На 120-річчя від дня народження
У другій половині 1957-го, повернувшись із таборів, отримав призначення парохом у села Жуків, Гиновичі та Шумляни Малі (нині – Підлісне) о. Остап Бородайко [1, с. 630; 2]
...Отець Остап (Євстахій) Бородайко народився 21.11.1903 р. у с. Книгинин біля Станіславова (нині – в межах м. Івано-Франківськ) [3; 4] (у деяких джерелах помилково подано Бережани [1, с. 630; 5, с. 72; 6, с. 238]) в багатодітній родині директора канцелярії Бережанського окружного суду Олександра Бородайка [2; 3].
В період ЗУНР батько деякий час був міським комісаром Бережан [5, с. 72]. Брат Богдан у листопаді 1918-го брав участь у встановленні української влади в Бережанах, брат Корнелій – служив в УГА, із травня 1920 р. – у Запорізькій дивізії Армії УНР, згодом – командант УВО у Бережанському повіті. Обидва, як і батько, емігрували до США [1, с. 628].
У популярній стрілецькій пісні «Як з Бережан до кадри...», написаній у період боїв на горі Лисоня під Бережанами у вересні 1916-го, її автор Роман Купчинський описує реальну історію кохання хорунжого Осипа Теліщака й бережанки Ольги Бородайко – рідної сестри Остапа [7].
...Навчався в гімназіях у Ланцуті й Бережанах. Матуру склав 4.06.1923 р. у Бережанах Того ж року вступив до Львівської Духовної семінарії, яку закінчив 1927-го [3] (у деяких джерелах подано, що 1928-го ще й закінчив теологічний факультет Львівського університету [1, с. 630]. Однак у передординаційних документах університет не згадується. Більше того: передординаційні іспити складав у період 1.02.–4.04.1928 р. саме в Духовній семінарії [3]).
Так чи інакше, а 17.06.1928 р. рукопокладений і вже 22 червня скерований на свою першу парафію – сотрудником у с. Янчин (нині – Іванівка) [1, с. 630; 8, с. 11], де ще й отримав місію до навчання релігії в Подусові (обидва села – на Перемишлянщині) [9, с. 17].
У Янчині служив із 5.08.1928 р. до 26.03.1932 р. [10, с. 236], був членом Богословського Наукового товариства, товариств «Просвіта» й «Рідна Школа». Окрім читальні «Просвіти», належав до споживчої й кредитної кооператив, входив до кружка «Сільський Господар» [3].
Із 1932-го переходить парохом у с. Сервири [11, с. 18; 12, с. 108] (нині – с. Сировари Зборівського району), де за його активної участі було відбудовано церкву, організовано хор при товаристві «Просвіта», яким він і керував, товариство «Сільський Господар» [1, с. 630; 2].
Із 1937-го – в с. Дмитрів Радехівського деканату – парох [13, с. 57; 14, с. 68], а з 1.02.1938 р. й упродовж 3-х років – містодекан (заступник декана) [14, с. 67; 15, с. 59].
Не цурався й громадських справ. Скажімо, 26.09.1937 р. увійшов до президії політичної наради в Дмитрові, яка, за участю посла Володимира Кузьмовича, прийняла резолюції на захист українства (зокрема, щодо зміни мови навчання на українську, зміни закону та допущення українців до всіх рівнів самоуправління у кількості, яка відповідає відсотковому відношенню українського населення тощо). «Збори докінчились відспіванням національного гімну» [16, с. 9].
Його дружина Іванна з дому Гладиш, дочка емеритованого поштового підурядника [3], була головою «Союзу Українок» у селі [2].
У 1939 р. за те, що під загрозою не повінчати Василя Федорчака спонукав його відступити від наміру змінити обряд із греко-католицького на римо-католицький, о. О. Бородайко отримав від польської влади присуд: 6 місяців в'язниці з припиненням кари на 5 літ. Тоді панотця боронив адвокат Ярослав Селезінка [17, с. 13] – син о. Миколи Селезінки, пароха с. Янчин, при якому о. О. Бородайко свого часу служив сотрудником [10, с. 234]...
Ще через декілька років о. Остап Бородайко буде в Дмитрові «найбільшим агітатором до вступу до дивізії». Принаймні, про це згадуватиме тамтешній мешканець Ярослав Олійник [18, с. 19].
Тож, не дивно, що з приходом радянської влади мусив змінювати місце праці: у 1945-му переїхав у с. Тростянець Долинського району (нині – Івано-Франківська область) [1, с. 630].
...Тим часом маховик репресій набирав обертів.
21.07.1947 р. був заарештований і 29.11.1947 р. засуджений до 6-ти років виправно-трудових таборів парох с. Августівка на Козівщині о. Павло Олійник [19, с. 116]. І тоді о. Остап Бородайко перебирається на його місце – поближче до рідних бережанських країв [1, с. 630] – на парафію сіл Августівка й Хоробрів, що на Козівщині.
...У травні 1948-го до церкви с. Августівка зайшов зі зброєю в руках і в шапці уповноважений лейтенант Довудтов. Підійшов до престолу, де правив о. Євстахій Бородай (читай – Бородайко – авт.), й хотів починати мітинг. Священник заборонив йому це робити. З лайкою та матюками емдебіст вийшов із храму [20, с. 45].
А в 1949-му о. Остап Бородайко прочитав у церкві листа до парафіян від арештованого о. Павла Олійника. Цього було достатньо, щоби бути заарештованим за антирадянську діяльність.
Це й сталося 23.09.1949 р. – на підставі ст. 54-10 ч. 2 КК УРСР – за антирадянську агітацію. За рішенням Особливої наради при МДБ СРСР від 31.12.1949 р. «отримав» 10 років виправно-трудових таборів [4; 19, с. 114]. Покарання відбував у таборі в с. Бурмантово Івдельського р-ну Свердловської обл.. (нині – РФ) [1, с. 630; 6, с. 238].
...11.01.1956 р., із хрущовською відлигою, він був звільнений [4] за амністією, тож повернувся до сім'ї в Бережани – тут мешкали дружина Іванна і дочки Ганна, Люба й Борислава. Проживали вони в будиночку матері дружини біля костелу Св. Миколая над Бережанським ставом, на початку тодішньої вулиці Стрімка [2].
До речі, дочки закінчили Бережанську середню школу №1. Згодом Ганна працювала вчителькою української мови та літератури у Львові, до того ж – стала заслуженою вчителькою УРСР, Люба – лікарем у Сокалі, Борислава – у громадському харчуванні у Львові.
Навчаючись у гімназії у Львові, у 1944-му під час однієї з облав був арештований нацистами й висланий у м. Пшеворськ (нині – ПР) [4] син Святослав. Згодом потрапив у британський сектор в повоєнній Німеччині і – виїхав до Австралії, де й помер у 1980-х [2; 21]...
...А тоді, у другій половині 1957 р., як уже зазначалось, о. Остап Бородайко отримав призначення парохом у села Жуків, Гиновичі та Шумляни Малі (нині – Підлісне). А ще – розповідав про пережите, збирав матеріали з історії сіл, цікавився постатями Лепких.
Уже не лише як колишній в'язень, але й за теперішню активність перебував під наглядом КДБ. Йому надсилали листи з погрозами, знову намагалися залякати [1, с. 630]. Не піддавався...
А 25.12.1965 р. його знайшли повішеним [22]. Й останнє: «влада з допомогою місцевих нелюдів ... спричинила йому насильницьку смерть. Тож не було заведено кримінальної справи і не проведено ніякого розслідування» [1, с. 630]...
Похований о. Остап Бородайко неподалік каплички на міському кладовищі в Бережанах [2].
Джерела та література
1. Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга. / Упорядник і відповід. ред. Надія Волинець. – Тернопіль: Джура, 2007.
2. Михайло Федчишин. Слово про священника Остапа Бородайка. / Ольга Віятик (Штепована). Гиновичі. Історико-краєзнавчий нарис. – Тернопіль: Джура, 2002.
3. Особова справа священника Бородайка Євстахія. / Центральний державний історичний архів у Львові. Фонд №201. Опис №1в. Од.зб.90.
4. Бородайко Євстахій Олексійович. / Державний архів Тернопільської області. Фонд 3429. Опис 3. Справа 746.
5. Тернопільський Енциклопедичний Словник. Т.4. / Редакційно-видавнича група ТЕС, Тернопіль, 2009.
6. Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга перша. / Обласна редакційна колегія. Упорядники Бажан О.Г., Гасай Є.О., Гуцал П.З. – Тернопіль: Збруч, 2008. URL: http://www.reabit.org.ua/files/store/Ternopol.1.pdf.
7. Блог Тараса Коковського. Як з Бережан до кадри... URL: https://taraskokovskyj.blogspot.com/2011/08/blog-post.html.
8. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1928. ч.III. 1.07. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1927-1928-1929-1930-1_compressed_compressed.pdf.
9. Львівсько-Архієпархіальні Відомості. 1928. ч.V. 15.11. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1927-1928-1929-1930-1_compressed_compressed.pdf.
10. Майорчак Михайло. Янчин. – Львів: Растр-7, 2018.
11. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1932. ч.IV. 15.04. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1931-1932-1933-2.pdf.
12. Шематизм гр. кат. духовенства Львівської архієпархії на рік 1932/33. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16358/edition/14704.
13. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1937. ч.4. URL: https://sheptytsky.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/1937-1_compressed.pdf.
14. Шематизм духовенства Львівської архієпархії, 1938. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16359/edition/14693/content.
15. Львівські Архієпархіальні Відомості. 1938. ч.2–3. URL: https://shron3.chtyvo.org.ua/Lvivski_arkhieparkhiialni_vidomosty/1938_rik.pdf?.
16. Дописи. // Діло. 1937. №221. 8.10.
17. Зі судової салі. // Діло. 1939. №114. 21.05.
18. Ігор Гілевич. Радехівщината дивізія «Галичина»: джерелознавчо-історіографічний огляд краєзнавчої літератури другої половини 1980-х –початку 2000-х років. // Брідщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 6. – Броди. 2013.
19. Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга третя. / Упор. Бажан О.Г., Гуцал П.З., Кіт Л.М. – Тернопіль: ТзОв «Терно-граф», 2013. URL: http://www.reabit.org.ua/files/store/211.pdf.
20. Нестор Мизак. Українська Греко-Католицька церква і збройне підпілля ОУН у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу (на матеріалах Тернопільської обл.). // Релігія та Соціум. 2018. №1–2(29–30). URL: http://en.chnu.edu.ua/wp-content/uploads/2018/12/6%D0%9C%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D0%BA.pdf.
21. Михайло Федчишин. Спогади про о. Бородайка. Рукопис. – Тернопіль, 6.10.2023 р.
22. Відомості з архіву Бережанського відділу ДРАЦС.
Ігор Мельник.