...На початку 1890 р. парох с. Вільховець, що біля Бережан, о. Стефан Лежогубський брав участь у конкурсі на парафію с. Старі Скоморохи (тоді – Рогатинського повіту) [1, с. 26], здобув перевагу й отримав презенту [2, с. 64].
Тож, у передчутті появи вакантного душпастирського місця у Вільхівці, Митрополича Консисторія через «Львівсько-Архієпархіальні Відомості» за квітень того ж 1890-го оголосила конкурс на вільховецьку парафію – від 3 квітня до 29 травня [3, с. 84].
...Утім, у тому ж номері бюлетеня серед іншого було подано, що в ті ж згадувані Скоморохи завідателем (адміністратором парафії) скерований зі Стратина (там же, на Рогатинщині) о. Вітольд Білинський [3, с. 85], 1863 року народження, колишній, із 1875-го, бережанський гімназист [4, s. 30] (у 1872–1899 рр., зокрема – в роки навчання Вітольда в гімназії, парохом сусіднього села Шибалин служив о. Віктор Білинський, 1830 року народження. Однак, з'ясувати їхні родинні зв'язки поки-що не вдалося – авт.).
Вочевидь, це призначення уже не мало сенсу – ось-ось у Скоморохи мав прийти о. С. Лежогубський, тим паче – парохом...
А до двох місяців, 17 червня, «Львівсько-Архієпархіальні Відомості» вже виправили непорозуміння: о. Стефан Лежогубський введений на посаду пароха у Старих Скоморохах, а о. Вітольд Білинський замість нього переведений до Вільхівця, щоправда, не парохом – оскільки оголошений конкурс на вільховецьку парафію так і не був довершений, а адміністратором парафії [5, с. 113, 114].
Тож до Вільхівця 27-річний о. Вітольд Білинський переїхав безпосередньо зі Стратина [6, s. 42].
Утім, вочевидь, приїхав не сам – з дружиною Неонілою з дому Рибак, донькою пароха с. Шумляни Великі (нині Шумляни, як і Вільховець, входять до Саранчуківської сільської територіальної громади) о. Миколи Рибака [6, s. 380; 7]. А ще – з двох-трьохмісячним немовлям – народженою 5 березня у Стратині донечкою Ростиславою-Марією [7].
У Вільхівці о. Вітольд Білинський служив не довго: ще на початку 1892-го як вільховецький адміністратор парафії брав участь у конкурсі на пароха с. Плотича Бережанського деканату [8, с. 27], а вже невдовзі отримав відпуск із Львівської Архієпархії до Станіславівської єпархії [9, с. 41] – до с. Коцюбинці неподалік Копичинців (на його місце адміністратором парафії до Вільхівця із Кореличів, що біля Перемишлян, перейшов о. Іван Барановський [9, с. 41]. Але це – вже інша історія)...
Утім, наша історія лише починається. Пам'ятаєте маленьку дівчинку Ростиславу, яка кількамісячною приїхала з батьками до Вільхівця? Так от...
Мало хто знає, що ця маленька вільховецька дівчинка, яка невдовзі після виїзду з Вільхівця стала сиротою – мама померла від тифу, згодом навчатиметься у Віденській консерваторії, стане відомою українською піаністкою й у 1917-му очолить музичну частину Молодого театру Леся Курбаса [7] – геніального театрального режисера, онука о. Пилипа Курбаса, душпастиря с. Куропатники біля Бережан у 1860–1866 рр., і сина уродженця тих же Куропатників, актора Львівського театру «Руська Бесіда» Степана Курбаса.
Вочевидь, музичні здібності Ростислави були родинними – її вуйко, мамин брат о. Амброзій Рибак, колишній бережанський гімназист із 1869 р., згодом – багатолітній парох с. Соснів на Підгаєччині, відомий своїм співом, мав такий сильний голос, що геніальний Микола Лисенко назвав його галицьким Шаляпіном [10, с. 697]...
Невдовзі, у 1917–1918 рр., Ростислава Білинська мешкатиме в Одесі – їй дасть притулок Володимир Чехівський, із грудня 1918-го – голова Ради міністрів і міністр закордонних справ УНР [7; 11].
У 1919-му повернеться до батька, о. Вітольда Білинського, в містечко Скала над Збручем (нині – Скала-Подільська), доглядатиме хворих колишніх вояків УГА та Армії УНР, зрештою – поховає батька, який 15.08.1919 р., як і свого часу мати – помре від тифу, і виїде на Велику Україну.
А ще через два роки, у травні 1921-го, вийде заміж за колишнього, із 9.04.1919 р., міністра закордонних справ УНР в уряді Бориса Маркоса, на 11 років старшого Володимира Темницького, уродженця Гусятинщини [7; 12; 13] (В. Темницький був міністром закордонних справ у тому ж уряді УНР, в якому міністром освіти був Антін Крушельницький, у 1907–1911 рр. – учитель Бережанської гімназії [10, с. 140; 12]).
Заміжжям Ростислава породичалася ще з декількома знаними галицькими родинами, зокрема – Лепких і Січинських.
Справа в тому, що Володимир Темницький був двоюрідним братом Олександри Лепкої, дружини Богдана Лепкого: батько Володимира о. Микола Темницький був рідним братом Климентини Темницької, мами Олександри, і, відповідно, тещі Богдана Лепкого [14, с. 256, 257]. Тож Ростислава Білинська і Богдан Лепкий стали другими половинками двоюрідних брата і сестри Темницьких...
До речі, батько Олександри о. Микола Лепкий, відповідно – тесть Богдана Лепкого, а заодно, як відомо, – ще й його стрийко, у 1866–1869 рр. викладав релігію у гімназії в Бережанах [6, s. 248; 15, s. 16; 16, s. 150] – за три десятиліття до того, як викладати до гімназії прийшов його іменитий зять – Богдан Лепкий. Але це – також інша історія...
До того ж, Володимир Темницький ще й був двоюрідним братом Мирослава Січинського [7] – того самого студента Мирослава Січинського, який 12.04.1908 р. у Львові виконав відчайдушний атентат – на знак помсти за кривавий терор проти українського народу та фальшування виборів, застрелив Галицького намісника Анджея Потоцького у його робочому кабінеті [17].
Мати Володимира Катерина Темницька з Січинських була рідною сестрою батька Мирослава о. Миколи Січинського, який, до речі, у 1876 р. служив сотрудником у церкві Святої Трійці у Бережанах [6, s. 391].
...Що ж до маленької дівчинки із Вільхівця...
Ростислава Білинська-Темницька все решту життя викладала музику – у Стрию, Львові – у Вищому музичному інституті ім. Миколи Лисенка, згодом – у школах Західної Німеччини, куди емігрувала, а із 1952-го – у США, в Українському музичному інституті.
У 1938-му поховала чоловіка, через п'ять років, 1943-го – 21-річну дочку Руту, а сама прожила ще 25 літ і відійшла у Вічність у грудні 1968 року в Ньюарку (штат Нью-Джерсі, США). Син Іриней, історик за фахом, який також мешкав у США, помер у 2007-му [7]...
Отака історія...
Джерела та література
1. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1890. ч.II. 26.02. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1890_.pdf.
2. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1890. ч.III. 31.03. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1890_.pdf.
3. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1890. ч.IV. 25.04. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1890_.pdf.
4. Sprawozdanie Dyrektora C. K. Wyższego Gimnazyum w Brzeżanach za rok szkolny 1876. URL: https://www.pbc.rzeszow.pl/dlibra/publication/6281/edition/5767/content?ref=desc.
5. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1890. ч.VII. 17.06. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1890_.pdf.
6. Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської Архієпархії (1832–1944). Том II. Духовенство і Релігійні Згромадження. / Національний Університет Київська-Могилянська Академія, Український Католицький Університет Св. Климента Папи у Львові. – Київ: Видавничий Дім «КМ Академія», 2004.
7. Ростислава Білинська. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0_%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0.
8. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1897. ч.I. 31.01. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1892-1_compressed.pdf.
9. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1897. ч.II. 22.02. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/10/1892-1_compressed.pdf.
10. Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга. / Упорядник і відповід. ред. Надія Волинець. – Тернопіль: Джура, 2007.
11. Чехівський Володимир Мусійович. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%85%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%9C%D1%83%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.
12. Рада народних міністрів УНР. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%A3%D0%9D%D0%A0.
13. Темницький Володимир Миколайович. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.
14. д-р Василь Лев. Богдан Лепкий. 1872–1941. Життя і творчість. / Записки НТШ. Том CXCIII. – Нью-Йорк–Париж–Cідней–Торонто, 1976. URL: https://libraria.ua/issues/1293/103863/?PageNumber=118&PictureId=182559.
15. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1867. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16175/edition/14692/content.
16. Stulecie gimnazyum Brzeżańskiego. 1806–1906. / red. Stefana Tomaszewskiego. – Brzeżany: staraniem i nakladem komitetu, 1907.
17. Січинський Мирослав Миколайович. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.
Ігор Мельник,
ДІАЗ у м. Бережани.