Чи доводився родичем о. Пахомію Борису брат-чернець Атанасій Борис, який уперше перебував у Краснопущі у 1841-му, потім удруге – у 1844–1846 рр. і, зрештою, втретє – від 1848 р. і, вочевидь, до відходу у Вічність 14.01.1873 р., тобто за 30 літ до народження о. Пахомія – невідомо. Утім, про все – по порядку.
Становлення
...14.02.1903 р. у родині Івана та Марії Борисів у с. Колоденці (донедавна – Кам'янка-Бузький район Львівщини) народився хлопчик, якого охрестили Петром [1, s. 517; 2; 3, с. 59].
Після навчання в гімназіях у Кам'янці-Струмиловій (нині – Кам'янка-Бузька) та Жовкві, 9.10.1920 р. вступив на новіціят оо. Василіян (ЧСВВ) у Крехівському монастирі, на облечинах отримав монаше ім'я Пахомій, а 28.05.1922 р. склав перші обіти.
Далі були роки студій у монастирях: у 1922–1924 рр. вивчав гуманістику в Крехові й Лаврові, наступні два роки – філософію у Кристинополі (нині – Червоноград на Львівщині), а потім ще богословіє – знову у Крехові (1927–1928) і в Кристинополі (1928–1930).
Між тим 29.09.1925 р. у Кристинополі склав довічні обіти, а із 1926-го у зв'язку з хворобою рік – перед студіюванням богословія у Крехові – перебував у Підгорецькому монастирі [1, s. 517; 2; 4, с. 89].
1.12.1929 р. владика Йосафат Коциловський висвятив нового ієромонаха-василіянина – о. Пахомія Петра Бориса [1, s. 517; 2; 3, с. 59], і вже у 1930/31 навчальному році бачимо його викладачем грецької й німецької мов та польської літератури для студентів-василіян у Лаврові [2].
Ігумен Краснопущанського монастиря
Вочевидь, звідти, із Лаврова, 28-річний ієромонах отримав скерування на доволі високу навіть для досвідченого ченця місію: від 17.08.1931 р. до 22.09.1934 р. він – ігумен василіянського монастиря св. Івана Хрестителя у Краснопущі [2; 5] (ігуменом у Краснопущі о. П. Борис поданий у Шематизмі на 1932/33 рр. [6, с. 200], о. Дм. Блажейовський засвідчує його у цьому чині в 1933-му [1, s. 517]).
Тут о. Пахомій Борис змінив на посаді ігумена о. Павла Пушкарського, переведеного до Варшави – настоятелем Варшавського монастиря оо. Василіян та монастирської церкви [1, s. 538].
Так склалося, що о. П. Борис як отець-настоятель чернечої обителі був наймолодшим за віком із тодішніх краснопущанських ієромонахів: на початок 1932-го тут перебували 36-річний о. Микола Камінецький [1, s. 524] і два вже старших – 60-річний о. Євген Мальчинський і 62-річний о. Анатоль Стремецький, а також шість братів-ченців [6, с. 200].
Утім, це не завадило йому управляти монастирем упродовж трьох років: у 1934-му в Краснопущі його змінив ровесник – 31-річний о. Йосиф Петро Галабарда, який служив тут ігуменом наступних три роки – до 1937-го [1, s. 521].
Отець Пахомій Борис перейшов до Жовкви: спершу – до монастиря, а в 1935–1939 рр. був останнім довоєнним головним редактором часопису оо. Василіян «Місіонар» [7, с. 89; 8, с. 114; 9, с. 134; 10, с. 135; 11, с. 141; 12, зворот обкладинки; 13, с. 413] (за іншими даними, у 1936–1939 рр. [2]).
Редактор «Місіонаря»
«У квітні 1935 р. редактором «Місіонаря» став о. Пахомій Борис, ЧСВВ. Він бачив своїм завданням духовне виховання читачів «Місіонаря» та членів Апостольства Молитви. Тому часопис подавав науки про духовні практики, пояснював засади досконалого християнського життя, звертав особливу увагу на Службу Божу та її символіку. Великого значення надавали й художньому оформленню журналу. На його сторінках з'явилося більше різноманітних ілюстрацій на релігійну тематику. Популярність «Місіонаря» з кожним числом зростала, й уже 1939 р. його наклад становив 50 тис. примірників» [14, с. 31].
Скажімо, у травні 1939-го, за редакторства о. П. Бориса, часопис помістив допис із Краснопущі – тато і мама місцевої мешканки Олександри Бернацької повідомляли, що після відправлення д'евятниці біля ікони Божої Матері почалося виздоровлення їхньої дочки – вщухли болі в ногах [15, с. 125].
Цікаво, що три останні передвоєнні редактори «Місіонаря» – від 1932-го до 1939-го – були пов'язані з Краснопущею: крім о. Пахомія Бориса, о. Макарій Каровець – його попередник у 1933–1935 рр. та о. Рафаїл Криницький, редактор у 1932–1933 рр. [7, с. 88–89; 16, с. 114], який згодом мешкатиме у Краснопущанському монастирі аж до його закриття радянською владою, у 1953-му напише із сусіднього з Краснопущею Пліхова листа до Москви – голові ради міністрів СРСР Маленкову – з просьбою дозволити йому відправляти церковну службу у греко-католицькому обряді, бо «є греко-католицьким священником і залишиться ним до кінця свого життя» [17, с. 131], а невдовзі, 25.03.1955 р., помре у Пліхові й буде там похований – біля церкви. Утім – це тема наступних сильветок.
Як і те, що у 1915–1916 рр., у час Першої світової війни, редактором «Місіонаря», який відновлював видання у м. Загреб (Хорватія), був уродженець Бережан, 34-річний о.-василіянин Іван Пришляк (Іван – його монаше ім'я, при хрещенні у церкві Святої Трійці у Бережанах отримав ім'я Микола), випускник богословського факультету Інсбруцького університету (Австрія), рукопокладений особисто Митрополитом Андреєм Шептицьким 29.07.1906 р., який 4.01.1918 р. упокоївся в Бозі в Лаврові ще зовсім молодим – на 37-му році життя [12, зворот обкладинки; 18; 19, с. 21–25]...
...У 1937 р. за редакторства о. П. Бориса в «Місіонарі» був надрукований пастирський лист Митрополита Андрея Шептицького «Пересторога перед комунізмом», у якому писалося про ворожу політику комуністичної влади СРСР» [3, с. 31].
Останній лист «Місіонаря» о. Пахомій Борис підписав до друку у вересні 1939-го.
Окрім редагування часопису, впорядкував у Жовкві чотири випуски «Календаря «Місіонаря» [8, с. 114, 116].
В'язень ГУЛАГу
...Із приходом більшовиків у 1939-му залишився в Жовкві, продовжував душпастирювати в монастирській парафії та в прилучених церквах.
Згодом переїхав – спочатку до Вороблика Королівського, що на північній Лемківщині, а потім – до Холма [2]. У Холмі на той час відкрилася греко-католицька парафія, яку провадив о. Павло Теодорович, уродженець с. Трибухівці, що на Гусятинщині [20, с. 26; 21].
«Там також перебував о. Пахомій Борис, який винайняв колишню єврейську друкарню і видавав газетку «Холмські вісті», у чому о. Дам'ян (Богун – авт.) і ще два брати василіяни йому допомагали. Вони перебували на нелегальному становищі, тому о. Борис підписував свої статті псевдонімом «Луговий», а о. Богун – «Дем'янів». Крім газети видавали й іншу літературу, щоб зміцнювати вірних у національному дусі, зокрема, видали поему Т. Шевченка «Кавказ». У Холмі тоді були також сестри служебниці Непорочної Діви Марії, які, під проводом о. П. Бориса вели кухню допомоги для втікачів, а їх у той час не бракувало» [20, с. 26].
Після Другої світової війни нова влада переселяє його на Львівщину. А згодом, вочевидь, у 1947-му – арештовує НКВД [2; 3, с. 59; 6, с. 114; 22; 23, с. 22; 24].
Був засуджений до 10 років виправних таборів. Щоправда, відбув сім – у 1954-му звільнений – із табору в Комі АРСР на півночі СРСР [2].
Очільник підпілля оо. Василіян
«У 1954 р. повернувся із заслання ієромонах Пахомій Борис, ЧСВВ, уродженець с. Колоденці. Своє служіння о. Пахомій проводив таємно. По хатах хрестив дітей, вінчав, уділював Св. Тайну Оливопомазання, сповідав і причащав хворих, посвячував доми. Навіть празник Пресвятої Євхаристії святкували урочисто, діти сипали квіти, правда у невеликій кімнаті, Св. Євангелії читались на 4 сторони світу і співали Суплікацію» [24].
Того ж 1954-го повернувся з ув'язнення й довголітній протоігумен ЧСВВ о. Віталій Градюк. Отець Пахомій Борис не лише опікувався ним на старості літ, а й виконував обов'язки секретаря [2] і – ревно взявся за відродження Чину [25, с. 22].
«В 1958 р. о. Пахомій Борис запропонував організувати підпільний монастир Отців Василіян. Всі отці й брати об'єдналися і почали творити підпільну структуру, координувати свої дії, щоб якомога ширше коло вірних католиків охопити духовною опікою» [25, с. 22; 26, с. 19; 27].
Того ж 1958-го о. П. Борис взявся за організацію семінарії для вишколу василіянського новіціяту, підготовки священиків Чину [23, с. 22; 26, с. 19]. Вже наступного 1959-го перший підпільний василіянський монастир-семінарія почав функціонувати у Львові [23, с. 22].
Невдовзі, після смерті о. В. Градюка – перебрав його уряд: у 1961–1972 рр. був обраний підпільним протоігуменом Провінції Найсвятішого Спасителя – очолював підпілля оо. Василіян всієї Галичини [1, s. 517; 2; 3, с. 59; 6, с. 114; 16, с. 127; 28].
До речі, був аж третій із кандидатів, оскільки попередні відмовлялися [29] – місія була не лише відповідальною, а й, вочевидь, головне – небезпечною і ризикованою. Як відомо, і його попередник о. Віталій Градюк, і він, о. Пахомій Борис, перебували під ретельним наглядом радянських органів [3, с. 59].
Попри це, активно займався підпільною душпастирською діяльністю в різних селах Галичини [3, с. 59], здійснював духовну опіку над Згромадженням сестер мироносиць в Івано-Франківську [30, с. 171], відвідував оо.-василіян на Закарпатті разом з іншими діячами греко-католицького підпілля – братами Єронімом та Яківом Тимчуками, Софроном Дмитерком, Павлом Василиком, Йосафатом Федориком, владикою Володимиром Стернюком. Скажімо, «...напередодні Великого посту 1964 р. підпільні священники збиралися на таємній квартирі по вул. Гвардійській у м. Ужгороді, слухали проповіді о. Пахомія (Бориса) ЧСВВ ..., обмінювалися думками і знайомилися з таємно отриманими документами про рішення Другого Ватиканського Собору» [31, с. 186, 189, 196]...
Сповідник Олени Кульчицької
Якийсь час у підпіллі о. Пахомій Борис мешкав у родинному с. Колоденці [32], але здебільшого – у Львові, й зокрема – в домі художниці Олени Кульчицької, уродженки м. Бережани [2].
Про те, що помешкання народної художниці України, лауреата Шевченківської премії О. Кульчицької в будинку на вул. Міцкевича, 7 (тепер – вулиця Листопадового Чину), біля собору Св. Юра у Львові, було місцем зустрічі підпільних священників ЧСВВ, згадував владика Іриней Білик. Окрім о. П. Бориса й владики І. Білика, тут бували також владики Софрон Дмитерко, Йосафат Федорик [33].
Більше того: Провінційна Капітула (збори) у 1961 р., на якій о. П. Борис був обраний протоігуменом ЧСВВ після о. В. Градюка, проходила саме в помешканні відомої художниці. Окрім цієї, там же відбулося ще дві капітули Чину у підпіллі [23, с. 21; 34, с. 12].
«Цікавий є той факт, що протоігумен о. Пахомій Борис, майже щодня на квартирі пані Кульчицької відправляв Службу Божу, на якій була пані Олена на візочку, напівпаралізована і кожний раз причащалася. Про цю квартиру майже всі оо. Василіяни знали й там заходили зустрінутися зі своїм протоігуменом» [3, с. 58].
Про те, що після 1958 р. приводила о. П. Бориса сповідати Олену Кульчицьку, згадувала сестра-служебниця Кипріана (Катерина Шух), яка, повернувшись із таборів, працювала в художниці [35].
Останні роки
Отця Пахомія не раз викликали на розмову до уповноваженого у справах релігії. Якось заявили: «Ми все про Вас знаємо!». Отець усміхнувся і спокійно відповів: «Вас би треба було усіх вигнати, якщо б ви нічого про нас не знали!» [36].
Як згадував владика С. Дмитерко, у 1965 р. протоігумен о. П. Борис брав участь у перепохованні в Івано-Франківську привезеного з табору біля Челябінська (нині – РФ) тіла єпископа Григорія Балагурака [37]. Похорон співали у підпільному монастирі сестер-мироносиць, яким, як згадувалося, опікувався о.-протоігумен Пахомій Борис [38].
А невдовзі, 1967-го, у Львові разом з оо. Артемієм та Ігнатієм Цегельськими, о. Смалем, ЧНІ, таємно запечатував гріб відомого історика, академіка Івана Крип'якевича [39, с. 17; 40, с. 241], рідного брата колишнього, із 1919-го, вчителя, а у 1932–1944 рр. – професора Бережанської гімназії Лева Крип'якевича, який на той час перебував на еміграції у США [40, с. 241].
До речі, Іван Крип'якевич упродовж життя тісно співпрацював з Чином, після 1929 р. навіть якийсь час мешкав у василіянському монастирі в Жовкві, а згодом, з радянською окупацією, допоміг вберегти від повного пограбування і знищення Василіянський Центральний архів і бібліотеку Чину, що знаходилися у монастирі св. Онуфрія у Львові [23, с. 27; 41].
...Сам же о. Пахомій Петро Борис помер у Львові 27.11.1973 р. – на 71-му році життя, 52-му чернечого покликання, 44-му священнослужіння [1, s. 517; 42; 43] (за іншими даними, 28 листопада [2; 44]).
Похований у рідних Колоденцях [2]. «Підпільні священники, одягнені, правда, по цивільному, обносили тіло о. Пахомія навколо храму Св. Пророка Іллі. Через сильну хуртовину кагебісти не сподівалися на такий величавий похорон священника і сильний вияв віри і відвагу мирян, тому не було опору ні насильства з їх сторони» [24]...
Епілог
...«У 1972 році на Другій Провінційній капітулі ЧСВВ у підпіллі, після смерті довголітнього протоігумена Галицької провінції Василіянського Чину ієрм. Пахомія Бориса, в помешканні видатної української художниці й громадської діячки Олени Кульчицької було обрано нового протоігумена ЧСВВ ієрм. Дам'яна Богуна» [3, с. 58; 25, с. 21]...
«Саме о. Пахомію Борису, о. Єроніму Тимчуку та о. Дам'яну Богуну Василіянський Чин завдячує тим, що незважаючи на своє існування в екстремальних умовах підпілля в період радянського комуністичного режиму, Чин не тільки зберіг свою організаційну чернечу структуру, а й працював, зростав, розвивався, жив і став важливою ланкою в мережі підпільної УГКЦ» [25, с. 22]...
Джерела та література
1. Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської Архієпархії (1832–1944). Том II. Духовенство і Релігійні Згромадження. / Національний Університет Київська-Могилянська Академія, Український Католицький Університет Св. Климента Папи у Львові. – Київ: Видавничий Дім «КМ Академія», 2004.
2. Пахомій Борис. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Пахомій_Борис.
3. Дмитро Козак. Ієромонах Дам'ян Богун, ЧСВВ – «ісповідник віри» Української греко-католицької церкви. / Український Католицький Університет. Магістерська робота. – Львів, 2022. URL: https://er.ucu.edu.ua/bitstream/handle/1/3036/Kozak_mag.pdf?sequence=1&isAllowed=y.
4. Спис парохій і священиків гр.-кат. злучених єпархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік 1924. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16318/edition/14972/content.
5. Краснопущанський монастир. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D1%83%D1%89%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80.
6. Шематизм гр. кат. духовенства Львівської архієпархії на рік 1932/33. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16358/edition/14704/content.
7. Бліхарський Роман. Українська релігійна преса Галичини (1853–1939 рр.): структурно-функціональний та тематико-типологічний аспекти. Дисертація. – Запоріжжя, 2021. URL: http://virtuni.education.zp.ua/info_cpu/sites/default/files/Bliharskii_dis.pdf.
8. Петро Шкраб'юк. Монаший Чин Отців Василіян у національному житті України. – Львів: видавництво оо. Василіян «Місіонар», 2005.
9. Шематизм греко-католицького духовенства злучених єпархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1936. URL: https://www.pbc.rzeszow.pl/dlibra/publication/13008/edition/11887/content?ref=desc.
10. Шематизм греко-католицького духовенства злучених єпархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1937. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16324/edition/14977/content.
11. Шематизм греко-католицького духовенства злучених єпархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1938/39. URL: https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/16325/edition/14978/content.
12. Місіонар. 1997. №11. URL: https://archive.org/details/misionar/Misionar_1997.11/page/n1/mode/2up.
13. Записки Чина св. Василія Великого. Т.V. Вип. 1–4. Передвоєнні невидані «Записки ЧСВВ». Т.IV–V–VI. – Львів–Рим, 1942–1967.
14. Листи до народу отців Василіян. Історія. Фрагменти. // Місіонар. 2022. №12. URL: https://misionar.in.ua/-/media/files/1/6/1671813988-12(345).pdf.
15. Місіонар Ісусового Серця. 1939. ч.5.
16. о. Ісидор Патрило, ЧСВВ. Нарис історії Галицької Провінції ЧСВВ. / Записки Чина св. Василія Великого. Т.XI. Вип. 1–4. – Рим, 1982. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/7210/file.pdf.
17. Ярослав Стоцький. Греко-католицька опозиція в 1946–1953 рр. (на прикладі Тернопільщини). // Збірник праць Тернопільського осередку НТШ. Т.1. – Тернопіль, 2004. URL: http://elartu.tntu.edu.ua/handle/123456789/13872.
18. Традиція часопису «Місіонар» тривалістю 110 років. URL: https://www.osbm.org.ua/index.php/publikatsiyi/yuviley-chsvv-400-littya/3852-tradytsiia-chasopysu-misionar-tryvalistiu-110-rokiv-2.
19. о. Єронім Грім, ЧСВВ. Листи до народу отців Василіян. Історія. Фрагменти. // Місіонар. 2023. №2. URL: https://misionar.in.ua/-/media/files/1/6/1675499930-2-(347).pdf.
20. Заведюк Д. о. Отець Дам'ян Григорій Богун, ЧСВВ Протоігумен Провінції оо. Василіян в Україні. // Місіонар. 2009. №1. URL: https://archive.org/details/misionar/Misionar_2009.01/page/n25/mode/2up.
21. Теодорович Павло Петро. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE.
22. Буткевич Андрій. «Отці-василіяни: 400 років служіння – Богові, Церкві, Україні». URL: https://risu.ua/otci-vasiliyani-400-rokiv-sluzhinnya-bogovi-cerkvi-ukrajini_n41747.
23. Володимир Гіщинський. Тернистий шлях Василіянського Чину в роки панування в Західній Україні радянського комуністичного режиму (1939-1989). // Місіонар. 2007. №2. URL: https://archive.org/details/misionar/Misionar_2007.02/page/n21/mode/2up.
24. Новояричівський деканат. Храм св. пр. Іллі в с. Колоденці. URL: http://sokaleparchy.org.ua/index.php/2009-06-02-08-03-45/parafii/1118-novoyarychivskyj.
25. Володимир Гіщинський. Тернистий шлях Василіянського Чину в роки панування в Західній Україні радянського комуністичного режиму (1939-1989). // Місіонар. 2007. №3. URL: https://archive.org/details/misionar/Misionar_2007.03/page/n19/mode/2up.
26. Лідія Купчик. Серце, повне любові. // Місіонар. 1994. №12. URL: https://archive.org/details/misionar/Misionar_1994.12/page/n17/mode/2up.
27. Відійшов у Вічність о. Антоній Теодор Масюк, ЧСВВ. URL: https://osbm-kyiv.com.ua/vidijshov-u-vichnist/.
28. Історія Провінції. URL: https://osbm.in.ua/about/history-osbm/.
29. о. Полікарп, ЧСВВ. Пам'ять праведників фундамент спільноти вірних. URL: http://missiopc.blogspot.com/2019/09/30_28.html.
30. Ольга Маслій. Діяльність Згромадження сестер мироносиць на Прикарпатті в «катакомбний» період існування УГКЦ (1946–1989 рр.). // Науковий вісник ІФБУ «Добрий Пастир»: Зб. наук. праць. Вип. 7. Богослов'я. – 2015. URL: https://www.google.com/url?esrc=s&q=&rct=j&sa=U&url=http://journal.ifaiz.edu.ua/index.php/gp/article/download/109/107/112&ved=2ahUKEwjYvJDKu4r9AhXDxIsKHc5ECCU4FBAWegQIBRAC&usg=AOvVaw28DSav_GUbtbHZlhvhQy6e.
31. Майороші Марія. Мукачівська єпархія та Галицька митрополія: інституційні та особистісні взаємини між греко-католицькими провінціями та їхнім кліром (1919-1991). Дисертація. / ДВНЗ «Ужгородський національний університет», Львівський національний університет ім. І.Франка. – Ужгород–2021. URL: https://lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/09/dis_maioroshi.pdf.
32. о. Іван Возняк, ЧСВВ. Чернець великого серця. URL: https://misionar.in.ua/publish/vchymosya-z-zhyttya/chyernyets-vyelikogo-syertsya/.
33. Владика Іриней Білик, ЧСВВ. До 10-х роковин повернення до дому Отця Небесного владики Софрона Дмитерка (ЧСВВ). URL: https://misionar.in.ua/publish/vchymosya-z-zhyttya/do-10-kh-rokovin-povyernyennya-do-domu-ottsya-nyebyesnogo-vladiki-sofrona-dmityerka-chsvv/.
34. Ярослав Стоцький. Стан катакомбної Української Греко-Католицької Церкви і спроби легального відродження греко-католицьких громад під час Хрущовської «відлиги». / «Катакомбна Церква» (двадцятиліттю виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля присв'ячується). Статті і матеріали. / Інститут релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії, Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України. – Львів: «Логос», 2009. URL: http://religio.org.ua/public/site/files/catacomb-church.pdf.
35. В Інституті Історії Церкви завершилася практика студентів ЛДС СД та ФБФ УКУ. URL: http://ichistory.org.ua/2015/10/05/v-instytuti-istoriyi-tserkvy-rozpochynayet-sya-praktyka-studentiv-lds-sd-ta-fbf/.
36. о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ. Блаженний Віталій покровитель колонії у Дрогобичі. URL: http://missiopc.blogspot.com/2013/09/blog-post_19.html.
37. о. Йосафат Фітель ЧСВВ. Єпископ-страдник. URL: https://gk.if.ua/2011/10/21/4336/.
38. Григорій (Балагурак). URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9_(%D0%91%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D1%83%D1%80%D0%B0%D0%BA).
39. Зеновія Шульга. Текстиль як зброя. URL: https://manusbook.com/9033_Shulha_Texul_Katalogue_Texture/17/.
40. Тернопільський Енциклопедичний Словник. Т.2. / редкол.: Г.Яворський та ін. – Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005.
41. Петро Шкраб'юк. Задля пам'яті живої... Як постав інститут українознавства. URL: https://misionar.in.ua/publish/doslidzhennia-i-povchannia/zadlya-pam-yati-zhivoyi/.
42. Некрологи ЧСВВ. Листопад. URL: http://osbm.info/lystopad/.
43. Витяг з «Пом'яника» Чину Св. Василія Великого – листопад. URL: http://www.bazylianie.pl/?option=com_content&view=article&id=446.
44. Колоденці. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%
B5%D0%BD%D1%86%D1%96.
Ігор Мельник,
заступник завідувача науково-дослідного
та музейно-просвітницького відділу
ДІАЗ у м. Бережани.