У літературно-краєзнавчому колі Тернопільщини пані Неонілу більше знають за псевдонімом Крем’янчанка. Тільки цього року на сторінках обласної газети «Свобода» вона представила читачам цікаві краєзнавчі розвідки і публікації: до 35-річчя першого виступу хору ім. Кошиця в Тернополі – «Співай чаруюча, Україно», до річниці відходу у вічність поета лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, Всеукраїнської премії ім. Братів Лепких Степана Сапеляка – «Високий камертон його душі», до дня народження тернопільського поета Василя Ярмуша – «Пам’ятай, що ти син України», про фронтовика-богатиря Книша – «Галицький Кирило Кожум’яка» та ін.
В її творчому доробку статті про композитора М. Вериківського, про голову кременецької «Просвіти» Ю.Редько (зб. «Тернопілля ’95», «Тернопілля ’96»), книга про боротьбу УПА на Тернопільщині – «Було в матері три сини», а в збірнику «Нескорена Кременеччина у пер. пол. ХХ» (сторінки пам’яті) розділ «Історичні розвідки та літературно-документальні нариси» укладений з її 25 нарисів і однієї новели.
До теми голодомору пані Неоніла, яка народилася далеко по війні, підступила, коли незалежність України дозволила науковцям працювати в архівах. Велику послугу зробив і генерал І.Білас зі своєю монографією «Репресивно-каральна система в Україні: 1917-1953 роки (суспільно-політичний та історико-правовий аналіз). В результаті з-під її пера постала розвідка «Голодомори 1921–1922, 1932–1933, 1946–1947 років — кара більшовицької влади українському народові за прагнення до незалежності», яка вийшла друком у збірниках «Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє» (Т.,1998); «Голод 1932-1933 рр. – геноцид українського народу» (Т., 2007).
У листопаді цього року, коли відзначалася 80-та річниця голодомору, на запрошення Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани Неоніла Крем’янчанка зустрілася із старшокласниками Бережанської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 і вела розмову про трагічні сторінки нашої історії. Матеріалами стали спогади очевидців тих страшних подій, що викладені у вищезгаданих виданнях.
Цього року пані Неоніла дебютувала як поетеса збіркою «Зорепад любові», що представляє поетичні спалахи серця досить широкого часового поля – 1978 -2013 рр. Ще в юнацьких роках вона написала рядки:
Я боюсь жить без мрії,
що блакитна, мов небо,
без краси, без надії,
Україно, без тебе!
Та життя продиктувало поетесі, жінці-матері сучасну долю – заробітчанську. А вона, уродженка волинської землі, за словами великої Лесі Українки, «має в серці те, що не вмирає» і щотримісяці повертається до живої води тернопільських історичних криниць. Бо ж формування її світогляду відбулося в рідному Кременці, під впливом матері Лілії Адамівни, високопрофесійного філолога, краєзнавця, багатолітнього керівника літературної студії «Ломикамінь» при кременецькому педучилищі, пізніше члена, а від 2005 року голови кременецької організації товариства «Просвіта», вся родина якої до війни була просвітянами у Великих Бережцях. Збіг сьомий потім восьмий десяток літ Лілії Адамівні, а вона невсипуще збирала матеріали, документи і створила музей просвітянської історії. Тільки книг і журналів зібрала до 40 тис. Тепер і доня докинула свою «шальку» на материнські просвітянські поступи – відредагувала і видала своїм коштом історичний нарис Е. Мочегуз-Познякової «Кременецькій «Просвіті» – 95».
І так кожного разу, повернувшись до Тернополя, Неоніла Ігорівна віддається творчості. Не раз за наснагою мандрує історичними виднокругами області. Тільки в Бережанах цього року побувала тричі, і, гадаю, що місцеве жіноцтво, яке в останню нашу зустріч на вечорі «Слово зворушеного серця», присвяченого письменницям Ользі Кобилянській, Лесі Українці, Марко Вовчок з нагоди їх ювілейних дат, відкрило їй свої і пісенні, і літературні духовні обрії, колись озоветься теплими рядками її повістей чи нарисів. Адже у них не такою тугою пломениться серце, як у жінок, з якими перетнулися італійські стежки Неоніли Ігорівни і про яких вона тепер готує книгу.
Цей рік приніс їй велику радість – з книги легенд Кременеччини, які вона літературно опрацювала і видала в 1995 р. збіркою «Орлине гніздо», тринадцять перемістилися в щойно видану зусиллями Кременецького педуніверситету антологію «Слово про Кременець» (Львів, 464 с.).
А цими днями вона разом з усіма на тернопільському євромайдані, де гартується воля майбутнього українця, до якого звернені її поетичні рядки:
Ні перед ким не станеш на коліна,
Ні перед ким не схилиш голови,
Моя прекрасна мужня Україно!
Крокуй вперед! Борися! І – живи!
Надія Волинець