Під такою назвою працівники ДІАЗу і Музею організували 22 квітня 2018 р. у виставковому залі заповідника,
де експонуються сакральні мистецькі предмети, зібрані отцем М. Немелівським, пам'ятну зустріч для парафіян Гинович і Вербова, яким отець ніс Боже Слово, та бережанців, які пам'ятають його подвижництво.
Активно в підготовку зустрічі включилися священики: о. Василь Мізюк із Лапшина на основі відеозаписів, які робив і зберіг Володимир Остапів (великий помічник в церковних справах), створив фільм-спогад про о. М.Немелівського. О. Олег Дідух, що «успадкував» Гиновицьку парафію, прибув із церковним хором (регент Марія Штепована), який супроводжував і поминальну відправу за участю оо. Івана Хрептака, Романа Маслія, Івана Попівчака, Василя Онищука, Степана Братціва, Олега Дідуха і виконав великодні пісні та славні на честь Богородиці і воскреслого Христа на слова о. Петра Половка, який у 1990-х роках разом із о. М. Немелівським освятив не одну могилу та пам'ятні знаки борцям за волю України.
У кожного з прибулих був свій спогад про Михайла Немелівського: о. Івана Попівчака з Потутор єднала багаторічна дружба з о. М. Немелівським, а отже були спільні відправи, храмові празники, патріотичні акції; в о. Степана Братціва з Рогачина – спогади про високу ерудицією о. Михайла в релігієзнавстві та його авторитет у Зборівській єпархії і навіть тепла згадка про активну участь їмості Марії в житті і діяльності отця. Веселим оптимістом і навіть жартівником залишився він у пам'яті о. Олега Дідуха. А для дяка Вербівської церкви Михайла Сороки з отцем пов'язані 34 роки спільних Богослужень.
І ось на екрані фрагменти Воскресного ходу, живий голос отця з привітанням «Христос Воскрес» (дуже відповідним до сьогоднішнього великоднього часу, що навіть хотілося йому відповісти «Воістину воскрес») і слова проповіді: «Ми повинні любити і будувати свою неньку Україну. Нам треба гаряче молитися, щоб наша Україна утрималася».
Закінчувався 15-хвилинний фільм очима, усмішками дітей, голівки яких гладив отець Михайло (присутні гиновичани впізнавали себе у кадрах 20-літньої давності). На той час особисті діти отця Мирослав, Михайло, Ганнуся вже були дорослими. А тепер син Михайло, дивлячись на ці кадри, згадав і своє дитинство та поділився спогадами. Незабутнім для нього залишився вербівський період, коли «сипалися» на батька різні перевірки, заборони. Та був у його дитинстві незабутній Великдень, коли разом із сільськими хлопчаками на перший священичий возглас «Христос воскрес» пальнули під церквою, за давньою традицією, із «саморобних пістолів». В пам'ять про батька передав у Музей його друкарську машинку, на якій було надруковано десятки аркушів з проповідями, листами, статтями.
У Василя Савчука спогад пов'язаний із відкриттям Музею переслідуваної Церкви (2000 р.), коли на запрошення отця працював над спецвипуском газети «Дорога життя» та брав у нього інтерв'ю. А найбільше ділився незабутніми зустрічами з отцем ще у Вербівській школі, потім у Музеї переслідуваної церкви довголітній науковий співробітник Володимир Дем'янець. Отець пішов у засвіти, а Музей оглянуло 13 тисяч відвідувачів.
Значно більше спогадів та фотодокументів осіло на сторінках збірника «Михайло Немелівський: служив Богові й Україні», який упорядкувала і презентувала Надія Волинець, учений секретар ДІАЗ.
Несподіваною родзинкою свята став голос більш як столітньої фісгармонії (власність Олега Дідуха), який «добула» з інструменту піаністка Лідія Зембович. У дуеті з колегою, викладачем школи мистецтв ім. М. Бездільного Тарасом Видойником (флейта), вони озвучили твір Й.-С. Баха «Сіціліана».
А завершилася зустріч, яку вів завідувач Музею сакрального мистецтва та історії переслідуваної церкви Богдан Тихий, виступом отця Василя Онищука, який особисто не знав покійного, але з фільму та спогадів зробив висновок, що у словах «Вічна пам'ять» закладено глибокий зміст: добрі діла покійного не пропали, а залишаються в людській пам'яті навічно.Духовний гімн «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» був продовженням молитви за Україну, яку любив і хотів бачити розквітлою о. М.Немелівський.
.
