – ХХ століття у біографіях. – Львів: Свічадо, 2018. URL: http://anyflip.com/qraa/xwkh/basic.
38. Дмитро Забзалюк. Служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. Монографія. / Львівський державний університет внутрішніх справ. – Львів, 2012. URL: file:///C:/Users/%D0%90%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80/Downloads/UL0000012.PDF.
39. Богдан Тихий. Тричі воскресла церква Пресвятої Трійці. // Пам'ятки України. Історія та культура. 2013. №5.
40. Шематизм всечесного клира Митрополитальної архидієцезії греко-католическої Львовской на рок 1887. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16331/edition/14603/content.
41. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1889. ч.IX. 24.09. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1889-2.pdf.
42. Акти Бережанской Рады русской 1848–1849. / упор. Ф.Свистун // Въстникъ «Народного Дома». – Львів, 1909.
Ігор Мельник,
ДІАЗ у м. Бережани.