Мирослав КУШНІР для бережанців став відомий у 1994 році з книги «Слова із книги бою» як колишній гімназист, поет, володар псевдо «Лунь». У 2005 році книга «Невкоєне серце» додала до його короткої, але дуже непересічної біографії нові штрихи, які відкрили нам молоду людину як зрілого публіциста, відданого патріота, аналітика, літописця життя і побуту Бережан напередодні війни та в роки німецької окупації.
Восени 1943 року Мирослав (думається, що за завданням керівництва ОУН) переїхав до далекого від Бережан містечка Сінява, де працював у земвідділі, брав участь громадсько-культурному житті, грав у оркестрі, писав поезії, листи, сповнені роздумів про призначення свого життя, про готовність лягти кістьми за волю України. Весняного недільного дня 1945 року (існує версія — осіннього 1944р.) на околиці села Дібча, що неподалік Сіняви, прогримів короткий бій. У тому бою смертю хоробрих упав Мирослав Кушнір — «Лунь».
Впав, як і напророчив ув одному з віршів:
Остався лиш один й однісінька граната,
А ворог не стріляв, — хотів узять живим,
Але хто жити вміє — вміє і вмирати
Прощанням зброї, гострим і стальним.
Його творчість не внесена в шкільну програму, але заслуговує на пізнання нашими молодими сучасниками, а особливо сім зошитів «Дневників», із сторінок яких відкривається панорама життя Бережан, а в тім всієї Галичини впродовж п'яти з половиною років (1938 — 1943 рр.) на тлі суспільно-політичних потрясінь і подій всесвітньо-історичного виміру: передчуття Другої світової війни, Закарпатська епопея, розвал Польщі, перше совєтське «визволення», німецькі «Дранґ нах Остен» і «Новий порядок».
Сторінки, писані 16-20-річним юнаком, засвідчують його інтелектуальне зростання, бажання вчитися і відчувати, що такими бажаннями перейняті його ровесники.
Саме такого Мирослава Кушніра і відкривали на пізнавальних конференціях «Слова із книги бою» старшокласники гімназії, трьох середніх шкіл. А провели конференції учений секретар ДІАЗ Надія Волинець, викладач БАТІ Галина Доскач, вчителька-краєзнавець Ганна Семеняк.